16 липня 2019 року
м. Рівне
Справа № 562/2784/18
Провадження № 22-ц/4815/956/19
Головуючий в Здолбунівському районному суді:
суддя Шуляк А.С.
Рішення суду першої інстанції
ухвалено о 12 год. 35 хв. 15.03.2019
року у м. Здолбунів Рівненської області
Повний текст рішення складено: 20.03.2019 року.
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ;
представники учасників справи:
позивача - адвоката Коноплястого Ярослава Сергійовича;
відповідача - відсутній;
за участі (в апеляційному суді): ОСОБА_2 , її представника - адвоката Мокрицької Лесі Ярославівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Коноплястого Ярослава Сергійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності,
У липні 2018 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які не перебувають у шлюбі. Позов мотивовано тим, що з 1999 року разом з ОСОБА_3 проживали у АДРЕСА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбних відносин. Вони вели спільний побут і господарство та мали один сімейний бюджет.
Під час цих відносин вони придбали для сімейних потреб телефон марки "Nokia 2680" і ноутбук марки "Lenovo G 575".
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після смерті якої спадщину у повному обсязі прийняла сестра ОСОБА_4 , а після смерті останньої - її дочка ОСОБА_2 .
Ухвалою Здолбунівського районного суду від 20 серпня 2018 року відкрито провадження у справі за зазначеним позовом в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Здолбунівського районного суду від 15 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Встановлено факт проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 1999 року по 01 січня 2017 року.
Визнано за позивачем право спільної сумісної власності на ноутбук марки "Lenovo G 575" та телефон марки "Nokia 2680".
У поданій апеляційній скарзі відповідач, вважаючи рішення суду незаконним і необґрунтованим, покликається на неповноту з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
На її обґрунтування зазначалося про помилковість висновків суду щодо застосування правил ч. 1 ст. 74 СК України до спірних правовідносин, адже ця норма почала діяти з 01 січня 2004 року, що суперечить ч. 1 ст. 58 Конституції України та п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".
Оскільки Кодексом законів про шлюб і сім'ю України не передбачалося визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та виникнення права спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які сумісно проживають, тому вимоги позивача не ґрунтуються на положеннях закону.
Крім того, позивачем не надано жодного доказу про спільне проживання з ОСОБА_3 і ведення з нею сумісного побуту та господарства. Відсутні в матеріалах справи і покликання на суми, які позивач особисто вклав у купівлю спірного майна, а також відповідні засоби доказування, що стверджували би про ці обставини.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 у позові повністю..
У поданому відзиві позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити. При цьому покликається на достатність, допустимість і належність представлених на обґрунтування своїх вимог засобів доказування, які містяться в матеріалах справи. Зокрема, такими є свідчення сусідів та надані фотографії.
Також переконував, що підлягає виключенню час спільного проживання з 1999 року по 31 грудня 2003 року як зайвий і такий, що не створює правових наслідків.
Щодо доводів апеляційної скарги про норму ст. 74 СК України, яка застосована до спірних відносин, то, на його думку, ця стаття регулює презумпцію права спільної сумісної власності і підлягає застосуванню при вирішенні справи.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості позову, адже факт спільного проживання позивача і ОСОБА_2 однією сім'єю підтверджується показаннями свідків та долученими до матеріалів справи фотографіями. Оскільки вони були членами однієї сім'ї, а під час спільного проживання придбали ноутбук марки "Lenovo G 575" і мобільний телефон "Nokia 2680", тому визнав спірне майно об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
Проте з такими висновками частково погодитися не можна.
Як убачається зі свідоцтва серії НОМЕР_1 , і ці обставини сторонами не заперечуються, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис за №2.
Вважаючи, що протягом часу з 1999 року по день смерті він проживав разом з ОСОБА_3 , у липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі.
При цьому вказував, що придбане ними під час спільного проживання майно, а саме ноутбук марки "Lenovo G 575" і мобільний телефон "Nokia 2680" є їхнім спільним сумісним майном. Після смерті ОСОБА_3 всю спадщину, в т.ч. і спірне майно, прийняла рідна сестра ОСОБА_4 , а після смерті останньої - її дочка ОСОБА_2 .
Так, ч. 1 ст. 74 СК України передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Між тим, в контексті пункту 1 Розділу VII "Прикінцеві положення" Сімейного кодексу України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у пункті 1 своєї постанови від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вбачається, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Як правильно зауважено автором апеляційної скарги, пред'явлені вимоги щодо встановлення факту проживання позивача і ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу за час з 1999 року по 01 січня 2004 року регулюються положеннями Кодексу про шлюб і сім'ю України, де передбачена реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Також цим Кодексом не передбачалося визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які сумісно проживають.
Тобто встановлення такого факту є можливим лише за нормами Сімейного кодексу України, починаючи з 01 січня 2004 року. Оскільки факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 протягом часу з 01 січня 2004 року по 01 січня 2017 року є доведеним і обґрунтованим, тому підстав для скасування рішення суду в цій частині колегією суддів не вбачається.
Отже, оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, вважаючи правильним час проживання однією сім'єю з 01 січня 2004 року по 2017 року замість з 1999 року по 01 січня 2017 року .
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних і допустимих доказів того, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , то апеляційний суд погоджується з ними.
Згідно зі ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки будь-яких доказів про придбання ОСОБА_1 і ОСОБА_5 спірного майна в інтересах сім'ї, які обґрунтовували би вимоги позивача - фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, квитанції, письмові засоби доказування про вкладення особистих коштів у придбання речей тощо, ним надано не було, тому погодитися з правильністю оскаржуваного рішення про визнання ноутбука марки "Lenovo G 575" і мобільного телефона "Nokia 2680" об'єктами спільної сумісної власності колегія суддів погодитися не може.
Таким чином, у цій частині рішення суду слід скасувати повністю, а в позові про це необхідно відмовити.
Як убачається, суд першої інстанції уваги при вирішенні спірних правовідносин на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до хибного вирішення справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 березня 2019 року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , протягом часу з 01 січня 2004 року по 01 січня 2017 року.
ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: о 14 год. 30 хв. 16.07.2019
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.В.Боймиструк