27 червня 2019 року Справа № 280/1961/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправними дії відповідача в частині припинення виплати позивачу пенсії;
-зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії позивачу з моменту її припинення, тобто з 01.03.2016 та здійснити компенсацію позивачу втрати частини доходів з 1 березня 2016 року по місяць виплати заборгованості у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
-допустити негайне стягнення в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць;
-зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Позивачем позовні вимоги обґрунтовані з підстав, викладених в позовній заяві в обґрунтування, якої посилається на те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» про що їй було видано відповідну Довідку №2323002469 від 25.12.2014 року. Позивач перебуває на обліку в Запорізькому приміському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію. З березня 2016 року відповідачем припинено виплату належної позивачу пенсії. З такими діями відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними. Просить позов задовольнити. В судове засідання не прибув.
Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх. №20626 від 21.05.2019) посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, стверджує, що позивачці було припинено виплату пенсії, відповідно отриманої інформації з Єдиної інформації бази даних про внутрішньо переміщених осіб «переселенець не зареєстрований» з 01.06.2016 року. Вважає, що дії відповідача є правомірними у відповідності з вимогами чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою судді від 02.05.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення рішення у справі.
Ухвалою суду від 02.05.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 31.05.2019.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно довідки №2323002469 від 25.12.2014 року ОСОБА_1 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, а з 01.03.2016 року виплата пенсії призупинена.
В матеріалах справи надано відповідь від 09.04.2019 №2062/05 на адвокатський запит, в якому зазначено, що 25.02.2016 року в результаті отримання з Єдиної інформації бази даних про внутрішньо переміщених осіб позивачу припинено виплату пенсії з березня 2016 року, так як має статус - «переселенець не зареєстрований» (електронний файл А25022016 DT, на паперових носіях вих.№01/0623 від 22.02.2016 року).
Позивачу пенсія з 01 березня 2016 року не виплачена, та відповідачем доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Позивач не погодившись з такими діями відповідача, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Поновлення виплати пенсій здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, на підставі рішення Комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами рад.
Згідно п. 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення відповідно до підпункту 4 пункту 12 цього Порядку можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно абзацу 2 п. 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №509, 01.10.2014, Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Разом з тим ст. 5 Закону України №1706 від 20.10.2014 “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Тобто, вказана Довідка є єдиним документом, який свідчить про місцезнаходження внутрішньо переміщеної особи. При скасуванні вказаної довідки у цієї особи відсутні підстави для отримання пенсії та інших соціальних виплат за вказаною нею у заяві адресою, оскільки вона втрачає статус внутрішньо переміщеної особи.
Отже, відповідачем не надано доказів скасування довідки позивача від 25.12.2014 року №2323002469 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас суд зазначає, що призупинення реєстрації позивача, як внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Як встановлено судом, з 01.03.2016 року пенсія позивачу не виплачена.
Водночас, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження як наявності підстав, передбачених законом, для припинення позивачеві виплати пенсії, а тому суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення позивачеві виплати пенсії є протиправними.
Також суд звертає увагу на пріоритетність застосування вимог ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №11-644асі18) (яка набрала законної сили 04.09.2018).
Звідси, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №11-644асі18).
Щодо вимоги позивача здійснити нарахування та виплатити суму компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, то суд вважає її обґрунтованою у зв'язку з наступним.
Частиною 2 ст. 46 Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, регламентовано виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За ст. 1 Закону України “Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” № 2050-ІІІ (далі по тексту Закон№ 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище ст. 2 та 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття “доходи” для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У п. 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16), а Верховний Суд в постанові від 04 липня 2018 року у справі №521/940/17.
Отже, враховуючи той факт, що позивачу не було вчасно виплачено пенсію 01.03.2016 року, достатніми є підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача провести розрахунок та виплату компенсації по день фактичної виплати пенсії.
При цьому, обов'язок по розрахунку та виплаті компенсації покладається саме на орган, який вчасно не виплатив особі дохід, в даному випадку це Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Щодо позовних вимог про негайне виконання рішення суду щодо стягнення в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 371 КАС України зазначено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Враховуючи матеріали справи та приписи ст. 371 КАС України суд вбачає необхідність у зверненні до негайного виконання рішення у даній справі щодо зобов'язання перерахування та виплати суми пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо встановлення судового контролю, а саме подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає про наступне.
Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає, що ухвалою суду від 02.05.2019 позивачу судом відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по цій справі.
Статтею 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
За приписами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що ухвалою судді від 02.05.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Державного бюджету України судового збору у розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в частині припинення виплати ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 , з моменту її припинення тобто з 01.03.2016 та здійснити компенсацію позивачу втрати частини доходів з 1 березня 2016 року по місяць виплати заборгованості у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69118, м.Запоріжжя, вул. Автозаводська, б.24, кв. 38, код ЄДРПОУ 41251296).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.295-297 КАС України.
Рішення у повному обсязі виготовлено 27.06.2019.
Суддя Н.В.Стрельнікова