Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 липня 2019 р. Справа№200/4338/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області
про: визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладені в рішення від 01.10.2018 року та від 30.01.2019 року, визнання бездіяльності Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо не поновлення виплати пенсії протиправною, зобов'язання Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області поновити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 01 лютого 2016 року - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням інспекції і компенсації втрати частини доходів.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладені в рішення від 01.10.2018 року та від 30.01.2019 року, визнання бездіяльності Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо не поновлення виплати пенсії протиправною, зобов'язання Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області поновити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 01 лютого 2016 року - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням інспекції і компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивач перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсійні виплати до лютого 2016 року. Представник позивач зазначає, що з 01 лютого 2016 року виплата пенсії позивачу була зупинена відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У зв'язку з зупиненням виплати пенсії представник позивача звернувся до управління з заявою про поновлення виплати, однак їй в поновленні виплати пенсії було відмовлено та зазначено про необхідність особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії, а також надання оригіналу та копії паспорту, оригіналу та копії нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та реквізити особистого рахунку, відкриті в Ощадбанку. Не погодившись з таким рішенням Пенсійного фонду України представник позивача звернувся до суду, та відповідно позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено та зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (правонаступник - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану представником за дорученням ОСОБА_3, про поновлення виплати пенсії за віком від 13.06.2017 року. Представник позивача посилається на те, Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянуто заяву представника позивача про поновлення виплати пенсії, але рішенням № 48 від 01.10.2018 року ОСОБА_1 відмовлено в поновленні виплати пенсії, оскільки позивачем не дотримані вимоги особистого звернення про поновлення пенсії, не надано оригінали документів, а також відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача та відсутня довідка внутрішньо переміщеної особи. Позивач вважає спірне рішення протиправним, та таким що порушує її законні інтереси, у зв'язку з чим просить суду захистити її права шляхом визнання протиправним та скасування рішення № 48 від 01.10.2018 року та № 83/К-19-01-01 від 30.01.2019 року, та визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення їй пенсії протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - поновити виплату пенсію з 01.02.2016 року.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач з 1993 року є пенсіонером за віком, з 01.09.2014 року електронна пенсійна справа була взята на облік до управління та позивач є внутрішньо перемішеною особою, на даний час постійно проживає на території Ізраїлю. Відповідач вказує на те, що на виконання рішення суду від 17.05.2018 року по справі № 200/1307/18-а управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії та рішенням управління від 01.10.2018 року № 48 було відмовлено в поновленні виплати пенсії, оскільки грубо порушено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до управління з оригіналами документів, а саме: паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, заява про перерахування коштів на рахунок ПАТ «Ощадбанк». Відповідач вважає, що відмовляючи в поновленні виплати пенсії позивачу управління діяло в межах та у спосіб визначений чинним законодавством.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 22 квітня 2019 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року відкладено розгляд справи на 13 травня 2019 року, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 06 червня 2019 року, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року відкладено підготовче засідання на 09 липня 2019 року, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.
26 березня 2019 року представником позивача заявлено до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до приписів статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
В той же час, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З системного аналізу зазначеної статті Закону № 1058 вбачається, що нараховані суми пенсійних виплат, на виплату яких особа мала або має право, але не отримала своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує такі виплати, виплачуються за минулий час без обмеження шестимісячним строком.
Крім того, аналіз статті 46 Закону № 1058 дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплати пенсії за минулий час:
- три роки - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з власної вини;
- без обмеження будь-якого строку - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення із цим позовом до суду.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач та представник позивача просили суд розглядати справу без їх участі, а представник відповідача у судове засідання не з'явився, суд приходить до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 39-47, 48).
Сторонами визнано факт отримання права позивача на пенсію за віком з 1993 року, що також підтверджується долученим до матеріалів справи посвідченням № 36614 (а.с. 50-51).
Судом встановлено, що відповідно до копії паспорту НОМЕР_1 року останнє місце реєстрації позивача значиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 44).
Однак, сторонами не оспорюється факт перебування позивача на обліку Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя та перебування позивача на постійному місці проживання у державі Ізраїлі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 10.12.2014 року № 1411013814 (а.с. 27).
