Справа № 308/10835/17
06 червня 2019 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Лемак О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сухан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення, -
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовною заявою до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення.
Свої позовні вимоги мотивують тим, що 07 листопада 2014 року на XXVI сесії Ужгородської міської ради VI скликання було прийнято рішення № 1507, пунктом 2.99, якого радою було надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0090 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність.
Стверджують, що відведення земельної ділянки суперечить генеральному плану міста, що затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 04 червня 2004 року № 313 «Про генеральний план міста».
Вважають, що рішенням № 1507 в частині надання дозволу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0090 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , відповідач порушив вимоги містобудівного та земельного законодавства і загалом діяв з порушенням припису норми частини другої статті 19 Конституції України.
Зазначають, що згідно із графічною частиною генерального плану міста земельна ділянка по АДРЕСА_1 (територія перед Будинком побуту) відноситься до земель громадських будівель і споруд, код 03, що згідно із Класифікацією цільового призначення земель, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, використовується для розміщення громадських будівель і споруд готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів, інших об'єктів загального користування.
Вказують, що згідно із відповіддю Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 01 вересня 2017 року за №108/20-14 функціональне призначення ділянки перед об'єктом на пл. Ш.Петефі, 47, згідно з містобудівною документацією «Коригування окремих розділів генерального плану м. Ужгорода», затвердженого Ужгородською міською радою в 2004 році визначено як територія громадської забудови.
Згідно із відповіддю Ужгородської міської ради від 03 грудня 2014 року за № 434/03-23 земельні ділянки для індивідуального гаражного будівництва розміщені згідно з затвердженою містобудівною документацією на території гаражних кооперативів та садибної забудови.
Згідно ж із спірним рішенням відповідача ОСОБА_3 спірна земельна ділянка відводиться для будівництва індивідуальних гаражів (звертають увагу на множину об'єктів), яка відповідно до тієї ж Класифікації відноситься до земель житлової забудови, код 02 (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва), що підтверджується вищеприведеною відповіддю відповідача.
Згідно із відповіддю Управління містобудування та архітектури Закарпатської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2017 року за №8/01- 13 земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розміщена на площі Ш. Петефі, для будівництва індивідуальних гаражів виділена у порушення вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів, а також генерального плану м. Ужгорода, затвердженого в 2004 році.
Таким чином, стверджують, що Ужгородська міська рада, приймаючи спірне рішення, знехтувала нормами положення частини 7 статті 118 ЗК України і протиправно надала дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0090 та з адресною прив'язкою по АДРЕСА_1 , яка фактично на місцевості знаходиться на АДРЕСА_2 , для будівництва індивідуальних гаражів.
Також вказують, що рішення щодо відведення спірної земельної ділянки є прийнятим всупереч статті 19 та частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно з офіційною інформацією, що розміщена на офіційному сайті Ужгородської міської ради за посиланням http://old.rada-uzhgorod.gov.Ua/download/s/R 1881 zatver mistobyd docymentac.pdf містобудівна документація «План зонування території м. Ужгорода» була затверджена відповідачем лише 09 листопада 2015 року рішенням №1881 «Про затвердження містобудівної документації». Отже, на момент прийняття відповідачем спірного рішення така містобудівна документація у м. Ужгороді була відсутня.
Зазначають, що згідно з відповіддю Ужгородської міської ради від 23 серпня 2017 року за № 670/03-23 детальний план території, на якій зокрема знаходиться земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1 (біля Будинку побуту по пл. Ш. Петефі), станом на серпень 2017 року не розроблявся.
Вказують, що згідно із ч. 3 ст. 24, ч. 1 «Прикінцевих положень» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Отже,вважають, що, прийнявши спірне рішення щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , за відсутності детального плану територій міста та плану зонування у місті Ужгороді, відповідач порушив норми закону і прийняв протиправне рішення.
Рішення щодо відведення спірної земельної ділянки є прийнятим всупереч статті 83 ЗК України.
Так, вказують, що згідно з пунктом 2.99. спірного рішення відповідач надав ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,090 га для будівництва індивідуальних гаражів з подальшою передачею її у власність. Тим самим започатковано процедуру відведення земельної ділянки в порядку безоплатної передачі її у власність громадянки.
Однак, згідно з відповіддю від 12 вересня 2017 року за №1-2594 розробника генерального плану Українського державного НДІ «Діпромісто» ім. Ю.М. Білоконя, що був чинним на момент прийняття відповідачем спірного рішення, територія, за рахунок якої відводиться земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 , рахується як територія громадської забудови. Окрім того, станом на дату відповіді, як і на дату прийняття спірного рішення, вказана територія є тротуаром, пішохідною частиною вулиці, територією загального користування.
