18 липня 2019 року Справа № 160/4490/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов'язання вчинити певні дії,-
16 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить зобов'язати головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 безпідставно сплачені кошти у розмірі 6901,50 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що останнім за договором купівлі -продажу було придбано квартиру та сплачено обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, проте, позивача звільнено від сплати збору згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», як особу, яка придбала житло вперше, тому помилково сплачений збір підлягає поверненню.
На звернення позивача до головного управління пенсійного фонду України з заявою від 19.02.2019 року про повернення сплачених коштів, відповідачем листом від 26.02.2019 року позивачу відмовлено у виплаті надмірно сплачених коштів, з чим позивач не погодився, звернувся з даним позовом до суду та просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року відкрито провадження у справі № 160/4490/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. За наявними у справі матеріалами.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року відповідачу запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.
13.06.2019 року на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві відповідачем зазначено, що позовні вимоги позивача про зобов'язання управління пенсійного фонду повернути безпідставно сплачені кошти є неналежним способом захисту порушеного права, оскільки, кошти сплачені позивачем при укладанні договору купівлі-продажу сплачено на рахунок управління Державної казначейської служби України, а не на рахунок пенсійного фонду. Крім того, позивачем визначено неналежного відповідача у справі.
На підставі вищенаведеного, відповідач у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
14 грудня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Вартість квартири склала 690 150,00 грн. Договір купівлі-продажу зазначеної квартири посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою М.С. та зареєстрований в реєстрі за № 6509.
При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 % вартості нерухомого майна, що становить 6901,50 грн., що підтверджується квитанцією від 14 грудня 2018 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває ? частка власності об'єкта житлової нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується копією свідоцтва на право власності на житло.
19 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з листом про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 6901,50 грн, що становить 1% збору з операцій купівлі продажу нерухомого майна.
Листом від 26.02.2019 року № 4535/05-05/26 управління пенсійного фонду повідомило позивача про відсутність підстав для повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 6901,50 грн., а також зазначило, що органи пенсійного фонду України не наділені повноваженнями стосовно визнання дійсності правочину операцій купівлі-продажу нерухомого майна (а саме згідно законодавства не визначає в котрий раз придбавається нерухоме майно).
Так, відповідно до п.9 ст. 1 Закону України № 400/97-ВР платниками збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичної особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, які придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетом і привілеями згідно з законами та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини з нарахування та сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування регулюється Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з п. 9 ст. 1 Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
У п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що об'єктом оподаткування є, для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно з Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1740).
Згідно з абз. 1 п. 15-1 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до п. 15-3 Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Підставою виникнення права власності на цю квартиру є договір купівлі-продажу.(а. с. 9)
Докази укладання позивачем інших договорів купівлі-продажу житла у справі відсутні.
Разом з тим, на що вказує відповідач, за позивачем зареєстровано право приватної спільної часткової власності на 1/2 частку нерухомого майна, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності, №4026 від 04 вересня 1995 року (а. с. 19).
Право власності на 1/2 частину майна, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , набуто позивачем в процесі приватизації державного житлового фонду.
Враховуючи викладене, суд критично оцінює доводи відповідача, що спірне майно придбане позивачем уже не вперше, адже процес приватизації житла не є тотожними поняттям поняттю придбанню (купівлі) житла.
Тому, у ОСОБА_1 виникло право на повернення йому сплачених під час укладання договору купівлі-продажу коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6901,50 грн., як особі, що придбаває житло вперше.
У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як одну з підстав для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 819/1498/17 (К/9901/412/17), від 31 січня 2018 року у справі № 819/1667/17 (К/9901/400/17), від 03 липня 2018 року у справі № 819/33/17 (К/9901/16715/18).
Між тим, суд з'ясував, що позивач звернувся до відповідача з заявою від 19.02.2019 року (вх. № 1183/16/05-05, 20.02.2019), в якій керуючись п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» просить управління пенсійного фонду повернути сплачений ним збір на обов'язкове пенсійне страхування у сумі 6901,50 грн.
В даному випадку згідно з вимогами Порядку № 787 позивач повинен був звернутись до відповідача з заявою сформувати та подати до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, оскільки органи пенсійного фонду не уповноважені здійснювати повернення цих коштів, вони лише надсилають відповідне подання до Державної казначейської служби, а лише остання здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного, позивачем обрано не вірний спосіб захисту своїх прав, а відповідач діяв на підставі, у межах та у спосіб, що вказані Конституцією України та Законами України, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук