Справа № 338/1503/18
Провадження № 22-ц/4808/819/19
Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.
Суддя-доповідач Томин
08 липня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В.
за участю секретаря Мельник О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду, ухвалене суддею Шишком О.А. 3 квітня 2019 року в смт. Богородчани у справі за позовом ОСОБА_1 до Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про визнання недійсним рішення сільської ради,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про визнання недійсним рішення Глибівської сільської ради від 15.12.2015 року №17-02/15, яким затверджено акт земельної комісії від 11.12.2015 року щодо узгодження меж для проїзду до житлового будинку та присадибних ділянок.
Поданий позов мотивував тим, що йому на праві власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1 . Згідно записів в погосподарських книгах села за його господарством рахується земельна ділянка загальною площею 0,10 га призначена для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, якою він тривалий час користується.
Ним був також виготовлений проект землеустрою на дану земельну ділянку, однак Глибівська сільська рада відмовила у його затвердженні.
21.03.2018 року рішенням Богородчанського районного суду йому було відмовлено в задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Глибівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Вважає, що єдиним доказом, яким обґрунтоване вказане рішення, є Акт земельної комісії від 11.12.2015 року щодо узгодження межі для проїзду до житлового будинку та присадибних ділянок, затверджений рішенням Глибівської сільської ради від 15.12.2015 року №17-02/15, з якого нібито вбачається, що відповідачі користуються не земельною ділянкою позивача, а проїзною дорогою до їх житлового будинку та присадибних ділянок, а позивача зобов'язано дотримуватись існуючих меж та не чинити перешкод у користуванні під'їзною дорогою відповідачам.
При цьому зазначає, що належна йому на праві користування земельна ділянка у встановлених межах, визначених твердими межовими знаками (огорожами), існує десятки років з часу її забудови, і через неї ніколи не проходили вулиці, дороги чи проїзди, які б належали до земель загального користування. Також у позивача чи в його батьків не вилучалася частина земельної ділянки для облаштування вулиці, дороги чи проїзду.
У відповідача відсутні документи, які б підтверджували факт будівництва, утримання частини належної позивачу земельної ділянки. Відсутній також паспорт цієї земельної ділянки як дороги.
На підставі наведеного вважає, що оскаржуваним рішенням Глибівської сільської ради від 15.12.2015 року №17-02/15, яким затверджено Акт земельної комісії Глибівської сільської ради від 11.12.2015 року, порушено його права як землекористувача земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 .
Просить позов задовольнити.
Рішенням Богородчанського районного суду від 03.04.2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про визнання недійсним рішення сільської ради відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Богородчанського районного суду від 21 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 липня 2018 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Глибівської сільської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, заборони проходу та проїзду цією земельною ділянкою. Однак, рішення Глибівської сільської ради від 15.12.2015 року №17-02/15 предметом спору у даній справі не було, законність його прийняття сільською радою судом не досліджувалася, як і не досліджувалися права та повноваження земельної комісії сільської ради щодо віднесення тих чи інших земельних ділянок до категорії доріг.
Також вважає, що поза увагою суду залишено і те, що згідно записів у погосподарській книзі с. Глибівка за належним позивачу домоволодінням рахується земельна ділянка площею 0,10 га призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у зв'язку з чим рішенням Глибівської сільської ради №266-26/2104 від 15.07.2014 року позивачу надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо її відведення.
Належна позивачу на праві користування земельна ділянка у встановлених межах, визначених твердими межовими знаками, існує десятки років, через неї ніколи не проходили вулиці, дороги чи проїзди.
Згідно відповіді відділу Держземагенства у Богородчанському районі №М-15/01 від 14.10.2014 року при розгляді заяви не було представлено підтверджуючу містобудівну документацію про наявність існуючого чи проектного проїзду на спірній земельній ділянці. Також відділ містобудування та архітектури Богородчанської РДА листом повідомив, що згідно чинного генерального плану забудови села Глибівка вказано під'їзд тільки до садибної ділянки ОСОБА_1 , однак наскрізного проїзду між його та ОСОБА_3 господарствами не передбачено.
Більше того, у відповідача відсутні документи, які б підтверджували факти будівництва, утримання належної позивачу земельної ділянки та її паспорт як дороги.
З листа Глибівської сільської ради №2 від 10.05.2019 року, наданого у відповідь на адвокатський запит, вбачається, що під'їзні дороги до домогосподарств не є автомобільними дорогами та документально не оформляються і на баланс сільської ради не беруться, а тому апелянт вважає, що дана земельна ділянка не є дорогою.
Просить рішення Богородчанського районного суду від 03.04.2019 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Глибівська сільська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що питання проїзної дороги до будинковолодіння ОСОБА_2 , яка проходить між господарствами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , розглядалось Богородчанським районним судом та Апеляційним судом Івано-Франківської області із залученням свідків та підтвердженням довідок з Держземагенства та матеріалів проведення інвентаризації Глибівською сільською радою в 1993 році землі, зокрема план проведення інвентаризації земель, користувачем яких був батько позивача. Вказує, що заїзд до домогосподарства ОСОБА_2 існує більше 30 років. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній.
Представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.05.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №472, на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
Згідно копії витягу з погосподарської книги с. Глибівка, особовий рахунок № НОМЕР_1 , у вказаному господарстві під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель з 1996 року по 2000 роки числилося 0,10 га землі (а.с. 7).
Рішенням сесії Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 15.07.2014 року №266-26/2014 ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої в межах населеного пункту с. Глибівка АДРЕСА_1 , за рахунок забудованих земель громадян, не меліорованих земель. Зобов'язано ОСОБА_1 у шестимісячний термін замовити в землевпорядній проектній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки та надати проект землеустрою на розгляд та затвердження сесії сільської ради (а.с. 8).
Листом від 14.10.2014 року №М-15/01, наданим Відділом Держземагенства у Богородчанському районі Івано-Франківської області на звернення позивача, повідомлено, що рішенням сільської ради від 15.07.2014 року затверджено акт комісії від 13.06.2014 року щодо встановлення та узгодження межі для проходу та проїзду до своїх присадибних ділянок громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і запропоновано дотримуватись правил добросусідства. В даному випадку при розгляді заяви жодною зі сторін не було представлено підтверджуючу містобудівну документацію про наявність існуючого чи проектного проїзду на спірній земельній ділянці, хоча по факту на місцевості є наявний проїзд, яким зі слів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вони користуються (а.с. 13).
Згідно копії повідомлення Відділу містобудування та архітектури Богородчанської районної державної адміністрації на лист №338/1396/15-4 від 15.10.2015 року ОСОБА_2 користується під'їздом до свого господарства через подвір'я ОСОБА_1 . До господарства ОСОБА_3 є існуючий заїзд з громадської території, який вказано в ситуаційній схемі (а.с. 14).
11.11.2015 року рішенням Богородчанського районного суду задоволено позов ОСОБА_1 до Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, сільського голови с. Глибівка, треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність сільського голови с. Глибівка Богородчанського району Івано-Франківської області ОСОБА_5 , що виразилась у невнесенні на розгляд сесії сільської ради заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою. Зобов'язано сільського голову с. Глибівка Богородчанського району Івано-Франківської області внести в порядок денний чергової сесії сільської ради заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а Глибівську сільську раду Богородчанського району Івано-Франківської області - розглянути дане питання та прийняти з цього приводу рішення (а.с. 9-10).
Встановлено також, що рішенням сесії Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 15.12.2015 року №16-02/2015 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах безоплатної передачі у власність площею 0,10 га по АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої в межах населеного пункту с. Глибівка, за рахунок забудованих, не меліорованих земель громадян, які були надані в користування. Зобов'язано ОСОБА_1 провести повторні обміри даної земельної ділянки у присутності представників сільської ради та суміжних землекористувачів (а.с. 59).
