Справа № 308/3861/19
11 липня 2019 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене начальником відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управлінця нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Закарпатської області ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно, -
28.03.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості, що можуть свідчити про умисне ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах. За даним фактом розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №32019070000000018 з попередньою правовою кваліфікацією вказаного кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 212 КК України.
З внесеного клопотання, яке погоджено з прокурором та матеріалів справи вбачається, що невстановлені особи з метою умисного ухилення від сплати митних платежів, організували схему ввезення на митну територію України товарів, які не декларують в повному обсязі та ввозять вантажними автомобілями через митні пункти пропуску Закарпатської області, що призводить до ненадходження до державного бюджету коштів у особливо великих розмірах.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що через пункти пропуску Закарпатської митниці ДФС пасажирськими та вантажно-пасажирськими мікроавтобусами систематично ввозяться товари спортивного харчування (протеїни, карбо (вуглеводи), амінокислоти, глютаміни, креатини, підвищувачі тестостерону, харчові добавки, енергетики, тощо), шляхом їх приховування від митного контролю та відповідно не декларування в повному обсязі. При перетині пунктів пропуску водіями мікроавтобусів обирається порядок проходження митного контролю по смузі руху «зелений коридор», що передбачає відсутність будь-яких товарів та предметів, які підлягають митному контролю. В ході здійснення митного контролю, можливо за домовленістю з працівниками митної та прикордонної служби, приховані товари не виявляються та потрапляють на територію України без сплати будь-яких митних платежів.
04.07.2019 в рамках кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді від 01.09.2016 року з дотриманням вимог ст. 234 КПК України проведеного огляд складських приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого в складсьоиму приміщенні виявлено та вилучено товари, які незаконно ввезені на митну територію України подрібленими партіями, а саме : одяг (ремні, рукавиці, майки), препарати та порошки для фітнесу та спортивних залів у формі таблеток та порошків, документи та чорнові записи в загальній кількості згідно протоколу огляду від 04.07.2019 року. Також встановлено, що власником складських приміщень є ОСОБА_8 , яка відповідно до договору оренди об'єктів нерухомості складське приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , передано в оренду ФОП ОСОБА_9 . На даний час до СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області не надано жодних документів, що підтверджують факт придбання ТМЦ, які вилучені згідно з протоколом обшуку від 04.07.2019 року.
Слідчий вказує, що товарно-матеріальні цінності, які виявлено та вилучено в ході проведення огляду складських приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: одяг (ремні, рукавиці, майки), препарати та порошки для фітнесу та спортивних залів у формі таблеток та порошків, документи та чорнові записи в загальній кількості згідно протоколу огляду від 04.07.2019 відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, і є речовим доказом у кримінальному провадженні.
Метою накладення арешту згідно процесуальних норм п.п. 1,2 ч. 2 ст. 170 КПК України є забезпечення кримінального провадження у частині збереження речових доказів та забезпечення спеціальної конфіскації.
Зазначає, що наявність збитків, спричинених кримінальними правопорушення в сумі 861 088 грн. яка у більше ніж 624 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також те, що вказані вище виявлені та вилучені ТМЦ відповідають критеріям, визначеним ст.170 КПК України, тобто майна, на яке може бути накладено арешт, потреби досудового розслідування щодо забезпечення кримінального провадження, зокрема відшкодування збитків (завданої кримінальним правопорушення шкоди), можливого цивільного позову та виконання покарання у виді спеціальної конфіскації та штрафу, виправдовують такий ступінь втручання (обмеження) у права та свободи, як накладення арешту на майно, який є необхідним і достатнім у даному кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, з метою збереження речових доказів, а також уникнення їх пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, слідчий просить постановити ухвалу про арешт майна, вилученого за адресою: АДРЕСА_1 , препаратів для фітнесу та спортивних залів у формі таблеток та порошків (спортивне харчування) в асортименті, в кількості 40398 одиниць найменувань
Прокурор та слідчий в судовому засіданні клопотання підтримали та просили його задовольнити.
Адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах гр. ОСОБА_9 , в судовому засіданні просив у задоволенні клопотання відмовити, зазначаючи, що обшук було проведено з порученням, зокрема, зазначає, що відповідно до ч.1 ст.107 КПК України виконання ухвали слідчого судді, суду про проведення обшуку в обов'язковому порядку фіксується за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. У той же час проведений обшук безперервно не фіксувався. На відео зафіксовано початок та закінчення слідчої дії. Відсутність належної фіксації тягне за собою неналежність доказів, здобутих під час обшуку при розгляді справи по суті. Також зазначає, що за своєю структурою протокол обшуку написаний вручну та містить список друкованих ТМЦ, тобто, частину документу було написано безпосередньо стороною кримінального провадження на місці проведення обшуку, а решту надруковано за допомогою заготовлених відомостей та комп'ютерної техніки. Також, зазначає, що вилучений товар не є індивідуально визначеним та не є обмеженим у обігу, а сам факт арешту майна порушує право власності особи.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
За ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Слідчим суддею встановлено, що СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 32019070000000018 від 28.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Згідно протоколу обшуку від 04.07.2019 року за адресою : м. Ужгород, вул. Огарьова, 1, було вилучено препарати для фітнесу та спортивних залів у формі таблеток та порошків (спортивне харчування) в асортименті, в кількості 40398 одиниць найменувань
Слідчий в клопотанні посилається на те, що вилучені 04.07.2019 року товарно-матеріальні цінності відповідають критеріям у ст. 98 КПК України, з метою їх збереження, та забезпечення спеціальної конфіскації просить суд накласти на них арешт.
Разом з тим, слідчим, в порушення вимог вказаних статей, не надано слідчому судді жодного доказу на підтвердження тих обставин, що вилучена у гр. ОСОБА_9 комп'ютерна техніка є речовим доказом та міститься на собі інформацію про будь-яку злочинну діяльність.
Також, не зважаючи на значний час здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню 32019070000000018 від 28.03.2019 р., жодній особі не оголошено про підозру. В клопотанні відсутні обґрунтування того, що вказане майно, на яке слідчий просить накласти арешт може бути об'єктом спеціальної конфіскації.
Крім того, клопотання не містить відомостей, які сліди вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі вилучені речі та яке доказове значення вилучені речі і комп'ютерна техніка мають в рамках даного кримінального провадження.
В клопотанні слідчий та прокурор посилаються на норми ст. 170 КПК України, але не вказує яким саме критеріям ст. 98 КПК України відповідають вказане у клопотанні майно та з якою метою необхідно накласти арешт. Тобто чи з метою забезпечення збереження речових доказів чи конфіскації майна як виду покарання, чи спеціальної конфіскації.
При цьому, спеціальна конфіскація застосовується на підставі: 1) обвинувального вироку суду; 2) ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Частина 6 статті 9 КПК України визначає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження.
Статтями 7,16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Слідчий суддя, при вирішенні питання накладення арешту на майно бере до уваги, те що ОСОБА_9 є власником майна, на яке слідчий просить накласти арешт. Санкція ст. 212 КК України не передбачає конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо суб'єкта господарювання.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (відповідно до рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льоннрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Статтею 41 Конституції України, а також статтею 16 КПК України передбачені права, які регулюють право власності та захист права власності державою, у статті 1 протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.317 ЦКУкраїни зміст права власності включає в себе права володіння, користування та розпорядження власником своїм майном. Під володінням розуміється юридична можливість особи впливу на річ, фактичне панування особи над річчю. Користування полягає у наявності у особи можливості видобувати споживчі властивості речі. Право розпорядження полягає у юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.
Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження,у тому числі і арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, обов'язковою ж умовою для такого втручання має бути встановлення обставин, які б не допустили до порушення принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема,вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
Зі змісту наведеного, вбачається, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.
На цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників (володільців) майна з метою забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити достатність підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту
З огляду на викладене слідчий суддя приходить до висновку, що слідчим не доведено, що майно, про арешт якого ставиться питання, має значення доказу в даному кримінальному провадженні і підпадає під критерії, визначені у ст. 98 КПК України, зокрема, не обґрунтовано в достатній мірі, що воно є об'єктом вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди, і які інші відомості можна отримати за його допомогою, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження № 32019070000000018 від 28.03.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України,
Також стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні внесеного клопотання слідчого про арешт майна слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 131, 132, 170, 171, 172, 173, 175, 309 КПК України, -
У задоволенні клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Закарпатській області ОСОБА_6 ,, погоджене начальником відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управлінця нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Закарпатської області ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно, вилучене 04.07.2019 року за адресою: м. Ужгород, вул. Огарьова, 1, а саме: препаратів для фітнесу та спортивних залів у формі таблеток та порошків (спортивне харчування) в асортименті, в кількості 40398 одиниць найменувань - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1