ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.07.2019Справа № 910/5506/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ», м. Дніпро
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», м. Київ
про стягнення 4 529,77 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» про стягнення 4 529,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним, як страховиком транспортного засобу «PEUGEOT 307», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 4 529,77 грн, внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «OPEL MOKKA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
22.05.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на не підтвердження позивачем належними та допустимими доказами факту сплати страхових платежів Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - страхувальником за Договором добровільного страхування наземного транспорту, укладеним з позивачем. За таких обставин, на думку відповідача, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами право на отримання страхового відшкодування з відповідача, відтак вимога про стягнення страхового відшкодування за полісом АК/5396343 не підлягає задоволенню.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.
15.06.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспортну № K3H0CPS-165FB02 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «PEUGEOT 307», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно абзацу 2 пункту 15.12. Договору сторони визначили, що у разі, якщо Договором передбачена сплата страхових платежів частками, і страхувальник згідно з п.п. 13.3.11. та 15.27. не виконав свої обов'язки, то страховик має право з суми страхового відшкодування, яка належить до виплати, вирахувати різницю між зазначеним в п. 8 Договору страховим платежем та сплаченими страхувальником згідно графіку частками страхових платежів, та направити на поточний рахунок страховика в якості оплати платежів по цьому Договору.
Строк дії Договору встановлено з 16.06.2016 до 15.06.2017 включно (але не більш ніж сплачуємий період). Цей Договір лонгується на такий же строк у разі сплати наступних страхових платежів, якщо жодний з учасників не заявить про бажання його припинити (п. 9 Договору).
06.12.2017 у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «PEUGEOT 307», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «OPEL MOKKA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3017341535787792.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №752/26398/17 (номер провадження №3/752/591/18) водія ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Згідно з рахунком на оплату № ОЛ0001297/12 від 13.12.2017, який виставлено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , вартість відновлювальних робіт та замінних деталей транспортного засобу «PEUGEOT 307», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 4 529,77 грн без урахування ПДВ.
Також матеріали справи містять копію звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 1693768/12/17 від 13.12.2017, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 96 від 03.10.2015), згідно з яким вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «PEUGEOT 307», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 4 529,77 грн без урахування ПДВ.
Страховим актом № Э.ENSTRAX/3-10343420 від 20.12.2017 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 06.12.2017, страховим випадком та призначив до виплати страхове відшкодування за Договором у розмірі 4 529,77 грн. відповідно до рахунку, виставленого станцією технічного обслуговування.
Згідно з платіжним дорученням № 1029792 від 20.12.2017 позивачем було сплачено на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 4 319,77 грн. Решту страхового відшкодування у розмірі 210 грн було зараховано страховиком 20.12.2017 на поточний рахунок, як різницю між зазначеним в п. 8 Договору страховим платежем та сплаченими страхувальником згідно графіку частками страхових платежів.
При цьому, суд звертає увагу, що умовами Договору добровільного страхування наземного транспортну № K3H0CPS-165FB02 від 15.06.2016 було передбачено можливість у страховика здійснити страхове відшкодування за вирахуванням різниці між встановленою страховою премією за відповідний період дії договору та фактично сплаченою.
Одночасно з цим, судом встановлено, що між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АК/5396343) (далі - Поліс), а саме транспортного засобу «OPEL MOKKA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 100 000 грн та розміром франшизи 0 грн. Поліс діяв станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди 06.12.2017.
Згідно з претензією вих. № 02-08/02-09 від 02.08.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою про здійснення відшкодування шкоди в розмірі 4 529,77 грн. Вказану вимогу залишено відповідачем без задоволення та запропоновано позивачу надати перелік документів для подальшого встановлення обґрунтованості здійснення виплати страхового відшкодування (вих. 4126 від 16.08.2018).
28.09.2018 позивачем надіслано на адресу відповідача відповідь «Про надання документів до претензії вих. № 02-08/02-09 від 02.08.2018», в якій повідомлено про надання переліку документів для подальшого встановлення обґрунтованості здійснення виплати страхового відшкодування та повторно запропоновано відповідачу здійснити відшкодування шкоди в розмірі 4 529,77 грн.
Листом вих №. 5437 від 29.10.2018 відповідачем повідомлено позивача про необхідність подання діючого на дату дорожньо-транспортної пригоди Договору добровільного страхування наземного транспортну (додаткову угоду про пролонгацію або інший документ) для подальшого розгляду претензії про відшкодування шкоди в розмірі 4 529,77 грн.
Подальше досудове врегулювання спору: відповіді № 2 та 3 «Про надання документів до претензії вих. № 02-08/02-09 від 02.08.2018» від 15.11.2018 та 09.01.2019 відповідно (зі сторони позивача) та листи від 21.12.2018 та 19.02.2019 (зі сторони відповідача) - зводилось фактично до подання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» доказів на підтвердження права на здійснення страхового відшкодування постраждалій у ДТП особі - страхувальнику позивача та не прийняття вказаних доказів, як належних, Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування».
