17 липня 2019 р.Справа № 520/220/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Лях О.П.,
Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,
при секретарі судового засідання Машурі Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 (повний текст складено 04.04.2019, головуючий суддя І інстанції Мороко А.С., м.Харків) по справі № 520/220/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0102438-1303-2020 від 04.04.2018, яким визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в розмірі 26613,60 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Доводи апеляційної скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, враховуючи відсутність об'єкту оподаткування.
Також в апеляційній скарзі позивач відмічає, що податок на нерухоме майно є місцевим податком, а Старовірівською селищною радою, на території якої розміщувався відповідний об'єкт нерухомості, рішення про встановлення податку на нерухоме майно було прийняте лише 30.01.2017 у зв'язку з чим такий податок не міг бути нарахований у 2017 році.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.
Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належав об'єкт нерухомого майна «будинок, виробничий - технічна майстерня на земельній ділянці сільської ради», за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1108,9 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. (а.а.34-38)
Вказаний об'єкт нерухомого майна позивач набув у власність на підставі договору дарування від 21.05.2004 № ВВС/867673, про що 21.05.2004 здійснено державну реєстрацію.
В подальшому, рішенням від 26.10.2017 здійснено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 на даний об'єкт нерухомості. (а.с.13)
04 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0102438-1303-2020 від 04.04.2018, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в розмірі 26613,60 грн.
Зазначений розмір податку на нерухоме майно за 2017 рік обрахований відповідачем виходячи із розміру площі нежитлового приміщення 1108.9 кв.м. та зі ставки податку 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, для категорії «інші будівлі», а саме: 1108.9 кв.м.*32.00 грн. (1%*3200.00 грн.) = 35484.80 грн. / 12 місяців = 2957.07 грн. * 9 місяців (період перебування у власності) = 26613.60 грн. (а.с.16)
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду справи відповідачем доведено обґрунтованість та правомірність винесеного спірного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Згідно із п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Підпунктами 19-1.1.1, 19-1.1.34 пункту 19-1.1 ст. 19-1 ПК України визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
Відповідно до ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Згідно із п.п.266.1.1 та 266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Положеннями п.п.266.2.1 та 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад; д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину; е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств; и) об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність; і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг; ї) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; й) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров'я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту інвалідів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; к) об'єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України; л) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім'ям, у яких виховується п'ять та більше дітей.
Колегія суддів приймає до уваги довода апелянта про те, що позивачем повідомлено про руйнування у 2007 році об'єкту нерухомого майна «будинок, виробничий - технічна майстерня на земельній ділянці сільської ради» площею 1108.9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.
На підтвердження таких доводів позивачем надано до матеріалів справи копії актів поточних змін від 16.11.2010 та від 13.10.2017, а також копію інвентарної справи стосовно зазначеного об'єкту нерухомості.
Так, із актів поточних змін від 16.11.2010 та від 13.10.2017, складених техніком з проведення технічної інвентаризації комунального підприємства "Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро" при обстеженні в натурі об'єкту нерухомого майна «будинок, виробничий - технічна майстерня на земельній ділянці сільської ради» за адресою: АДРЕСА_1 , слідує, що зазначений об'єкт нерухомості зруйновано 2007 року.
В інвентарну справу зміни внесено 16.11.2010 за № 1594.
Отже, станом на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення об'єкт нежитлової нерухомості «будинок, виробничий - технічна майстерня на земельній ділянці сільської ради» площею 1108.9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, який є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був знищений, що підтверджується належними доказами.
Щодо доводів податкового органу про реєстрацію припинення права власності позивача на вказаний об'єкт лише наприкінці 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно з ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі знищення майна.
Згідно зі ст.349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Положеннями ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Таким чином, об'єкт нежитлової нерухомості «будинок, виробничий - технічна майстерня на земельній ділянці сільської ради» площею 1108.9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, є річчю (майном), на яке у позивача було право власності.
Разом з тим, положення Податкового кодексу України визначають об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, саме об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а не право власності на такий об'єкт.
Додатково колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно із п.п.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
В той же час пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Вказаний Закон набув чинності з 01 січня 2017 року.
Отже, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07.12.2017 № 2245-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» також встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Отже, з 01 січня 2017 року і до теперішнього часу зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів.
Таким чином, ПК України встановлений обов'язок контролюючого органу нарахувати податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення відповідних податків і зборів.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.04.2018 року по справі №803/1307/17, від 04.09.2018 року по справі №820/5457/17, від 08.05.2018 року по справі №825/1403/17.
Згідно з вимогами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджено, що при нарахуванні ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, Головним управлінням ДФС у Харківській області застосовано ставку, яка встановлена рішенням XIII сесії Старовірівської сільської ради VII скликання № 198 від 30.01.2017 "Про справляння податків та зборів на території Старовірівської сільської ради".
Разом з тим, пунктом 6 рішення XVI сесії Старовірівської сільської ради VII скликання від 22.06.2017 № 256 «Про справляння податків та зборів на території Старовірівської сільської ради» визнано таким, що втратило дію, рішення ради від 30.01.2017 № 198.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч.1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення адміністративного позову.
Крім того, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає необхідним змінити розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.6 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із ч.ч.1, 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.
Так, в матеріалах справи № 520/220/19 наявні наступні квитанції щодо сплати судового збору у зв'язку із розглядом судами адміністративного позову та апеляційної скарги:
- №34 від 03.01.2019 про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 768,40 грн.;
- №0.0.1372099554.1 від 04.06.2019 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 1152,60 грн.
Із зазначених документів слідує, що позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 1921,00 грн.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги та адміністративного позову, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Харківській області (код з ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 139, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 по справі № 520/220/19 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 по справі № 520/220/19 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0102438-1303-2020 від 04.04.2018, яким визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в розмірі 26613,60 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Харківській області (код з ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 18 липня 2019 року.
.
Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях
Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова