03 липня 2019 року Справа № 160/3399/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняЗіненко А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: Гільбурд Р.Ю. Дроздюк А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000094606 від 14.01.2019р., -
10.04.2019р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» звернулося з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та просить:
- визнати протиправним та скасувати як таке, що не відповідає чинному законодавству України податкове повідомлення-рішення №0000094606 від 14.01.2019р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника за вересень 2018р. у розмірі 309500 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 154750 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо правомірності формування від'ємного значення податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за вересень 2018р. (вх.№ від 19.10.2018р. №9228344705 з урахуванням уточнюючого розрахунку вх. від 13.11.2018р. №9248992575) за наслідками якої був складений акт перевірки від 20.12.2018р. за №109/28-10-46-07-35537363 за висновками якого було встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.2 ст.198, п.201.1 ст.201, абз. «б» п.200.4 ст.200 ПК України внаслідок чого позивачем було завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту у вересні 2018р., що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 309500 грн. через нібито безпідставне документальне оформлення позивачем нереальних господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ «УІТАКА» щодо придбання товару ( строп текстильних СТК 3,0-3000-1) (код УКТЗЕД 7312108500), з ТОВ «ТД СТАНКОПРОМ» по отриманню позивачем послуг (капітального ремонту трубонарізної лінії), оскільки, на думку відповідача, вказані контрагенти не мали фізичної можливості виробляти/зберігати будь-який товар без достатньої кількості працівників та основних фондів, не встановлено фактичного придбання товару по ланцюгу постачання, тобто, відповідно проведеного аналізу ЄРПН та АІС «Податковий блок», відповідачем встановлено обрив ланцюга постачання реалізованого позивачу товару, неможливо встановити, чи надавались послуги з капітального ремонту трубонарізної лінії МSC-25 довгої та неможливо підтвердити реальність здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «ТД СКАНКОПРОМ», у зв'язку з чим, встановлена невідповідність між наданими документами та баз даних АІС «Податковий блок», що свідчить про неможливість здійснення господарської операції у розумінні п.п.14.1.36 Податкового кодексу України та ч.1, ч.2 ст.3 Господарського кодексу України. Позивач не погоджується із вищенаведеними висновками посадових осіб контролюючого органу, які були підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення посилаючись на те, що вони не відповідають дійсності, оскільки у періоді, що перевірявся ТОВ «УІТАКА» було фактично поставлено стропи СТК 3,0-3000-1 у кількості 2500,00 шт. загальною вартістю 273000,00 грн. з ПДВ за договором поставки №20180484 від 06.08.2018р. та специфікації від 22.08.2018р. №2/20180484 до нього, що підтверджено також і такими бухгалтерськими документами як видаткова накладна, рахунок на оплату, прибутковий ордер, ТТН, паспортом відповідності МТЗ та висновком санітарно-епідеміологічної експертизи, вартість товару оплачена згідно платіжного доручення №11587 від 13.12.2018р., вказаний товар був використаний позивачем у своїй господарській діяльності для виробництва товарної продукції, що підтверджується 2-вимогою №54 від 30.09.2018р. про передачу товару у виробництво, при цьому, ТОВ «УІТАКА» згідно відомостей з ЄДРПОУ мало право здійснювати неспеціалізовану оптову торгівлю різним асортиментом товарів. Також відповідно до умов договору підряду №20180197 від 28.02.2018р. за замовленням позивача ТОВ «ТК СТАНКОПРОМ» фактично виконало капітальний ремонт трубонарізної лінії МSC-25 довгої, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами здачі-приймання виконаних робіт по договору, рахунком на оплату робіт, сертифікатами відповідності на кабельно-провідникову продукцію, вказані роботи були оплачені позивачем у сумі 1584000,00 грн. згідно платіжного доручення №10307 від 26.10.2018р., а також згідно відомостей з ЄДРПОУ одним із видів діяльності цього підприємства зазначено - ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення. За викладеного, позивач вважає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій із наведеними контрагентами є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству, а висновок відповідача про юридичну дефектність оформлених документів суперечить вимогам податкового законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту. Щодо посилань відповідача на обрив ланцюга постачань (надання послуг), то позивач вказує на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагентів (фактичного знаходження їх за місцем реєстрації; наявності чи відсутності у них основних фондів), а тому позивач не може нести відповідальності за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, так як не наділений повноваженнями та функціями податкового контролю, а неможливість податкового органу дослідити ланцюг постачання послуг, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій за умови наявності належним чином оформлених первинних документів, які спростовують такі доводи. Також позивач посилається і на те, що дані АІС «Податковий блок» та інші програмні продукти контролюючих органів не можуть бути належними та допустимими доказами відсутності фактів здійснення господарської операції без дослідження первинних бухгалтерських документів суб'єктів господарювання, а тому покладення відповідальності на позивача за відсутності його вини порушують конституційні принципи, встановлені ст.