10.12.2014 року ОСОБА_1 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя з заявою про запит пенсійної справи з Управління Пенсійного фонду України в м. Донецьк Ворошиловського району, а також з заявою відповідно до якої просила управління виплатити належну пенсію починаючи з 01 вересня 2014 року (а.с. 26).
Розпорядженням 90125 від 06.01.2015 року пенсійну справу ОСОБА_1 взято на облік та призначено виплату пенсію в минулих роках (а.с. 24).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримувала пенсійні виплати на розрахунковий рахунок відкритий в Промінвестбанку.
01 липня 2015 року ОСОБА_1 виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, зазначені обставини не заперечуються сторонами.
Згідно розпорядженням від 13.01.2016 року управління про зміну способу виплати з банківської установи на поштове відділення згідно списків отримувачів, які більше одного року не одержують пенсію, або пенсію за них одержують довірені особи, відповідно до якого змінено спосіб виплати по електронному особовому рахунку № НОМЕР_3 ОСОБА_1 з Промінвестбанку на поштове відділення № 4 на підставі списків отримувачів пенсій, які більше одного року не одержують пенсію, або пенсію за них одержують довірені особи, наданих Промінвестбанком від 06.01.2016 року № 28/04 (а.с. 35).
Відповідно до відзиву на позовну заяву вбачається, що з серпня 2016 року виплата пенсії ОСОБА_1 була зупинена відповідно до п. 4 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із тривалим неоотриманням.
13 червня 2017 року позивач звернувся до пенсійного фонду через свого представника з заявою про поновлення виплати пенсії від 13.06.2017 року. (а.с. 110).
Крім того, представником позивача було надано заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (а.с. 111-113).
Відповідно до листа Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя № 141/М-26-01-01 від 09.08.2017 року (а.с. 114-115), відповідачем зазначено, що пенсійна справа ОСОБА_1 була взята на облік в управлінні з 01.09.2014 року на підставі її особистої заяви. Виплата пенсії здійснювалась через відділення Промінвестбанку. З лютого 2016 року розпорядженням по управлінню від 13.01.2016 року на підставі списків отримувачів пенсій з банківської установи, які більше одного року не одержують пенсію, або пенсію за них одержують довірені особи, ОСОБА_1 було змінено спосіб виплати - виплату їй пенсії почали здійснювати через 14 поштове відділення м. Маріуполя. З серпня 2016 року виплата пенсії ОСОБА_1 була зупинена відповідно до п. 4 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у зв'язку з тривалим неотриманням). Виплата пенсій внутрішньо переміщеним пенсіонерам, здійснюється з урахуванням вимог, визначених в п. 1 та п. 2 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року № 1706 та постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 р. "Про облік внутрішньо переміщених осіб", постановою КМУ № 637 від 05.11.2014 р. "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 р. "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 167 від 14.03.2016 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Починаючи з 1 липня 2016 року виплата ( продовження виплати) пенсій, що призначені внутрішньо переміщеним особам здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто надати до управління заяву про поновлення виплати пенсії, з відповідними документами. Поновлення виплати пенсії буде здійснено відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ № 365 від 08.06.2015 року.
Не погодившись з діями Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо відмови у поновленні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року по справі № 805/1307/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя (вул. Зелинського, 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548) про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану представником за дорученням ОСОБА_3, про поновлення виплати пенсії за віком від 13.06.2017 року.
В іншій часині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року по справі № 805/1307/18-а апеляційну скаргу Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року у справі №805/1307/18-а за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії за віком з 01.02.2016 року повернуто заявникові.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року по справі № 805/1307/18-а набрало законної сили 30 липня 2018 року.
Вищезазначеним рішенням встановлено, що позивачу неправомірно було відмовлено у поновлені виплати пенсії, оскільки заяву про поновлення виплати пенсії було подано представником позивача, що передбачено Законом № 1058 та Порядком № 22-1, крім того Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року не передбачено таких підстав для припинення виплат або відмови у призначенні пенсії, як проживання за кордоном - в Ізраїлі та відсутність міждержавного договору щодо пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем.
Згідно ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Приписами частини 1 статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судом встановлено, що Маріупольським об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, яке є правонаступником Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, на виконання вимог рішення суду від 17.05.2018 року по справі № 805/1307/18-а повторно розглянуту заяву ОСОБА_1 , яка була подана через представника ОСОБА_3 , про поновлення виплати пенсії від 13.07.2017 року.
Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 48 від 01.10.2018 року про відмову у розгляді документів. В обґрунтування зазначеного рішення відповідач посилається на те, що для поновлення пенсії ОСОБА_1 або її законному представнику необхідно звернутися до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою (форма, встановлено зразка) та необхідно надати оригінали і копії наступних документів: паспорт, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, заяву на перерахування коштів на рахунок ПАТ «Державного ощадбанку України» (а.с. 129-130).
У листі Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28.12.2018 року № 21554/34-1/02 були викладені аналогічні обставини зазначені управлінням у рішенні № 47 від 01.10.2018 року (а.с. 126-128).
Судом встановлено, що представник позивача 21 січня 2019 року направив на адресу управління заяву про подання додаткових документів для поновлення пенсії за віком (а.с. 132-133).
Листом від 30.01.2019 року № 83/К-19-01-01 Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило представника позивача про те, що заява для поновлення виплати пенсії, подана представником ОСОБА_1 від 03.08.2017 року, не може розглядатися як заява на поновлення пенсії, оскільки порушені вимоги п. 1.5, п. 2.9, п. 2.11 та п. 4.02 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, та вимоги, визначені в п. 1 та п. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 та постановою Кабінету Міністрів України № 167 від 14.03.2016 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб», постановою КМУ № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (а.с. 136-139).
Не погодивсь з рішенням та діями відповідача щодо не поновлення виплати пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
За визначенням наведеним в статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України у рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
У пункті 3.3 цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до приписів статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV втратили чинність з 07 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, суд дійшов висновку, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1, далі Порядок № 22-1). Відповідно до цього Порядку.
Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії (пункт 1.5 Порядоку № 22-1).
Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні посилання на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8 Порядоку № 22-1).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядоку № 22-1).
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23 Порядоку № 22-1).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядоку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядоку № 22-1).
Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.
Проте, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, за наслідками розгляду заяви позивача, відповідач не прийняв відповідного мотивованого рішення про поновлення виплати пенсії чи про відмову в поновленні її виплати, чим порушив вимоги статті 45 Закону № 1058-ІV та пунктів 4.3, 4.10 Порядку № 22-1.
Суд зауважує, що відповідачем було прийнято рішення № 48 від 01.10.2018 року про відмову у розгляді документів, а відмова у поновленні ОСОБА_1 пенсії була викладена у листах від 28.12.2018 року № 21554/34-1/02, від 30 січня 2019 року № 83/К-19-01-01, що також суперечить вимогам Закону № 1058-ІV.
Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, уповноважений представник позивача на підставі довіреності подав до відповідача заяви про поновлення виплати пенсії з усіма необхідними документами, в яких позивач просив поновити призначену пенсію з 01 лютого 2016 року.
Оцінюючи заяву від 13.06.2017 року представника позивача до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (форму та зміст заяви, а також додані до заяви документи, як і ким подано) через призму вимог Закону № 1058-ІV та Порядку № 22-1 суд дійшов висновку, що цю заяву оформлено відповідно до вимог закону, вона відповідає формі, встановленій додатком № 2 Порядку №22-1 та немає недоліків, що перешкоджали б її розгляду.
Суд зазначає, що пункти 1.1, 1.5 Порядку № 22-1 встановлюють можливість подання заява про поновлення виплати пенсії як особисто пенсіонером так і його уповноваженим представником.
При цьому згідно з пунктом 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі.
Отже, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню.
Суд також критично ставиться до вимог відповідача відносно надання позивачем для поновлення пенсії довідки внутрішньо переміщеної особи, оскільки це суперечить діючому законодавству з наступних підстав.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач у липні 2015 року виїхала до держави Ізраїль.
Порядок отримання та втрати статусу внутрішньо переміщеної особи врегульовано Законом України "Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб".
Так, згідно ч. 3 ст. 4 вказаного Закону, для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно, така особа звертається із заявою до компетентного органу соціального захисту населення.
Пунктом 1 частини 1 статті 12 вказаного Закону встановлено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно і скасування статусу внутрішньо переміщеної особи, є заява особи про відмову.
Таким чином, отримання та втрата статусу внутрішньо переміщеної особи є добровільним правом кожного громадянина, сам лише факт проживання/реєстрації на відповідних територіях, без волевиявлення отримання відповідного статусу, не надає громадянину автоматично статусу внутрішньо переміщеної особи.
Суд також зазначає, що згідно з частиною другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач виїхав до держави Ізраїль, до спірних правовідносин не підлягало застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, як Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365.
Таким чином, враховуючи викладене, доводи відповідача ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому позиція відповідача є необґрунтованою.
З огляду на це суд вважає, що прийняті відповідачем рішення № 48 від 01.10.2018 року про відмову у розгляді документи, рішення викладене у листах від 28 грудня 2018 року № 21554/34-1/02 та від 30 січня 2019 року № 83/К-19-01-01 про відмову в поновленні пенсії за віком є протиправними та такими, що підлягаю скасування, а відповідно бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії є протиправною.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2016 року, суд зазначає наступне.
Суд зазначає наступне, частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, правовідносини щодо поновлення пенсії позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
Однак, суд звертає увагу на те, що рішенням Донецького окружного адміністративного судувід 17 травня 2018 року по справі № 805/1307/18-а Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області було зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану представником за дорученням ОСОБА_3, про поновлення виплати пенсії за віком від 13.06.2017 року.
На виконання вимог рішення суду від 17 травня 2018 року по справі № 805/1307/18-а Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, який є правонаступником Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області розглянуто заяву ОСОБА_1 , подану представником за дорученням ОСОБА_3, про поновлення виплати пенсії за віком від 13.06.2017 року та прийнято рішення № 48 від 01.10.2018 року про відмову у розгляду документів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 21 листопада 2018 року по справі №750/11115/16-а
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягав задоволенню шляхом зобов'язання Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 лютого 2016 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів.
Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
Беручи до уваги протиправність спірних відмов в поновленні пенсії ОСОБА_1 , враховуючи, що станом на день звернення до відповідача за призначенням пенсії позивач досяг 66-річного віку, має стаж роботи, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації є правомірними.
Водночас, позовні вимоги стосовно компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат суд вказує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року N 2050-III у ст. 1 встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Проте, у ст. 3 вказаного Закону N 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, зі змістом вказаної норми випливає, що обов'язковою умовою для компенсації втрати частини доходів є факт нарахування вказаного доходу та його несвоєчасної виплати. Натомість у цій справі достовірно встановлено, що наразі пенсію позивачу не призначено, жодних виплат на її користь не проводилось.
Отже, компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Вказані обставини виключають застосування до спірних відносин норм Закону N 2050-III, а позовні вимоги в частині такої компенсації задоволенню не підлягають.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 липня 2018 року у справі №487/6923/16-а, від 10 липня 2018 року у справі №404/6317/16-а, від 18 вересня 2018 року у справі №522/535/17.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що підставою звернення до суду стали неправомірні дії відповідача, суд приходить висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору в розмірі 768,40 грн. на користь позивача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладені в рішення від 01.10.2018 року та від 30.01.2019 року, визнання бездіяльності Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо не поновлення виплати пенсії протиправною, зобов'язання Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області поновити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 01 лютого 2016 року - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням інспекції і компенсації втрати частини доходів - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 48 від 01.10.2018 року про відмову у розгляді документи, рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області викладене у листах від 28 грудня 2018 року № 21554/34-1/02 та від 30 січня 2019 року № 83/К-19-01-01 про відмову в поновленні пенсії за віком.
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 лютого 2016 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Зелінського, 27а, м. Маріуполь, Донецька область, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 18 липня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська