КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/4186/18
Провадження № 2/488/472/19 р.
04.07.2019 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Тузові Р.О.,
за участю прокурора - Ільницької-Юртаєвої А.І.,
представника позивача - Михайленко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, та її витребування із незаконного володіння ,-
У вересні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до відповідачів - Миколаївської міськради та ОСОБА_1 , в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати п. 8 та п. 8.1 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 9/55 від 22.12.2006 року;
- визнати недійсним та скасувати Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 05.06.2007 року, який був виданий на ім'я ОСОБА_1 ;
- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05: НОМЕР_2 : НОМЕР_3 , яка розташована по АДРЕСА_1 , у стані, який існував до порушення прав шляхом демонтажу будівельних матеріалів.
В обгрунтування позову прокурор вказав наступне.
Рішенням Виконкому Миколаївської міськради № 01-92 від 23.02.2006 р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .
Пунктами 8 та 8.1 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 9/55 від 22.12.2006 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв.м., за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 .
На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_1 отримав Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 05.06.2007 року, з кадастровим номером НОМЕР_4 , який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010700100609.
Після отримання державного акту про право власності на вказану земельну ділянку, їй був присвоєний інший кадастровий номер НОМЕР_5 .
Прокурор вважає, що зазначені рішення Миколаївської міськради були прийняті із порушенням вимог чинного законодавства, та із перевищенням повноважень Миколаївської міськради, мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, розпорядження якими здійснюється виключно органами державної виконавчої влади, а не органами місцевого самоврядування. Крім цього, земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних рішень відносилась до складу земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе" та перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", не вилучалась у нього в установленому законом порядку, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався, і обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою не проводилась.
Посилаючись на викладене, прокурор просив позов задовольнити.
У судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги у повному обсязі з вищевикладених підстав, та просив їх задовольнити.
Представник позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Представник відповідача - Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.
Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання були повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.
Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ДП "Миколаївське лісове господарство" в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.
Зі згоди позивача, суд розглядає справу у порядку заочного провадження, на підставі наявних у ній доказів та постановляє заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-283 ЦПК України.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Пунктами 8 та 8.1 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 9/55 від 22.12.2006 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв.м., за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 .
Підставою для виготовлення проекту землеустрою був дозвіл Виконкому Миколаївської міськради № 01-92 від 23.02.2006 р.
В подальшому, на підставі вищевказаних рішення Миколаївської міськради, ОСОБА_1 отримав Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 05.06.2007 року, з кадастровим номером НОМЕР_4 , який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010700100609.
Після отримання державного акту про право власності на вказану земельну ділянку, їй був присвоєний інший кадастровий номер НОМЕР_5 .
Вказане підтверджується наявними у справі та дослідженими у судовому засіданні копією рішення Миколаївської міськради № 9/55 від 22.12.2006 р., довідкою з архівного відділу Миколаївської міськради від 03.07.2018 р. № Ч-151/23.03-02, копією державного акту на право власності на земельну ділянку, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.12.2007 р., інформацією та довідкою з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.08.2018 р. № 357/115-18 та від 25.01.2018 р. № 38/115-18 щодо присвоєння спірній земельній ділянці нового кадастрового номера.
Судовим розглядом встановлено, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_1 за рахунок земель, що віднесені до земель держлісфонду урочища "Жовтневе", квартал 43, та перебувають у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" і це підтверджується наявними у матеріалах даної справи, та дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами: листом ВО "Укрдержліспроект" № 602 від 19.10.2017 р.; фрагментом накладки ділянок та картографічної бази даних кв. 43 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» станом на 01.01.2007 -01.01.2009 р. на Публічну кадастрову карту України та фрагментом накладки ділянок та картографічної бази даних кв. 43 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» станом на 01.01.2014 р. на Публічну кадастрову карту України, листом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 783 від 02.11.2017 р., та іншими зібраними по справі доказами.
Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Стаття 1 ЛК України визначає, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території країни, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та подальша передача їх у приватну власність грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
За основним цільовим призначенням Земельний Кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду Україниі від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.
Такі правові висновки містять постанови Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14.
Згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 21 березня 1966 року № 234 "Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів у Миколаївській області" державному лісовому фонду під заліснення і ведення лісового господарства було передано 17 789,8 гектарів земельних угідь у Миколаївській області за рахунок земель, вилучених у колгоспів та радгоспів, до складу якого увійшла і спірна земельна ділянка.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка розташована у кварталі 43 урочища Миколаївське лісництво, то суд приходить до висновку, що на час надання її у власність відповідача ОСОБА_1 вона мала статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, і перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство".
Відповідно до статей 317 та 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України передача земельної ділянки в оренду чи у власність допускається лише після вилучення її у попереднього власника чи користувача.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 6 ст. 149 ЗК України право вилучати земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення надано обласним державним адміністраціям.
Таким чином, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", і передання у приватну власність такої ділянки належало виключно до повноважень Миколаївської ОДА.
Проте, судовим розглядом встановлено, що питання про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" спірної земельної ділянки зі складу урочища "Жовтневе" Миколаївською обласною державною адміністрацією не розглядалось та відповідне розпорядження з цього приводу не приймалось.
Крім цього, зі змісту листа ДП «Миколаївське лісове господарство» № 336 від 25.10.2017 р. вбачається, що це підприємство як належний користувач спірної земельної ділянки, не надавало свою згоду на вилучення у нього спірної земельної ділянки, також не нараховувались та не відшкодовувались втрати лісогосподарського виробництва, погодження на можливий відвід надавалось за умов не порушення чинного законодавства.
Виходячи із такого, суд приходить до висновку, що Миколаївською міськрадою було передано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" у встановленому законом порядку та фактично зі зміною її цільового призначення.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Миколаївської ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.
Таким чином, оскільки держава в особі Миколаївська ОДА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Миколаївська міська рада відчужила її без вираження на це волі власника.
Крім цього, ч. 4 ст. 20 ЗК України встановлено, що зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства.
Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалась ОСОБА_1 для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, то проект відведення мав би бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Однак, судовим розглядом встановлено, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в установленому законом порядку не погоджувався.
До того ж, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Із наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 також не проводилась.
Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 статті 21 ЦК України).
Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12.
Отже, відсутність відповідного рішення держави в особі Миколаївської ОДА як уповноваженого органу означає, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось без вираження волі власника.
Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Згідно зі ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 16.04.2004 № 7, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викуп) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що Миколаївською міськрадою в односторонньому порядку, всупереч діючому законодавству, з порушенням своїх повноважень, та за відсутності висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, висновку державної експертизи землевпорядної документації, було вилучено у законного землекористувача - ДП “Миколаївське лісове господарство”, спірну земельну ділянку поза волею останнього, та прийнято рішення про розпорядження цією земельною ділянкою, то суд вважає, що оспорювані прокурором пункти рішення Миколаївської міськради підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини другої цієї ж статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта).
Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видачі ОСОБА_1 державного акту, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Оскільки виданий відповідачу ОСОБА_1 державний акт серії НОМЕР_1 був виданий на підставі рішення Миколаївської міськради, яке суд вважає незаконним, то він також підлягає скасуванню.
Із матеріалів справи вбачається, що за інформацією Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 06.07.2018 р., в базі даних зареєстрованих цим Управлінням документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, міститься запис щодо подачі ОСОБА_1 декларації про початок будівельних робіт від 20.04.2017 р. по вул АДРЕСА_1 7-а. При цьому за даними Управління об'єкт будівництва в експлуатацію не введений.
В силу положень ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна).
Виходячи із такого, та через відсутність доказів того, що об'єкт будівництва по АДРЕСА_1 введений в експлуатацію і право власності на нього зареєстроване в установленому законом порядку, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 за законом може бути лише власником будівельних матеріалів, робіт та обладнання, яке було використано в процесі такого будівництва.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, про що неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17.
Зокрема, відповідно до положень ч. 3 ст. 388 ЦПК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
З цього приводу суд також вважає необхідним зазначити, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Судом встановлено, що Миколаївська міська рада повноважень на розпорядження земельною ділянкою не мала, і остання вибула з володіння її власника поза волею останнього .
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
У постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).
З огляду на вищевикладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача по даній справі - ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у її власності. Таким чином, витребування земельної ділянки у нього не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності.
Оскільки будівництво на спірній земельній ділянці, яка належить до земель держлісфонду суперечить вимогам земельного, лісового та містобудівного законодавства, а також порушує права власника цієї земельної ділянки в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, то відповідно належним способом захисту його прав є відновлення того стану земельної ділянки, який існував до порушення, шляхом демонтажу будівельних матеріалів, що розташовані на спірній земельній ділянці.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позов прокурора підлягає задоволенню.
Доказів, які б спростовували вищевикладені висновки, судом не здобуті.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області належить стягнути судовий збір.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати пункти 8 та 8.1 розділу четвертого рішення Миколаївської міськради № 9/55 від 22.12.2006 р.
Визнати недійсним та скасувати Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , який був виданий на ім'я ОСОБА_1 , та зареєстрований 05.06.2007 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010700100609.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 , яка розташована по АДРЕСА_1 , у стані, який існував до порушення прав шляхом демонтажу будівельних матеріалів.
Стягнути на користь прокуратури Миколаївської області з Миколаївської міськради та ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - по 3 503,73 грн. із кожного.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Миколаївська обласна державна адміністрація, 54009 м. Миколаїв, вул. Адміральська 22, код ЄДРПОУ 00022579.
Позивач - Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», 54007 м. Миколаїв, вул. Г.Дивіної 2-в, код ЄДРПОУ 33437380.
Прокурор - Миколаївська місцева прокуратура № 2, 54050 м. Миколаїв, пр. Богоявленський 314.
Відповідач - Миколаївська міська рада, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська 20, код ЄДРПОУ 04056612.
Відповідач - ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», 54007, м. Миколаїв, вул. Г. Дивіної 2-в, код ЄДРПОУ 33437380.
Суддя Л.І. Селіщева