Провадження № 22-ц/803/283/19 Справа № 182/1272/18 Суддя у 1-й інстанції - Ручнева О.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
16 липня 2019 року м.Кривий Ріг
Справа № 182/1272/18
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шашликов Денис Геннадійович, на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року, яке ухвалено суддею Рунчевою О.В у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 червня 2018 року, -
У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27 грудня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач ОСОБА_1 підтвердив своїм підписом у Заяві № б/н від 27 грудня 2012 року, що ця Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Договір про надання банківських послуг.
Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. та 5 % від суми позову.
Також позивач зазначає, що він виконав зобов'язання в повному обсязі, а відповідач не виконав умови договору, не сплачує кошти за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.
У зв'язку із порушеннями зобов'язань за кредитним договором у відповідача, станом на 23.01.2018 року, утворилася заборгованість, яка становить 109491,06 грн., яка складається з наступного: 7996,10 грн. - заборгованість за кредитом; 92236,69 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3568,22 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5190,05 грн. - штраф ( процентна складова).
Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 109 491,6 грн. та судовий збір в розмірі 1762 грн.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за Договором № б/н 27.12.2011 року в сумі 109491 грн. 06 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шашликов Д.Г., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, суд не спрямував розгляд справи на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи. Також вважає, що суд не надав належної оцінки Заяві позичальника та розрахунку заборгованості по кредитному договору. При цьому, вказує, що в матеріалах справи відсутній кредитний договір, а наявна тільки копія Анкети - заяви, з якої не можливо встановити чи дійсно там підпис відповідача. Зазначає, що ОСОБА_1 не підписував взагалі ніякого документу, де б зазначалось про існування кредитних правовідносин між ним та позивачем. Судом не взято до уваги те, що відповідач не отримував кошти. Оскільки в заяві не зазначений розмір кредиту, розмір процентів за користування кредитом, сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору. Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи Банку не містять підпису відповідача. Також не надано позивачем підтверджень перерахунку або видачі кредитних коштів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - ОСОБА_2 надав документи, які вважає доказами спростування доводів апеляційної скарги, а саме: копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 120) та виписку по рахунку відповідача ОСОБА_1 (а.с. 123-150).
В судовому засіданні 04 червня 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шашликов Д.Г. заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у порядку ч.ч. 4, 5 ст. 259 ЦПК України, залишено відкритим та оголошено перерву у судовому засідання для особистої явки відповідача ОСОБА_1 для вирішення питання про призначення судової почеркознавчої експертизи (а.с. 2-6-207).
В судове засідання, призначене на 16 липня 2019 року, відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шашликов Д.Г. не з'явилися, надавши письмові пояснення по справі, з клопотанням вирішити спір по суті із урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 року у цивільній справі №342/180/17, у зв'язку з чим колегією суддів відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Броджька А.І., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27 грудня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 8 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Кредитний договір укладено шляхом підписання ОСОБА_1 Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої останній погодився, що вказана Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконував, в результаті чого, станом на 23.01.2018 року, утворилась заборгованість в розмірі 109 491,06 грн., яка складається з наступного: 7 996,10 грн. - заборгованість за кредитом, 92 236,69 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 568,22 грн. - заборгованість за пенею, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5 190,05 грн. - штраф (процентна складова).
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитом та штрафних санкцій за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, порушення порядку та строків сплати кредиту утворилась заборгованість, що є підставою для її стягнення.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 , шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання, 27 грудня 2011 року було укладено в письмовій формі кредитний договір та відповідачу надавалися кредитні картки «Універсальна» за № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , зі строком дії останньої із них до останнього дня серпня 2017 року (а.с. 73, 181).
Колегією суддів досліджено виписку за рахунком ОСОБА_1 , з якої вбачаються операції за картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , зокрема, зняття готівкових коштів, оплата товарів у магазинах, поповнення карткового рахунку.
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, з грудня 2011 року користувався кредитними коштами, наданими йому ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», за договором б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі строком дії до останнього дня серпня 2017 року.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами був укладений кредитний договір № б/н від 27.12.2011 року за умовами якого відповідачу ОСОБА_1 надано кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 8 000,00 грн.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 996,10 грн., визначеному згідно розрахунку позивача, який перевірено колегією суддів і з яким колегія судів погоджується.
Проте, нараховані позивачем по справі 92 236,69 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 568,22 грн. - заборгованість за пенею, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5 190,05 грн. - штраф (процентна складова) не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на наступне.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.
У заяві позичальника від 27.12.2011 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, тобто суми, яку фактично отримав в борг позичальник, стягнути складові його повної вартості, зокрема 92 236,69 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 568,22 грн. - заборгованості за пенею, та штрафи - 500 грн. (фіксована частина) і 5 190,05 грн. (процентна складова).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.11.2011 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщеніх на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 27.12.2011 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 26.02.2018 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27.12.2011 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримав вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, та штрафів.
Слід зауважити, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 надав заяву в якій просила застосувати позовну давність, яка була залишена без задоволення судом першої інстанції, і такі висновки суду є вірними.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Пунктом 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.
В той же час пунктом 2.1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що платіжна картка дійсна до останнього дня місяця указаного на лицевій стороні картки.
Враховуючи те, що кредитним договором не встановлено обов'язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов'язку, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строку кредитування), то в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку дії кредитної картки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав кредитну картку № НОМЕР_4 зі строком дії по серпень 2017 року.
Оскільки строк дії картки закінчується в серпні 2017 року, а з позовом до суду банк звернувся у лютому 2018 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що трирічний строк на звернення з позовом не пропущено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пенею, комісією та штрафами, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та зміні в частині визначеного судом загального розміру заборгованості, який стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та зменшує цей розмірі з 1 762,00 грн. до 128, 63 грн., тобто пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 450,06 грн. (а.с. 86), що відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судовий збір», та є пропорційним до задоволеної частини вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шашликов Денис Геннадійович, - задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, пенею, комісією та штрафами - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, пенею, комісією та штрафами - відмовити.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року в частині загального розміру заборгованості за кредитом, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», змінити, зменшивши цей розмірі з 109 491,06 гривень до 7 996 (семи тисяч дев'ятисот дев'яносто шести) гривень 10 (десять) копійок.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», змінити, зменшивши цей розмірі з 1 762,00 гривень до 128 (ста двадцяти восьми) гривень 63 (шістдесяти трьох) копійок.
В іншій частині рішення суд залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі у розмірі 2 450 (дві тисячі чотириста п'ятдесят) гривень 06 (шість) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 17 липня 2019 року.
Головуючий:
Судді: