Справа № 308/3861/19
11 липня 2019 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене начальником відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управлінця нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Закарпатської області ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно, -
28.03.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості, що можуть свідчити про умисне ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах. За даним фактом розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №32019070000000018 з попередньою правовою кваліфікацією вказаного кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 212 КК України.
З внесеного клопотання, яке погоджено з прокурором та матеріалів справи вбачається, що що невстановлені особи з метою умисного ухилення від сплати митних платежів, організували схему ввезення на митну територію України товарів, які не декларують в повному обсязі та ввозять вантажними автомобілями через митні пункти пропуску Закарпатської області, що призводить до ненадходження до державного бюджету коштів у особливо великих розмірах.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що через пункти пропуску Закарпатської митниці ДФС пасажирськими та вантажно-пасажирськими мікроавтобусами систематично ввозяться товари спортивного харчування (протеїни, карбо (вуглеводи), амінокислоти, глютаміни, креатини, підвищувачі тестостерону, харчові добавки, енергетики, тощо), шляхом їх приховування від митного контролю та відповідно не декларування в повному обсязі. При перетині пунктів пропуску водіями мікроавтобусів обирається порядок проходження митного контролю по смузі руху «зелений коридор», що передбачає відсутність будь-яких товарів та предметів, які підлягають митному контролю. В ході здійснення митного контролю, можливо за домовленістю з працівниками митної та прикордонної служби, приховані товари не виявляються та потрапляють на територію України без сплати будь-яких митних платежів.
04.07.2019 слідчим з особливо важливих справ СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області старшим лейтенантом податкової міліції ОСОБА_8 проведено обшук складського приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку було виявлено та вилучено незаконно ввезені на митну територію України препарати та порошки для фітнесу та спортивних залів у формі таблеток, порошків та інші ТМЦ виробництва країни Китай та країн Євросоюзу, які були вказані в ухвалі слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 від 27.06.2019 року.
Окрім того, в ході проведення обшуку вищезгаданого складського приміщення було виявлено та вилучено: ноутбук марки «HP», модель «ICES-003», серійний номер 5CB203384R із зарядним пристроєм; ноутбук марки «ACER», модель «Z5WAH», серійний номер NXM_CEG0214351D0203400 із зарядним пристроєм.
Вказує, що виявлена комп'ютерна техніка є тимчасово вилученим майном, матеріальними об'єктами та, предметом кримінального правопорушення, які зберегли на собі його сліди та містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто є речовими доказами вчиненого злочину.
З огляду на викладене, з метою збереження речових доказів, а також уникнення їх пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, слідчий просить постановити ухвалу про арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: ноутбук марки «HP» модель «ICES-003» серійний номер 5CB203384R із зарядним пристроєм, ноутбук марки «ACER» модель «Z5WAH» серійний номер NXM_CEG0214351D0203400 із зарядним пристроєм, які були виявлені та вилучені в ході проведення обшуку 04.07.2019 року
Прокурор та слідчий в судовому засіданні клопотання підтримали та просили його задовольнити.
Адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити у заколенні клопотання посилаючи на його необґрунтованість.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
За ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Слідчим суддею встановлено, що СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 32019070000000018 від 28.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Згідно протоколу обшуку від 04.07.2019 року за адресою : м. Ужгород, вул. Огарьова, 1, було вилучено ноутбук марки «HP» модель «ICES-003» серійний номер 5CB203384R із зарядним пристроєм, та ноутбук марки «ACER» модель «Z5WAH» серійний номер NXM_CEG0214351D0203400 із зарядним пристроєм, які були виявлені та вилучені в ході проведення обшуку 04.07.2019 року.
Слідчий в клопотанні посилається на те, що вилучена 04.07.2019 року комп'ютерна техніка містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з метою їх збереження, просить суд накласти на них арешт.
Разом з тим, клопотання не містить відомостей, які сліди вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі вилучені речі та яке доказове значення вилучені речі і комп'ютерна техніка мають в рамках даного кримінального провадження.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею, встановлено, що вказане майно, належить ОСОБА_9 .
Слідчим, в порушення вимог вказаних статей, не надано слідчому судді жодного доказу на підтвердження тих обставин, що таке майно є предметом порушення митних правил або є предметом даного кримінального провадження, так само не наведено, що дане майно використовувалось як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч.2 ст. 173 КПК України, виключає застосування такого виду заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Також слідчим не доведено, що дане майно відповідає критеріям, що зазначені у ч. 2 ст. 167 КК України та ст. 98 КПК України. Ні з клопотання ні з матеріалів, які обґрунтовують клопотання, в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України не вбачається підстав, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт вказаного майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.
Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен зясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.
На теперішній час слідчим не доведено, що в застосуванні цього заходу є необхідність, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують на теперішній час такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт зазначеного майна.
Відтак, доводи слідчого щодо необхідності накладення арешту на таке майно є безпідставними та немотивованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні внесеного клопотання слідчого про арешт майна слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 131, 132, 170, 171, 172, 173, 175, 309 КПК України, -
У задоволенні клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене начальником відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управлінця нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Закарпатської області ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно, а саме: ноутбук марки «HP» модель «ICES-003» серійний номер 5CB203384R із зарядним пристроєм, ноутбук марки «ACER» модель «Z5WAH» серійний номер NXM_CEG0214351D0203400 із зарядним пристроєм, які були виявлені та вилучені в ході проведення обшуку 04.07.2019 року - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1