Пояснюють, що спірна земельна ділянка є землею загального користування, нею користуються мешканці міста, на межі зі спірною земельною ділянкою знаходиться аварійний (запасний) вихід бомбосховища (об'єкта цивільної оборони для загального користування), що знаходиться в підвальному приміщенні будинку - за адресою АДРЕСА_3 .
Зазначають, що відповідно до частин першої-другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Вважають, що оскільки відповідачем порушено спеціально-дозвільний принцип, встановлений частиною другою статті 19 Конституції України, що покликаний обмежити свавілля суб'єктів владних повноважень, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 21 ЦК України таке рішення підлягає скасуванню в судовому порядку.
На підставі вищевикладеного просять суд визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міської ради від 07 листопада 2014 року за №1507 (пункт 2.99.) в частині надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0090 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.11.2017 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.05.2018 року заяву про забезпечення позову задоволено повністю. Заборонено Ужгородській міській раді погоджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для індивідуального гаражного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , та передавати вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_3 до вирішення справи по суті.
Згідно з розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 215 від 22.02.2019 року, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований перерозподіл матеріалів справи № 308/10835/17 у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку повноважень судді Ужгородського міськрайонного суду Світлик О.М.
Автоматизованою системою документообігу суду 22.02.2019 року головуючим суддею з розгляду даної справи визначено Лемак О.В.
У судове засідання позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з'явилася, однак, 06.06.2019 року Н.М. Майстренко, яка діє від свого імені та від імені і в інтересах ОСОБА_2 подала через канцелярію суду заяву про розгляд справи без їхньої участі.
Відповідач - представник Ужгородської міської ради у судове засідання повторно не з'явився, хоча про час там місце судового засідання був повідомлений належним чином, шляхом надіслання судової повістки про виклик рекомендованим поштовим відправленням, відзиву на позовну заяву не подав, причини неявки суду не відомі, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, хоча про час там місце судового засідання була повідомлена належним чином, шляхом надіслання судової повістки про виклик рекомендованим поштовим відправленням, причини неявки суду не відомі, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відтак, суд розглядає справу відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України заочно на підставі наявних у справі доказів, оскільки проти цього не заперечують позивачі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст. ст. 13, 41 Конституції України, від імені Українського народу права власника, зокрема на землю, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
За змістом ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності і зміна їх цільового призначення відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Як встановлено в ході розгляду справи, 07.11.2014 року на 26 сесії Ужгородської міської ради VI скликання було прийнято рішення № 1507, згідно з п. 2.99 якого радою було надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0090 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею їх у власність.
У відповідності до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
23.07.2010 року Державним комітетом України із земельних ресурсів, у відповідності з вимогами пункту «г» ст. 15 та ст. 19 Земельного кодексу України, пункту «ґ» ст. 14 ЗУ «Про землеустрій», підпункту 11 пункту 4 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 року №224, з метою забезпечення обліку земель за видами їх цільового призначення у державному земельному кадастрі, своїм наказом за №548, затверджено класифікацію видів цільового призначення земель.
Розділом першим даного класифікатора чітко визначено, що класифікація видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) розроблена відповідно до ЗК України, ЗУ «Про землеустрій» та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 року № 224.
Код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.
КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.
КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Аналогічне твердження, висловлено також правовою позицією Верховного суду України у справі №6-32цс15 від 08.04.2015 року. Так, ВСУ вказав, що «цільове призначення земельної ділянки» визначено саме ст.1 ЗУ «Про землеустрій», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Крім того, Верховний суд України зазначив, що ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою. При цьому, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Даний принцип використання земельної ділянки визначено також ст. 25 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» якою встановлено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
При цьому, вказаний режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, що встановлений у генеральних планах населених пунктів, є обов'язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Як встановлено згідно із графічною частиною генерального плану міста (чинного на момент прийняття спірного рішення) земельна ділянка по АДРЕСА_1 (територія перед Будинком побуту) відноситься до земель громадської забудови, код 03, які відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, є землями, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування.
Як вбачається з копії відповіді Ужгородської міської ради від 03 грудня 2014 року за № 434/03-23 земельні ділянки для індивідуального гаражного будівництва розміщені згідно з затвердженою містобудівною документацією на території гаражних кооперативів та садибної забудови.
Згідно із відповіддю Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 01 вересня 2017 року за №108/20-14 функціональне призначення ділянки перед об'єктом на пл. Ш.Петефі, 47 згідно з містобудівною документацією «Коригування окремих розділів генерального плану м. Ужгорода», затвердженого Ужгородською міською радою в 2004 році визначено як територія громадської забудови.
Згідно з відповіддю від 12 вересня 2017 року за №1-2594 розробника генерального плану Українського державного НДІ «Діпромісто» ім. Ю.М. Білоконя, що був чинним на момент прийняття відповідачем спірного рішення, територія, за рахунок якої відводиться земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 , рахується як територія громадської забудови. Окрім того, станом на дату відповіді, як і на дату прийняття спірного рішення, вказана територія є тротуаром, пішохідною частиною вулиці, територією загального користування.
Також, згідно із відповіддю Управління містобудування та архітектури Закарпатської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2017 року за №8/01- 13 земельні ділянки, що розміщені на площі Ш. Петефі, для будівництва індивідуальних гаражів виділені у порушення вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів, а також генерального плану м. Ужгорода, затвердженого в 2004 році.
В той же час, рішенням Ужгородської міської ради від 07 листопада 2014 року №1507 (пункт 2.99) ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів (код 02.), що відповідно до вище цитованої Класифікації є видом земель житлової забудови і використовується для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва (код 02).
Також суд бере до уваги факти встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.01.2019 року у справі № 308/6563/15-ц та, яке набрало законної сили 28.02.2019 року та рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.01.2019 року у справі № 308/6566/15-ц та, яке набрало законної сили 04.03.2019 року, а саме матеріали висновку судової земельно-технічної експертизи № 104, складеного 22.11.2016 року щодо земельних ділянок, які знаходяться на одній площі та межують із земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1 .
Як вбачається з наданих додаткових матеріалів ПП «Ужгеостар», що містяться у висновку експерта, земельна ділянка з кадастровим номеромНОМЕР_3 разом з двома іншими земельними ділянками з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_1 розташована на землях загального користування (тротуарних доріжках).
Тобто, вказана територія є пішохідною частиною площі, тротуаром і використовується щоденно значною кількістю пішоходів.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, враховуючи вимоги нормативно-правових актів в галузі містобудування та земельних відносин, керуючись статтями 12, 39, частиною четвертою статті 83, частиною сьомою статті 118 ЗК України, орган місцевого самоврядування - Ужгородська міська рада, повинен був відмовити ОСОБА_3 як заявнику у задоволенні її клопотання про відведення земельної ділянки і наданні згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення саме цієї земельної ділянки ( АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 ), з огляду на невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (стаття 20 ЗК України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмову в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
З огляду на встановлені судом факти, фактично відбулась неправомірна зміна цільового призначення землі, яка за законом не могла бути передана в приватну власність.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка, щодо якої відповідачем надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо подальшого відведення і передачу у приватну власність, розміщена на пішохідній частині площі Ш. Петефі, яка становить єдиний комплекс, об'єкт благоустрою, відведення ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 , що сформована за рахунок земель загального користування, призведе до порушення майнових прав територіальної громади м. Ужгорода щодо користування землею як загальним природним ресурсом Українського народу, що суперечить статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (м. Рим, 1950 рік).
Окрім того, рішення щодо відведення спірної земельної ділянки є прийнятим всупереч статті 19 та частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно з офіційною інформацією, що розміщена на офіційному сайті Ужгородської міської ради за посиланням http://old.rada-uzhgorod.gov.Ua/download/s/R 1881 zatver mistobyd docymentac.pdf містобудівна документація «План зонування території м. Ужгорода» була затверджена відповідачем лише 09 листопада 2015 року рішенням №1881 «Про затвердження містобудівної документації». Отже, на момент прийняття відповідачем спірного рішення така містобудівна документація у м. Ужгороді була відсутня.
Як вбачається з копії відповіді Ужгородської міської ради від 23 серпня 2017 року за № 670/03-23 рішення про розроблення детального плану території, на якій зокрема знаходиться земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1 (біля Будинку побуту по пл. Ш. Петефі), міською радою не приймалося.
Згідно із ч. 3 ст. 24, ч. 1 «Прикінцевих положень» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі вищенаведеного, враховуючи, що в ході розгляду справи згідно з дослідженими доказами встановлено, що прийняття Ужгородською міською радою рішення від 07 листопада 2014 року за № 1507 в частині надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0090 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність, відбулося з порушенням статті 39, частини четвертої статті 83, частини сьомої статті 118 ЗК України, статей 5, 25, 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 48 Закону України «Про охорону земель», статей 5, 12, 17 Закону України «Про основи містобудування», статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (м. Рим, 1950 рік), суд приходить до переконання, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає до стягнення сплачений останньою судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Керуючись ст. ст. 13-14,19,41 Конституції України, 4-5, 12, 20-21, 39, 80, 83-84, 118, 121 ЗК України, ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 82, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280-283, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року за № 1507 в частині пункту 2.99 щодо надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0090 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність.
Стягнути з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
Позивачі: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач: Ужгородська міська рада, що знаходиться за адресою: площа Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область, ідентифікаційний код юридичної особи 33868924.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуюча О.В. Лемак