Рішенням сесії Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 15.12.2015 року №17-02/2015 затверджено Акт земельної комісії від 11.12.2015 року щодо узгодження межі для проходу та проїзду до житлового будинку та присадибних ділянок (а.с. 12), відповідно до якого комісією в складі голови комісії ОСОБА_7 , членів комісії: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - депутатів сільської ради, в присутності сільського голови ОСОБА_10 та громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було встановлено, що через подвір'я ОСОБА_1 пролягає проїзна дорога, якою можна проїздити гужовим транспортом. Ширина даної дороги 1,7 м відносно інвентаризаційних схем земельних ділянок 90-х років. Багато років цією дорогою користуються сім'ї гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Зобов'язано ОСОБА_1 дотримуватись існуючих меж і не чинити перешкод у користуванні даною під'їзною дорогою сім'ям гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 11).
Рішенням Богородчанського районного суду від 21.03.2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.07.2018 року, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою площею 0,10 га по АДРЕСА_1 та заборонити право проходу та проїзду по даній земельній ділянці (справа №338/1328/17) (а.с. 47-53).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення земельної комісії, викладене у акті від 11.12.2015 року, правомірно винесене на розгляд сесії Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, а матеріалами справи №338/1328/17 встановлено обставини, які в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування, зокрема, щодо правомірності користування проїзною дорогою повз господарство позивача до житлового будинку ОСОБА_2 та присадибних ділянок ОСОБА_3 .
Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).
Відповідно до ст. 25, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Порядок вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування врегульовано статтями 158-160 ЗК України.
Так, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
За змістом вимог ст.ст. 159, 160 ЗК України земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У рішенні органу місцевого самоврядування визначається порядок його виконання. Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.
Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.
Як вбачається з матеріалів справи, питання узгодження межі для проходу та проїзду до житлового будинку ОСОБА_2 та присадибних ділянок ОСОБА_3 розглядалося спеціально створеною земельною комісією Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області за участю зацікавлених сторін, в тому числі позивача ОСОБА_1 . Складений за результатами розгляду даної комісії земельний акт рекомендовано затвердити на сесії сільської ради.
Таким чином, винесення даного земельного спору на розгляд земельної комісії та затвердження складеного за результатами її розгляду акту сільською радою відповідає змісту зазначених вище норм права.
Твердження апелянта про те, що належна йому на праві користування земельна ділянка у встановлених межах, визначених твердими межовими знаками, існує десятки років і через неї ніколи не проходили вулиці, дороги чи проїзди, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 можуть користуватися іншим заїздом до своїх господарств, не заслуговують на увагу, оскільки вже були предметом судового розгляду, і з даного приводу винесене судове рішення, яке набрало законної сили.
Так, рішенням Богородчанського районного суду від 21.03.2018 року по справі №338/1328/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.07.2018 року, встановлено, що сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правомірно користуються проїздом до житлового будинку та присадибних ділянок та не порушують прав позивача на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .
Що ж стосується посилань апелянта на відсутність документального оформлення спірної частини земельної ділянки як дороги, то як вбачається з копії листа Глибівської сільської ради №2 від 10.05.2019 року, наданого у відповідь на адвокатський запит, під'їзні дороги до домогосподарств не є автомобільними дорогами та документально не оформляються і на баланс сільської ради не беруться. Земельні ділянки, які знаходяться під під'їзними дорогами до домогосподарств є землями комунальної власності, а відповідно до ч.ч. 1, 5, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності на землю належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Виходячи із системного аналізу наведених норм права та матеріалів справи, апеляційним судом не встановлено будь-яких порушень при прийнятті рішення Глибівської сільської ради від 15.12.2015 року №17-02/15 про затвердження Акту земельної комісії від 11.12.2015 року.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богородчанського районного суду від 3 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 липня 2019 року.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: Г.П. Мелінишин
Л.В. Ясеновенко