КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/5292/18
Провадження № 2/488/670/19 р.
Іменем України
08.07.2019 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючої у справі судді - Селіщевої Л.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тузова Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, -
У листопаді 2018 року позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що вони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 16.01.1996 року придбали, за договором купівлі - продажу № 3-101, посвідченого державним нотаріусом П'ятої Миколаївської державної нотаріальної контори, у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , цілий житловий будинок з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями, що розташований на земельній ділянці розміром 996 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.08.2018 №1351211306 та №135121643 вони зареєстровані власниками житлового будинку АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності.
Незважаючи на те, що купівля-продаж житлового будинку, проводилась сторонами у законний спосіб, земельна ділянка площею 996 кв.м., яка надана для обслуговування вказаного житлового будинку до цього часу належить ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачу ОСОБА_3 , з якими було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку.
Дана обставина унеможливлює державну реєстрацію прав та обтяжень для отримання позивачами правовстановлюючого документу, що посвідчує їх право власності на земельну ділянку.
Таким чином, у позивачів об'єктивно існує перешкода у реєстрації права власності на земельну ділянку, яку неможливо вирішити у позасудовому порядку, а тому вони просять суд визнати за ними, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 996 кв.м. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 , виданого 21.12.1995р. Миколаївською міською радою народних депутатів за реєст. №2463.
Посилаючись на таке, позивачі у своєму позові просять визнати за ними право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 996 кв.м. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_1 .
В судове засідання позивачі не з'явилися, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 та представник Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явилися, ОСОБА_3 судом про дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином, будь - яких заяв від неї не надходило, причина її неявки суду не відома. Представник Миколаївської міської ради надав відзив на позовну заяву, просив судове засідання провести за його відсутність.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.223 ЦПК України), крім випадків, визначених цією статтею.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.07.2019 р. ровадження у справі в частині відповідача ОСОБА_6 було закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши надані суду письмові докази по справі, знаходить позов таким, що підлягає задоволенню виходячи із такого.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за визначенням статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Судовим розглядом встановлено, що 16.01.1996 року позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали за договором купівлі - продажу № 3-101, посвідченого державним нотаріусом П'ятої Миколаївської державної нотаріальної контори, у відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , цілий житловий будинок з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями, що розташований на земельній ділянці розміром 996 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с 7-8).
Відповідно до витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.08.2018 №1351211306 та №135121643 вони зареєстровані власниками житлового будинку АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності (а.с.10-14).
Незважаючи на те, що купівля-продаж житлового будинку, проводилась сторонами у законний спосіб, земельна ділянка площею 996 кв.м., яка надана для обслуговування вказаного житлового будинку до цього часу належить ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , з якими було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку. На момент укладання вищезазначеного договору позивачі, в силу своєю юридичної необізнаності, не оформили документи щодо права власності на спірну земельну ділянку.
Судовим розглядом встановлено, що з часу придбання будинку і до теперішнього часу даною земельною ділянкою користуються лише позивачі по справі. Відповідач по справі ОСОБА_3 ніяких претензій до позивачів стосовно земельної ділянки не має.
Окрім того, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Відповідно даних Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкової справи після смерті ОСОБА_4 не виявлено, наявність спадкоємців судом не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 4 ст. 120 ЗК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Аналіз змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
За таких обставин, суд вважає, що позивачі мають право на визнання за ними права власності на земельну ділянку, розмір якої відповідає розміру ділянки, на отримання якої у власність має сторона згідно ст. 121 ЗК України та яка перебуває у її фактичному використанні відповідно до наданих документів. Встановивши наявність у позивачів прав на відповідну земельну ділянку, суд має визначити порядок і спосіб захисту порушеного (невизнаного) права, задовольнивши позов про визнання за позивачами права власності на відповідну земельну ділянку та зобов'язавши відповідний державний орган погодити спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
Позов - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 996 кв.м. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 .
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 .
Відповідач:Миколаївська міська рада, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 26565573.
Суддя Л.І. Селіщева