Відтак, спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, як вказує позивач, відмовою відповідача у сплаті страхового відшкодування в сумі 4 529,77 грн.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.
Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Такі висновки суду відповідають також правовій позиції Верховного Суду України, викладеним у постановах від 22.03.2017 у справах №3-1344гс16, 3-1304гс16.
Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100 000 грн) і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (0,7), та за мінусом франшизи (0 грн).
У той же час, судом встановлено, що у відповідності до Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1297/12 від 13.12.2017 до вартості відновлювального ремонту автомобіля (графа «ремонтні роботи) включено мийку та чистку транспортного засобу у сумі 120,00 грн (109,08 грн з урахуванням знижки), які не входять до суми страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки це суперечить положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, відповідно до пункту 1.6. якої, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин, тому проведення операцій, що не впливають на поновлення справності та роботоздатності автомобіля та не можуть здійснюватися шляхом відновлення чи заміни частин таких як мийка, полірування тощо, не повинне відшкодовуватись за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
У оглядовому листі № 01-06/15/2014 від 14.01.2014 Вищого господарського суду України зазначено, що статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією у разі пошкодження транспортного засобу.
Наразі суд зауважує, що позивачем не доведено належних та допустимих підстав включення вартості мийки до суми страхового відшкодування, до того ж в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження неможливості здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу до здійснення його технологічної мийки.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (п.33-1.1 ст. 33-1, п. 35.1 ст. 35, п. 36.2 ст. 36) господарський суд зазначає, що вказані норми встановлюють порядок виплати страхового відшкодування за заявою страхувальника за договором, однак не регулюють відносини суброгації, що виникли між позивачем та відповідачем.
Як вказав Верховний Суд України в постанові від 28.08.2012 у справі № 3-38гс12, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.
До того ж, виходячи із заперечень відповідача відносно правомірності виплати позивачем (як страховиком за Договором добровільного страхування наземного транспортну) страхового відшкодування постраждалій у ДТП особі та дії Договору на таку дату, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 9 Договору встановлено його строк дії з 16.06.2016 до 15.06.2017 включно (але не більш ніж сплачуємий період). Цей Договір лонгується на такий же строк у разі сплати наступних страхових платежів, якщо жодний з учасників не заявить про бажання його припинити.
Оцінюючи у сукупності: положення Договору, які визначають можливість страхувальника сплачувати страховику страхові платежі частинами згідно визначеного графіку, посилання на який, зокрема, міститься у страховому акті № Э.ENSTRAX/3-10343420 від 20.12.2017, відсутність у матеріалах справи доказів припинення Договору за бажанням будь-якої сторони та, беручи до уваги, наявність у матеріалах справи доказів (платіжні доручення та меморіальні ордери) на підтвердження сплати страхувальником страхових платежів у розмірі 13 090 грн за період дії з 16.06.2016 по 15.01.2018, господарський суд дійшов висновку про чинність Договору на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.
Приймаючи до уваги доводи відповідача про зазначення у меморіальних ордерах (у яких відсутні відмітки банку про проведення) платника відмінного від страхувальника за Договором, зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, господарський суд виходить з того, що обґрунтованість позовних вимог підтверджується іншими належними, достатніми та допустимими доказами, наданими позивачем та не спростованими відповідачем.
При цьому, матеріалами справи (довідкою про ДТП, постановою суду про притягнення до адміністративної відповідальності, актом огляду транспортного засобу) підтверджуються як обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження транспортного засобу, застрахованого позивачем, так і факт здійснення останнім виплати страхового відшкодування (платіжне доручення № 1029792 від 20.12.2017 на суму 4 319,77 грн та довідка № 1693768 від 02.08.2018 про підтвердження страхової виплати в частині зарахування в рахунок оплати страхового платежу у розмірі 210,00 грн), а протилежні доводи відповідача є необґрунтованими та безпідставними.
За висновками суду, правомірними є вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченого страхового відшкодування в розмірі 4 420,69 грн, виходячи з вартості відновлювального ремонту без урахування вартості мийки та чистки застрахованого автомобіля та з вирахуванням франшизи (4529,77 грн - 109,08 грн - 0 грн. = 4 420,69 грн).
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» та стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» суми відшкодування в розмірі 4 420,69 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 882,58 грн Інша частина судового збору в сумі 38,42 грн покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» до Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» про стягнення суми відшкодування в розмірі 4 529,77 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 36086124) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» (49100, м. Дніпро, узвіз Кодацький, буд. 2; ідентифікаційний код 33248430) суму відшкодування в розмірі 4 420 (чотири тисячі чотириста двадцять) грн 69 коп. та судовий збір у розмірі 1 882 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн 58 коп.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, в сумі 38,42 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 18.07.2019.
Суддя В.В. Князьков