ст.8,61, 129 Конституції України, оскільки акт перевірки фактично не містить посилань на порушення податкового законодавства саме позивачем, а містить лише припущення відповідача про неможливість підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем. У відповіді на відзив представник позивача додатково посилається і на те, що додані до відзиву відповідачем документи не спростовують реальність здійснення відповідних господарських операцій, а, навпаки, їх підтверджують, а інформація із ЄРПН та дані декларації з ПДВ свідчить тільки про реєстрацію податкових накладних та не може бути єдиним засобом доказування відсутності реальності здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, що підтверджується і аналогічними висновками Верховного Суду у його постанові від 27.03.2018р. по справі №816/809/17.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмовому відзиві на позов просив відмовити позивачеві у задоволенні даного адміністративного позову у повному обсязі посилаючись на те, що доводи наведені у позовній заяві позивача не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства з тих підстав, що у акті перевірки перевіряючими зроблено висновки про те, що позивач мав взаємовідносини із ТОВ «Уітака» та ТОВ «Станкопром» на підставі наданих до перевірки первинних документів, договорів, а також баз даних АІС Податковий блок, а саме: АІС «картка платника АРМ «Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розмірі контрагентів на рівні ДПА України», єдиний реєстр податкових накладних; підсистеми «Податковий блок»: «Обробка ПЗ та платежів», «Реєстрація ПП», «Аналітична система», які відповідно до ст.ст. 71, 74 ПК України є належними доказами та наявна зібрана у них інформація використовується контролюючим органом для виконання покладених на контролюючі органи функцій. Так, відповідно до договору від 06.08.2018р. №20180484 та специфікації №2/20180484 ТОВ «Уітака» було постановлено позивачеві стропи текстильні СТК 3,0-3000-1 у вересні 2018р., проте аналізом вищевказаних інформаційних баз було встановлено, що вказане підприємство зареєстроване у ДПІ в Приморському районі Одеської області, вид діяльності - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, згідно Фінансового звіту станом на 30.09.2018р. основні фонди відсутні, кількість працівників - 4 особи та згідно даних ЄРПН вказане підприємство протягом січня 2017р. - вересня 2018р. придбання строп текстильних не здійснювало, керівник та головний бухгалтер в одній особі є засновником ще в 3 СГ м.Одесі. До перевірки було надано паспорт відповідності МТЗ та висновок санітарно-епідеміологічної експертизи згідно до яких виробником вказаних строп є ТОВ «Трейдопт Маркет», яким протягом 2018 року не було зареєстровано жодної податкової накладної про продаж наведеного товару, тобто, факт продажу ТОВ «Трейдопт Маркет» на адресу ТОВ «Уітака» строп текстильних СТК 3,0-3000-1 не зафіксовано, керівник і головний бухгалтер вказаного підприємства є засновником ще 5 СГ в м. Одесі, а тому вказане свідчить про те, що наведені підприємства не мали фізичної можливості виробляти/зберігати будь-який товар без достатньої кількості працівників та основних фондів, крім того, не встановлено фактичного придбання товару по ланцюгам постачання. Тобто, відповідно до проведеного аналізу ЄРПН та АІС «Податковий Блок» встановлено обрив ланцюга постачання реалізованого товару ТОВ «Уітака» на адресу позивача. Також і за наслідками виконання робіт за договором по капітальному ремонту трубонарізної лінії МSC -25 довгої за договором від 28.02.2018р. №20180197 встановлено, що ТОВ «Станкопром» зареєстровано у ДПІ в Соборному районі м. Дніпра, вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля, кількість працівників - 6 осіб, за даними Фінансового звіту основні фонди, запаси підприємства відсутні, крім того, позивачем надані до перевірки листи ТОВ «Станкопром» відповідно до яким повідомлено як про ввіз комплектуючих на територію підприємства, так і вивіз з території замовника частини обладнання, у листах зазначено прізвища, ім'я та по-батькові водіїв, якими здійснено відповідне транспортування ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), проте, згідно форми 1ДФ протягом 9 місяців 2018р. кошти за надані послуги не виплачувались, дані водії не працюють на підприємстві ТОВ «Станкопром», автомобілі, якими здійснено перевезення на балансі підприємства не знаходяться, за даними ЄРПН протягом січня-вересня 2018р. не зареєстровано жодної податкової накладної на придбання послуг перевезення, оренди автотранспорту чи схожої номенклатури. Зважаючи на викладене, ТОВ «Станкопром» не мало фізичної можливості виробляти/зберігати будь-який товар без достатньої кількості працівників, основних фондів, крім того, не встановлено фактичного придбання товару по ланцюгу постачання, а також і неможливо встановити чи надавались послуги з капітального ремонту трубонарізної лінії позивачеві. Таким чином, на думку відповідача, у ході перевірки встановлено відсутність реально вчиненої господарської операції позивачем по взаємовідносинах з вищенаведеними контрагентами-постачальниками та, як наслідок, недостовірність даних відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ПК України, що не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платника податків - учасника відповідної операції. Відповідач зазначає, що дана позицію підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2015р. у справі №804/7342/15 по аналогічним взаємовідносинам по ланцюгу поставки, без первинного походження товару, сировини та практикою Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.01.2018р. №К/9901/554/18, від 06.03.2018р. №804/5444/16 (К/9901/133/17), від 26.06.2018р. №816/1422/17. У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача додатково зазначає, що сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податку та податкова інформація, зібрана згідно до п.п.83.1.2 п.83.1 ст.83 ПК України, є належними доказами про що зазначено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018р. №816/2328/17 (К/9901/57067/18), а тому вважає, що зібрані докази свідчать про те, що надані до перевірки паперові носії за формою первинних документів та наведені у них відомості не відповідають фактичним обставинам справи, а відповідно, не можуть бути підставами для відображення в податковому обліку, оскільки вони складені на підставі нереально здійснених операцій.
Ухвалою суду від 22.04.2019р. було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.05.2019р. (а.с.2 ).
У підготовчому засіданні 20.05.2019р. було оголошено перерву до 31.05.2019р. з метою надання позивачем відповіді на відзив, що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.210-212).
Надалі, у підготовчому засіданні 31.05.2019р. було закінчено підготовче провадження та за письмовою згодою обох сторін, оформленою у відповідності до вимог ч.7 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд даної справи розпочато в цей же день 31.05.2019р., що підтверджується змістом копії відповідного протоколу судового зсідання суду (а.с.237-210).
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 03.07.2019р.
У ході судового розгляду даної справи судом встановлені наступні обставини у цій справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» 25.12.2007р. зареєстроване як юридична особа за адресою: АДРЕСА_1 Нікополь АДРЕСА_2 пр. Трубників АДРЕСА_3 , перебуває на обліку як платник податків до бюджету у Офісі великих платників податків ДФС, що підтверджується копією Статуту позивача та копією Виписки з ЄДРПОУ від 26.03.2019р. (а.с.109-111).
У період з 23.11.2018р. по 13.12.2018р. посадовими особами контролюючого органу на підставі наказу №2170 від 21.11.2018р., направлень від 22.11.2018р. була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань формування від'ємного значення податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2018р. (вх. від 19.10.2018р. №9228344705 з урахуванням уточнюючого розрахунку вх. від 13.11.2018р. №9248992575 за результатами якої був складений акт за № 109/28-10-46-07-35537363 від 20.12.2018р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.201.1 ст.201, абз. «б» п.200.4 ст.200 ПК України (безпідставне оформлення нереальних господарських операцій через обрив ланцюга по взаємовідносинах з ТОВ «Уітака» та ТОВ «ТД Станкопром»), що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту, а, як наслідок, завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню за вересень 2018р. на суму 309500 грн., що підтверджується змістом копії наведеного акту перевірки (а.с.13-21).
На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 14.01.2019р. було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000094606 форми «В1» за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 309500 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 154750 грн., що підтверджується копією наведеного рішення та розрахунком до нього (а.с.12).
Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом спору у даній адміністративній справі.
Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, виходячи з наступного.
Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до вищенаведеного визначення, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, придбання товарів та послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильності обчислення податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку на додану вартість має право на податковий кредит.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.
У відповідності до вимог п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Підпунктом «б» п.200.4 ст.200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті така сума або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.
Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.
Разом з тим, ні актом перевірки, ні із наданих учасниками справи документів судом не встановлено, а відповідачем не доведено відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах позивача з його контрагентами (ТОВ «Уітака», ТОВ «ТД Станкопром») у спірний період за наведеними у акті перевірки господарськими операціями.
Навпаки, факт складання податкових накладних та реєстрації їх у ЄРПН продавцем товару (послуг) - ТОВ «Уітака», ТОВ «ТД Станкопром» та надання їх позивачеві як покупцеві такого товару (послуг) підтверджується і змістом акту перевірки від 20.12.2018р. у якому зазначено, що перевіркою зафіксовано факт реєстрації податкових накладних у ЄРПН вищевказаними продавцями товару (послуг) (а.с.17).
Таким чином, отримання позивачем від своїх контрагентів (продавців товару та послуг) - ТОВ «Уітака», ТОВ «ТД Станкопром» податкових накладних, які були зареєстровані контролюючим органом у Єдиному реєстрі податкових накладних, є обов'язковими підставами для включення їх до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем протягом звітного періоду, а відповідно, і наявності права у позивача на бюджетне відшкодування, згідно до вимог ст.ст.198, 200, 201 ПК України.
Між тим, як вбачається зі змісту вищенаведеного акту перевірки від 20.12.2018р., незважаючи на наявність у позивача податкових накладних, виписаних вищенаведеними продавцями товару (послуг), зареєстрованих у ЄРПН такими продавцями, посадовими особами відповідача зроблено висновок про те, що позивачем було здійснено документальне оформлення нереальності господарських операцій з придбання строп текстильних у ТОВ «Уітака» та отримання послуг з капітального ремонту трубонарізної лінії від ТОВ «ТД Станкопром» у вересні 2018р., що призвело до завищення суми податкового кредиту на 45500 грн. ( по ТОВ «Уітака») та 264000 грн. ( по ТОВ «ТД Станкопром») (а.с.17-зворот, ас.19).
При цьому, підставами для таких висновків стала податкова інформація АІС «Податковий блок», дані ЄРПН, які свідчать про те, що ні ТОВ «Уітака» (продавець строп текстильних), ні ТОВ «Трейдопт Маркет» (виробник цього товару) не мали фізичної можливості виробляти/зберігати будь-який товар, без достатньої кількості працівників та основних фондів, крім того, не встановлено фактичного придбання товару по ланцюгам постачання (встановлено обрив ланцюга постачання реалізованого товару ТОВ «Уітака» на ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб»); встановлена невідповідність між наданими документами та баз даних АІС «Податковий блок», відсутність джерела походження товару свідчить про неможливість господарської діяльності у розумінні п.п.14.1.36 ПК України та ч.1, ч.2 ст.3 Господарського кодексу України; недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з чим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність платника податку доказів сплати продавцеві, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій; по взаємовідносинах позивача із ТОВ «ТД Станкопром» надані листи ТОВ «Станкопром» відповідно до яких повідомлено про ввіз комплектуючих на територію підприємства, а також і вивіз з території замовника робіт частини обладнання, проте, водії, які зазначені у таких листах, які здійснювали відповідне транспортування не працюють у ТОВ «Станкопром», дохід їм не виплачувався за такі послуги, автомобілі на балансі даного наведеного підприємства не знаходяться, жодної податкової накладної про придбання послуг з перевезення чи оренди автотранспорту вказаним підприємством не реєструвалось за даними ЄРПН; позивачем не надано перепусток робітників, що здійснювали фактичне виконання капітального ремонту; не надано у повному обсязі сертифікатів якості виробника, паспортів чи іншої документації на матеріали, що використовувались під час ремонту, в т.ч. на товар, вартість якого складає основну частку в кошторисі; тобто, ТОВ «Станкопром» не мало фізичної можливості виробляти/зберігати будь-який товар, без достатньої кількості працівників та основних фондів, крім того, не встановлено фактичного придбання товару по ланцюгам постачання; неможливо встановити, чи надавались послуги з капітального ремонту трубонарізної лінії МSC -25 ТОВ «Станкопром» на користь ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», а тому складені документи ТОВ «Станкопром» для позивача на ідентифіковану послугу, тобто послугу, що ідентифікується лише за найменуванням та відповідно не є реальною, так як документально оформлена послуга не підтверджує її фактичне надання позивачеві (відсутність матеріальної складової для надання послуг). Отже, на думку перевіряючих, встановлена невідповідність між наданими документами та баз даних АІС «Податковий блок», що свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності та юридична дефектність первинних документів (а.с.16-19).
Разом з тим, із досліджених судом наданих учасниками справи документів та обставин у справі щодо реальності/нереальності господарських операцій, здійснених позивачем та його вищенаведеними контрагентами у спірний період у сукупності із нормами чинного податкового законодавства, судом було встановлено, що наведені вище висновки посадових осіб контролюючого органу не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, які оформлені у відповідності до вимог ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у тому числі підтверджують зміни у власному капіталі, рух активів позивача по сплаті за придбаний товар та отримані послуги з капітального ремонту від своїх контрагентів - ТОВ «Уітака» та ТОВ «ТД Станкопром».
Так, позивачем як до перевірки, так і до суду були надані копії укладених між позивачем та його контрагентами наступних договорів, а саме:
- договір поставки №20180484 від 06.08.2018р. укладений між ТОВ «УІТАКА» (Постачальником) та ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (Покупцем) за умовами якого Постачальник взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупцю товар - найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, зокрема, за Специфікацією №2/20180484 від 22.08.2018р. Постачальник поставив позивачеві як Покупцю товар (стропи текстильні СТК 3,0-3000-1) на умовах поставки відповідно до правил Інкотермс 2010 - СРТ (продавець товару бере на себе зобов'язання по перевезенню товару до місця призначення та передачі його покупцю) - (а.с.37-44).
Фактичне реальне здійснення господарської операції за наведеним договором поставки підтверджується також і копіями видаткової накладної №РН-0000221 від 18.09.2018р., рахунку-фактури №СФ-0000205 від 18.09.2018р., товарно-транспортної накладної №РН-0000221 від 18.09.2018р., податкової накладної №78 від 18.09.2018р. на загальну суму 273000 грн. у тому числі ПДВ 45500 грн., паспорту на придбаний товар, виданого виробником товару - ТОВ «ТРЕЙДОПТ МАРКЕТ», висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 13.05.2017р., копією 2-вимоги №54 від 30.09.2018р. про використання вказаного товару у своїй господарській діяльності, а також копією платіжного доручення №11587 від 13.12.2018р., зі змісту яких вбачаться, що позивачем було здійснено оплату за придбаний товар (текстильні стропи) на користь ТОВ «УІТАКА» у розмірі 273000 грн., де у складі вартості товару позивачем як покупцем товару були сплачені і 20% ПДВ у розмірі 45500 грн. за вищезазначеним договором (а.с. 45-55);
- договір підряду №20180197 від 28.02.2018р. укладений між ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (Замовником) та ТОВ «ТД Станкопром» (Підрядник) за умовами якого Підрядник взяв на себе зобов'язання за завданням Замовника виконати роботу у межах і на умовах цього договору по капітальному ремонту трубонарізної лінії MSC-25 довгої, при цьому, п.3.1 зазначеного договору, Замовник зобов'язаний був забезпечити Підрядника необхідними умовами для виконання робіт, а саме: енергоресурсами, механізмами, мостовими кранами, що працюють в цеху, а за п.3.2 договору передбачено, що роботи виконуються із матеріалів Підрядника (а.с.56-61).
Фактичне реального здійснення господарської операції за наведеним договором підряду підтверджується також і копіями Календарного плану виробництва робіт, Технічного завдання на ремонт, Калькуляції матеріалів, копією акту №24/09 здачі-прийомки виконаних робіт по вказаного договору від 24.09.2018р., копіями Сертифікатів відповідності, копією податкової накладної №1 від 24.09.2018р. на загальну суму 1584000 грн., у тому числі ПДВ 264000 грн., а також копією платіжного доручення №10307 від 26.10.2018р., зі змісту яких вбачається, що позивачем було здійснено оплату за отримані послуги з капітального ремонту трубонарізної лінії MSC-25 довгої на користь ТОВ «ТД Станкопром» у розмірі 1584000,00 грн., де у складі вартості товару позивачем як покупцем були сплачені і 20% ПДВ у сумі 264000 грн. за вищезазначеним договором (а.с.97).
Аналіз зазначених вище досліджених судом документів спростовують висновки посадових осіб контролюючого органу, викладені у акті перевірки від 20.12.2018р., щодо неможливості підтвердити реальність господарської операції із вищевказаними контрагентами, у тому числі і щодо руху активів позивача (сплати позивачем суми ПДВ в складі оплати вартості придбаних товару та послуг), що було обов'язковою умовою (не правом платника податку, а обов'язком) для віднесення позивачем сум такого податку до податкового кредиту згідно до вимог вищенаведеного податкового законодавства.
При цьому, роблячи висновок про те, що позивачем було здійснено документальне оформлення нереальної господарської операції по постачанню товару від ТОВ «УІТАКА» з підстав того, що вказане підприємство не мало можливості виробляти/зберігати товар через відсутність достатньої кількості працівників та основних фондів при постачанні товару на адресу позивача, відповідачем безпідставно не було враховані умови договору поставки за якими обов'язок по транспортування товару було покладено на Постачальника товару (ТОВ «УІТАКА» (п.3.1 договору) згідно Специфікації умовами поставки були визначені - СРТ, за якими передбачено, що саме Постачальник бере на себе зобов'язання поставити товар у визначене продавцем місце, а відповідно, у позивача і не може бути ніяких документів щодо перевезення товару, оскільки позивач не мав такого обов'язку з умовами договору, тому покладення відповідальності відповідачем на позивача за відсутність документів на перевезення товару Постачальником суперечить вимогам ст.61 Конституції України, так як за наведеною нормою юридична відповідальність носить індивідуальний характер.
Окрім того, відповідачем при проведенні перевірки було проігноровано та не надано оцінки і тому факту, що позивачем була надана копія Товарно-транспортної накладної №РН-0000221 від 18.09.2018р. зі змісту якої видно, що вказаний товар перевозився на замовлення ТОВ «УІТАКА» автомобільним перевізником ФОП « ОСОБА_3 », автомобілем МЕRCEDES BH 0791 CD водій - ОСОБА_4 , що свідчить про те, що між ТОВ «УІТАКА» та ФОП ОСОБА_3 мали місце взаємовідносини по перевезенню товару на адресу позивача, при цьому, фізичні особи-підприємці, як правило, не є платниками ПДВ, знаходяться на спрощеній системі оподаткування, а тому інформація баз даних АІС Податковий блок та ЄРПН і не може співпадати, у зв'язку з чим зібрана у них податкова інформація, без дослідження первинних бухгалтерських документів, оформлених підприємствами, не може слугувати беззаперечними доказами нереальності господарських операцій між суб'єктами господарювання.
Також є безпідставними і доводи відповідача, викладені у акті перевірки про те, що ввіз та вивіз обладнання із території позивача ТОВ «ТД Станкопром» не підтверджено даними інформаційних баз контролюючого органу про укладення договорів на транспортування чи оренду транспорту саме ТОВ «ТД Станкопром», оскільки наявність таких товарно-транспортних накладних саме у позивача (позивач не є перевізником обладнання у даному випадку) не є обов'язковими при оподаткуванні операцій ні за договорами купівлі-продажу, ні за договорами підряду, а отже їх відсутність у позивача не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених контрагентами, натомість, факт передання товару (послуг) позивачеві, та, відповідно, набуття права на такі отримані товари (послуги) підтверджується належно оформленими видатковою накладною, та актом здачі-прийомки виконаних робіт (надання послуг), які наявні у справі (а.с.45,83).
Наведена правова позиція також викладена і у постанові Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі №825/501/15-а, яка застосовується судом у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом відхиляються і посилання відповідача на не надання позивачем до перевірки перепусток робітників, що здійснювали фактичне виконання капітального ремонту, сертифікатів якості виробника, паспортів чи іншої документації на матеріали, що використовувались під час капітального ремонту, оскільки наведені документи не є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують реальність господарської операції у розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За таких обставин, висновки посадових осіб контролюючого органу про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинах позивача із вищенаведеними контрагентами за вересень 2018р. є необґрунтованими, такими, що суперечать нормам податкового законодавства, оскільки зроблені на припущеннях, що не передбачено нормами податкового законодавства, спростовуються вище дослідженими первинними бухгалтерськими документами та при їх дослідженні судом не встановлено їх юридичної дефектності, а відповідачем така дефектність не доведена належними доказами виходячи з вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій позивача свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства, а саме: після отримання товару та послуг від контрагентів позивача - продавців товару та послуг - ТОВ «УІТАКА» та ТОВ «ТД СТАНКОПРОМ» податкових накладних, які були зареєстровані у ЄРПН у встановленому законодавством порядку, що давало позивачеві як покупцю послуг право (обов'язок) на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що порушення вимог законодавства при їх складанні під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу не встановлено, про що в акті не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як покупцем послуг вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.п. «б» п.200.4 ст.200, п.201.10. ст.201 ПК України, виходячи із того, що за вищевказаними операціями відбулися зміни у капіталі позивача (отриманий товар та послуги з капітального ремонту), відбувся рух активів позивача по сплаті за придбані позивачем товар та послуги на користь вищенаведених контрагентів позивача, де у складі вартості придбаних послуг позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що підтверджено копіями платіжних доручень з відмітками банку та не спростовано відповідачем жодними належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
А виходячи з того, що зміна власного капіталу та рух активів платника податків (позивача) фактично відбувся, що не спростовано відповідачем жодними доказами, позивач придбав товар (стропи текстильні) та послуги (капітальний ремонт трубонарізної лінії) та прийняв його за видатковою накладною та актом здачі-приймання виконаних робіт (а.с.43,83), що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, висновки посадових осіб контролюючого органу щодо безпідставного оформлення господарських операцій позивачем по нереальних господарських операціях із вищенаведеними контрагентами, викладені в акті перевірки від 20.12.2018р. є лише припущеннями таких посадових осіб та спростовуються оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст. 1, 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст.77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено жодними належними, достовірними та допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, не спростовані докази, які надані позивачем з урахуванням обставин встановлених судом у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Є безпідставними та необґрунтованими вимоги відповідача під час перевірки про не надання позивачем до перевірки перепусток робітників, що здійснювали фактичне виконання капітального ремонту, сертифікатів якості виробника, паспортів чи іншої документації на матеріали, що використовувались під час ремонту, оскільки, по-перше, капітальний ремонт проводився із матеріалів Підрядника згідно п.3.2 договору (а.с.56), а тому логічним є їх відсутність у позивача; по-друге, наведені документи не є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують господарську операцію у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; по-третє, відсутність у позивача окремих документів, а також недоліків в їх оформленні, не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших вищенаведених даних вбачається зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.
Відповідна правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладена у його постанові від 25.06.2019р. у справі №825/501/15-а, яка підлягає застосування у порядку, передбаченому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення та відхиляються посилання відповідача на те, що товар (стропи текстильні) позивачем не міг бути придбаний у ТОВ «УІТАКА» з підстав того, що ТОВ «УІТАКА» вказаний товар не придбавав, виробник товару - ТОВ "Трейдопт Маркет" не продавав цей товар вказаному контрагенту згідно аналізу даних ЄРПН, а, відповідно, неможливо дослідити походження послуг від виробника таких послуг через «обрив ланцюга», оскільки вказані наведені обставини не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача, як кінцевого покупця такого товару, права на формування податкового кредиту за умови наявності у позивача всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарської операції у відповідності до норм ст.ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.44 ПК України та виходячи із того, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер за ст. 61 Конституції України, а, відповідно, позивач як кінцевий споживач придбаних послуг не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.
Є безпідставними і доводи відповідача про те, що висновки акту перевірки контролюючого органу ґрунтуються на підставі аналізу баз електронних баз даних контролюючих органів, оскільки податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах контролюючого органу відносно контрагентів позивача (суб'єктів господарювання) по ланцюгах постачання послуг, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформаційний характер та може бути лише підставою для ініціювання перевірок або зустрічних звірок суб'єктів господарювання та не є безумовними доказами нереальності господарських операцій без дослідження первинних бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, що також передбачено і нормами податкового законодавства.
Посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача - ТОВ «УІТАКА» та ТОВ «ТД СТАНКОПРОМ» достатньої кількості працівників та основних фондів для ведення господарської діяльності, у тому числі і по взаємовідносинах за вищенаведеними договорами поставки та підряду, а також і відсутність можливості продажу товару у виробника такого товару ТОВ «Трейдопт Маркет» (третьої особи, яка не є учасниками спірних договорів) не може вважатися достатньою підставою для визнання господарських операцій між позивачем та його вищенаведеними контрагентами нереальними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні досліджуватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, що передбачено нормами податкового законодавства України і жодними нормами не передбачено відповідальності платника податків, який не був учасником такої господарської операції за наведеними вище договорами.
Вищенаведеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 16.01.2018р. у справі №820/4648/13-а, від 29.03.2019р. у справі №808/3412/16.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В той же час, посилання відповідача на необхідність застосування у даних правовідносинах правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.10.2018р. у справі №816/2328/17 у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими, оскільки її зміст свідчить про те, що обставини справи у наведеній справі та досліджені обставини у цій справі не є подібними, а тому підстав для її застосування у даній адміністративній справі у адміністративного суду не має.
Окрім того, є необґрунтованими і доводи представника відповідача стосовно того, що бази даних АІС Податковий блок та дані ЄРПН містять розбіжності, що, у тому числі, було підставою для висновку про нереальність господарських операцій позивача із вищенаведеними контрагентами, оскільки наявність розбіжностей та зібраної податкової інформації у базах даних контролюючого органу не є безумовними підставами для висновків про нереальність господарських операцій без проведення додаткових перевірок та звірок суб'єктів господарювання, що передбачено податковим законодавством та вказана наявна у базах даних контролюючого органу податкова інформація не може бути підставами для притягнення позивача як кінцевого покупця товару (послуг) до відповідальності та не позбавляє права позивача на формування податкового кредиту, а відповідно, і від'ємного значення, яке підлягає бюджетному відшкодуванню виходячи із аналізу приписів податкового законодавства та з урахуванням того, що позивач як платник податків дотримався усіх вимог щодо оформлення здійснених ним господарських операцій, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Також слід зазначити, що судом враховується і те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентом позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст.61 Конституції України.
Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10.
Також неодноразово зазначалася вказана правова позиція і у Інформаційних листах Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10, від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 стосовно того, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку та при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Таким чином, доводи відповідача про те, що контролюючий орган при проведенні перевірки не може встановити повного ланцюгу постачання того чи іншого товару аж до виробників (обрив (розрив) ланцюга), не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як кінцевого споживача товарів, робіт та послуг за умови дотримання покупцем товару, робіт та послуг вимог податкового законодавства, зокрема, отримання податкової накладної та проведення оплати за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем сплачено було у суму податку на додану вартість (а.с.54,97).
Отже, за умови сплати податку на додану вартість позивачем як покупцем у складі вартості товару (послуг) на нього не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства продавцем товару (послуг).
Також відповідачем не було надано жодних доказів і на підтвердження того, яким чином дії третіх осіб (ТОВ «Трейдопт Маркет») можуть впливати на дані податкового обліку позивача, а також і не наведено жодних підстав на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності і обережності та позивачу було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти та/або контрагенти його контрагентів, аж до виробників продукції.
При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.
За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентами, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентами позивача та постачальниками контрагентів позивача по ланцюгу постачання товару (обрив ланцюга), які викладені в акті перевірки від 20.12.2018р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.
При цьому, судом враховується і те, що наведений акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість по вищенаведених правовідносинах з наведеними вище контрагентами до податкового кредиту, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, розрахунки між позивачем із вищевказаними контрагентами по отриманню позивачем послуг від вказаних контрагентів були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем таких послуг, було отримано товар (послуги) та сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості послуг, що не спростовано відповідачем наданими документами (а.с.54,97).
Тобто, позивач, отримавши товар (послуги), сплативши податок на додану вартість у складі вартості товару, робіт та послуг як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, включив вказані суми до податкового кредиту, а отже, має законні та обґрунтовані сподівання на їх відшкодування відповідно до вимог податкового законодавства.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0000094606 про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2018р. у розмірі 309500 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 154750 грн., відповідач порушив право позивача на формування податкового кредиту, а у подальшому і право на формування від'ємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню по взаємовідносинах з ТОВ «УІТАКА», ТОВ «ТД СТАНКОПРОМ», передбачене нормами ст.ст.198,200, 201 ПК України, у зв'язку з чим таке порушене право позивача підлягає судовому захисту та відновленню шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 20.12.2018р. обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 14.01.2019р., прийнятого на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6963 грн. 75 коп. понесені позивачем згідно платіжного доручення №3432 від 0404.2019р. (а.с.3).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000094606 від 14.01.2019р. - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби податкове повідомлення-рішення №0000094606 від 14.01.2019р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г, код ЄЛРПОУ 39440996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, 56, код ЄДРПОУ 35537363) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6963 грн. 75 коп. (шість тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні 75 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено - 15.07.2019р.
Суддя С.О. Конєва