(заочне)
Справа №:755/4202/19
Провадження №: 2/755/2730/19
"16" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клименко Дмитро Борисович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення, -
13.03.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення, у якому просить суд: визнати недійсним договір 0310/16-1 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 03 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_2 , на підставі якого було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 згідно рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко Дмитра Борисовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31854508 від 13.10.2016 року; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко Дмитра Борисовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31854508 від 13.10.2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1054149380366, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 0310/16-1, виданий 03.10.2016р.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 24.10.2006 року між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал» було укладено Договір №131/І-Е про участь у Фонді фінансування будівництва - об'єкта нерухомості однокімнатної квартири на 5-му поверсі 1 секції пo АДРЕСА_1. 25.10.2006 року позивачем було перераховано ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал» через ФВАТ МКБ «Київська дирекція» у м. Києві 100% коштів в розмірі 262067,48 грн, що підтверджується квитанцією №ПН46310. Після 100% сплети коштів за Договором №131/І-Е від 24.10.2006 року між його сторонами було укладено Договір №131/І-Е від 25.10.2006 року відступлення майнових прав, за яким «Управитель передає, а Довіритель набуває майнових прав на Об'єкт інвестування, визначений у пункті 1.8 Договору про участь у ФФБ». Відповідно до розділу 2 цього договору про відступлення майнових прав: «…2.1. З дати набуття майнових прав на об'єкт інвестування Довіритель набуває: - право на отримання Об'єкта інвестування визначений у пункті 1.8 Договору про участь у ФФБ. 1.2. Датою набуття Довірителем майнових прав на Об'єкт інвестування є день підписання цього договору». 24.06.2014 року було підписано додаткову угоду №1 до Договору про участь у Фонді фінансування будівництва, якою було змінено основні характеристики об'єкту інвестування, зокрема, визначено фактичну загальну площу квартири в розмірі 50,5 кв.м. Згідно квитанції від 23 червня 2014 року №0310091 позивачем було сплачено через філію «Центральне РУ» АТ «Фінанси та Кредит» на рахунок ТОВ «ФК «Уко-Капітал» кошти в розмірі 11150,00 грн. за різницю між попередньо визначеною загальною кількістю вимірних одиниць об'єкту інвестування та фактичною загальною площею квартири, згідно даних, отриманих від державних органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно. Згодом ОСОБА_1 було видано Довідку від 24.10.2006 року за №131/І-Е про право отримати у власність закріплений за ним об'єкт інвестування, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , фактичною загальною площею 50.5 кв.м. 24 червня 2014 року забудовником, ТОВ «Еверест плюс», було передано ОСОБА_1 за Актом прийому-передачі квартиру АДРЕСА_1 до договору №131/І-У від 24 жовтня 2006 року про участь у Фонді фінансування будівництва (Акт прийому-передачі від 24.06.2014р.). Разом з тим, оскільки забудовник своєчасно не виконав своїх обов'язків щодо оформлення свідоцтва про право власності на передану йому квартиру, позивач, на пропозицію керівника відділу пo роботі з інвесторами самостійно здійснити реєстрацію права власності, отримав у забудовника пакет документів, необхідний для реєстрації в Державній реєстраційній Службі, в тому числі технічний паспорт, що підтверджується Актом прийому-передачі документів від 13.10.2014 року. Однак, остання неодноразово відмовляла ОСОБА_1 в реєстрації права власності на квартиру у зв'язку з відсутністю поштової адреси у будинку, в якому розташовано квартиру (рішення №16788072 від 28 жовтня 2014 року, №17192770 від 13 листопада 2014 року, №20152062 від 20 березня 2015 року, №20891932 від 23 квітня 2015 року). При зверненні до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо присвоєння об'єкту нерухомості по АДРЕСА_3 а поштової адреси було отримано відповідь від 13.07.2015 р. №103-103/В-657-4761. 28.10.2016 року о 22:00 год. позивачу зателефонувала Голова правління ОСББ «Стародарницький» ОСОБА_3 , яка повідомила позивача, що при підготовці до загальних зборів при запиті Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно виявилось, що власником квартири є ОСОБА_2 , тобто інша особа. Із цього Витягу вбачається наступна інформація: «…реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1054149380366. Номер запису про право власності: 16886948. Дата, час державної реєстрації: 12.10.2016 р. в 12:57:33. Державний реєстратор: приватний нотаріус: Клименко Дмитро Борисович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, серія та номер: 0310/16-1, виданий 03.10.2016 р. видавник: сторони договору. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31854 508 від 13.10.2016 року в 11:50:36». Проте, позивач стверджує, що жодних документів щодо передачі, переуступки, продажу та інше не підписував та нікому не передавав, вищевказану квартиру не продавав. 31.l0.2016 року ОСОБА_1 написав заяву в поліцію Дніпровського району щодо шахрайських дій осіб, які заволоділи квартирою по АДРЕСА_3 . На даний час ведеться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100040015051, що підтверджується листом «Про розгляд заяви» від 30 листопада 2016 року. З аналогічними заявами про такі саме дії з боку ОСОБА_2 , який, начебто, набув права на належну позивачу квартиру, звернулося декілька десятків осіб з будинку АДРЕСА_4 , забудовником яких також було ТОВ «Еверест плюс». Статтею 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним. Таким чином, Позивач вважає, що перехід права власності на належну йому квартиру відбувся незаконно, за відсутності правових підстав, що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку. Інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами. Згідно Договору №131/І-Е про участь у Фонді фінансування будівництва, ОСОБА_1 був інвестором об'єкта нерухомості однокімнатної квартири на 5-му поверсі 1 секції по АДРЕСА_3 ), а отже на дані правовідносини розповсюджується Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 року. За змістом ч. 2 ст. 5 Закону У країни «Про інвестиційну діяльність» у редакції станом на 24 жовтня 2006 року, інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. За ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Відповідно до статті 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. Відповідно до п.п. 2.1.1.2. Договору №131/І-Е про участь у фонді фінансування будівництва « … Після внесення Довірителем до ФФБ першої частини грошових коштів, закріпити за ним конкретний об'єкт інвестування та вилучити цей об'єкт з переліку об'єктів інвестування, що є у пропозиції управителя, для виключення можливості закріплення цього об'єкту за іншими Довірителями». Таким чином, виконання зобов'язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт. Отже, приписами чинного законодавства Украйни визначено, що інвестор як вкладник матеріальних цінностей в об'єкт інвестування має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди, порушує права інвестора та надає йому право заперечувати дійсність правочину, вчиненого із порушенням його прав на об'єкт інвестування на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України. Так, згідно цієї норми, « … Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)». Водночас, положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Про незаконність договору 0310/16-1 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладений 11.09.2016 року між ТОВ «Еверест плюс» та гр. ОСОБА_2 свідчать, на думку позивача, наступні факти. Згідно договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеного «...у відповідності до статті 656 ЦК України «03» жовтня 2016 року у місті Києві (далі - «Дата набрання чинності») між: ТОВ «Еверест плюс» в особі директора ОСОБА_4 , що діє на підставі Статуту, з однієї сторони та ОСОБА_2 . ….Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність майнові права на квартиру в житловому будинку, будівництво якого незавершене і ведеться Продавцем за адресою: АДРЕСА_3 а та оплатити такі права в порядку і на умовах, визначених цим договором. Предметом цього Договору є майнові права на Об'єкт, які після прийняття Об'єкту інвестування в експлуатацію у встановленому законодавством порядку реалізуються Покупцем шляхом набуття права власності (володіння, користування та розпорядження) на Об'єкт та оформлення і реєстрації Покупцем відповідних правовстановлюючих документів». Зі змісту спірного договору вбачається, що його видавник несе обов'язки та надає гарантії з виконання будівництва будинку, хоча на момент укладення договору будівництво вже було завершено, про що свідчить навіть Акт прийому-передачі квартири № 13 від 24 червня 2014 року, виданого ОСОБА_1 , в якому чітко зазначено «…квартира побудована згідно з існуючими будівельними нормами і відповідно до вимог договору №131/І-Е від 24 жовтня 2006 року, Додаткової угоди №1 від 24 червня 2014 року». Отже, 03 жовтня 2016 року іншій особі, яка не була інвестором з початку будівництва, продаються майнові права на квартиру, щодо якої ще 24 червня 2014 року було видано довідку №131/І-Е, якою підтверджується право позивача на отримання у власність на закріплений за ним об'єкт нерухомості, а саме квартири НОМЕР_3 . Крім того, 13 жовтня 2016 року ТОВ «Еверест плюс» передав позивачу оригінал Технічного паспорту на квартиру НОМЕР_3 від 23 травня 2014 року, що підтверджується відповідним Актом прийому-передачі та Технічним паспортом. Однак, разом зі спірним договором купівлі-продажу майнових прав для реєстрації відповідачами було надано технічний паспорт на ім'я ОСОБА_2 , який було видано саме в день реєстрації правочину 03 жовтня 2016 року. Особа, яка підписала цей технічний паспорт як керівник ТОВ «Проектний дім», ОСОБА_5 , не являлась його керівником з 07.10.2014 року, а станом на дату його підписання 03.10.2016 року керівником цієї установи була ОСОБА_6 , яка і мала б підписувати цей документ. До того ж, дане підприємство з 2014 року перебуває на обліку в м. Дніпропетровськ, а тому отримати технічний паспорт 03.10.2016 року в Дніпропетровську і в той же день в Києві оформити оскаржувану реєстраційну дію відповідачі не могли б фізично. Разом з тим, ОСОБА_5 на час підписання технічного паспорту від 03 жовтня 2016 року на ім'я позивача, була керівником ТОВ «АЛІ РІЕЛТІ», а не ТОВ «Проектний Дім», а її підпис, також як і підпис виконавця ОСОБА_7 на технічних паспортах позивача та відповідача ОСОБА_2 значно відрізняються, що можливо встановити навіть неозброєним оком. Опосередковано про незаконність оскаржуваних дій свідчить також невірне зазначення загальної площі квартири в Технічному паспорті, а саме 48,395 кв.м. замість 50.5 кв.м. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язуються прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Проте, з Інформаційної довідки не вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 були сплачені певні кошти за квартиру, оскільки не має посилання на довідку про повну оплату вартості квартири, передбаченої оскаржуваним договором. Тому, за відсутності наявних доказів проведення розрахунку за спірним правочином, позивач наполягає на недобросовісності відповідачів, що свідчить про невідповідність приписам ст. 655 ЦК Украйни спірного договору та наявність підстав для визнання такого правочину недійсним з огляду на приписи статей 203, 215 ЦК України. Позивачем було повністю здійснено інвестування суми коштів в розмірі 262067,48 грн., та суми в розмірі 11150,00 грн., тобто ним було вчинено дії спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об'єкт. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі №6-3129цс15. Згідно ч. 2 ст. 331 ЦКУ право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Відповідно до ст. 19 Закону 'України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», управитель ФФБ надає забудовнику перелік довірителів, які мають право отримати у власність закріплені за ними об'єкти інвестування, відповідно до отриманих довірителями від управителя майнових прав на ці об'єкти інвестування, і повідомляє кожного довірителя про введення об'єкта будівництва в експлуатацію, а на письмову вимогу довірителя надає йому копію відповідного акту. Отже, навіть за умови реєстрації права власності на новозбудоване майно за ТОВ «Еверест плюс» після введення житлового будинку в експлуатацію, останнє зобов'язано було передати спірне майно ОСОБА_1 як належного власника майнових прав разом з відповідними документами. При цьому право розпорядження особи, яка оформила право власності на новостворене майно, в даному випадку ТОВ «Еверест плюс», було обтяжене майновими правами інвестора - ОСОБА_1 , а відтак вказане майво незаконно відчужене іншій особі всупереч волевиявлення позивача. За приписами ст. ст.655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. З моменту підписання ОСОБА_8 прийому-передачі квартири АДРЕСА_1 від 24 червня 2014 року, позивач набув право на здійснення подальшої реєстрації права власності на квартиру. За наведених вище обставин позивач вважає, що відповідач ТОВ «Еверест плюс» не набув право розпорядження спірною квартирою, у зв'язку з чим на час укладення спірного договору відповідач ТОВ «Еверест плюс» діяв в порушення вимог ст. 658 ЦК Украйни, що, у свою чергу, є підставою для визнання договору недійсним в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України. Згідно ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. За приписами ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випаду, якщо власник не має права вимагати його повернення. Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків встановлених Конституцією та законом. Відповідно до п. 5 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року, до державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК України. При цьому, слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, осельки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої етапі 346 ЦК України), а покупець є його законним володільцем. У разі укладення нового договору про відчуження раніше переданого покупцю майна без розірвання попереднього договору чи визнання судом його недійсним продавець несе відповідальність за його невиконання у виді відшкодування збитків новому покупцеві. Відповідно до положення частини 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ст. 526 ЦК України, заповзання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами інвестицій, відповідно до законодавчих актів України. Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору №131/І-Е від 24 жовтня 2006 року, укладеної 24.06.2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал», об'єкт будівництва було введено в експлуатацію та відповідно до п. 1.9 вищевказаного договору Довірителю належать майнові права на об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, позивачем були вчинені всі дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва. Враховуючи наведене, оскільки спірна квартира незаконно була відчужена неправомочною особою у незаконний спосіб шляхом надання неправдивих відомостей та документів, сторона позивача вважає, що договір 0310/16-1 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладений 03.10.2016 року між ТОВ «Еверест плюс» та гр. ОСОБА_2 , також є недійсним, так як його укладання між відповідачами суперечить вимогам закону. Позивачем фактично оскаржується правомірність набуття третіми особами права власності на нерухоме майно, право на яке має набути саме позивач, а не фактичні адміністративно-управлінські функції державного реєстратора в особі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко Д.Б. Верховним Судом України у Постанові від 14 червня 2016 року по справі №826/4858/15 зроблено висновок, що дана категорія спорів не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. Згідно з ч. 8 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус судців» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Як зазначається в Листі Верховного суду України «Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України» від 01.04.2014, у разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру (ч. 2 ст. 26 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо запис у державному реєстрі здійснено внаслідок укладення договору, дійсність якого оспорюється, спосіб захисту прав осіб встановлено п. 2 ч. 2 cт. 16 ЦК за позовом про визнання договору недійсним і скасування запису в державному реєстрі, внесеного за заявою набувача. Із іншої справи стороні позивача стало відомо, що Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клименко Д.Б. припинив нотаріальну діяльність з 17.10.2017 р. та не є суб'єктом в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим не має можливості скасовувати оскаржуваний запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08.11.2018 року по цивільній справі №755/8477/17). Частиною другою ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Згідно пункту 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року №3502/5, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав, заявник подає, зокрема, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили. Таким чином, керуючись вищевказаними законодавчими нормами, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Ухвалою суду від 15.04.2019 року відкрито провадженні у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
07.06.2019 року до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до матеріалів справи копій рішень судів у аналогічних справах.
12.06.2019 року до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до матеріалів справи копії листів від 11.06.2019 року (вих. №5482/125/50-2019) з додатками на 93-х арк.
20.06.2019 року до суду надійшло клопотання позивача про залучення до матеріалів справи постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року У справі №826/8563/17.
Як вбачається з матеріалів справи, копії ухвал про відкриття провадження у справі, разом з копіями позовної заява та доданими до них документами, були направлені на адресу відповідачів та третьої особи у справі, однак судова кореспонденція повернулась до суду без вручення.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не викладав жодних заперечень проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 24.10.2006 р. між ТОВ «Фінансова компанія «УКО-Капітал» та ОСОБА_1 було укладено договір №131/І-Е про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати ТОВ «ФК «УКО-Капітал» як Управителю в управління грошові кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування, однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 48,27 кв.м.
25.10.2006 року між ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал» та позивачем був укладений договір відступлення майнових прав №131М/І-Е згідно якого, за договором управитель передає, а довіритель набуває майнових прав на об'єкт інвестування, визначений у п. 1.8. договору про участь у ФФБ. Датою набуття довірителем майнових прав на об'єкт інвестування є день підписання цього договору. З дати набуття майнових прав на об'єкт інвестування довіритель набуває: право отримання об'єкту інвестування у власність від забудовника після введення об'єкта будівництва в експлуатацію; права єдиного і виключного інвестора об'єкту інвестування.
24.06.2014 року між ТОВ «ФК «Уко-Капітал» та позивачем було укладено додаткову угоду №1 до договору про участь у фонді фінансування будівництва №131/І-Е від 24.10.2006 року за якому, після введення об'єкту будівництва в експлуатацію забудовник повідомив управителя щодо фактичної загальної площі об'єкту інвестування відповідно до даних, одержаних від державних органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно. Згідно цих даних довіритель має право на отримання у власність закріплений за ним об'єкт інвестування: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,5 кв.м. Різниця площі об'єкту інвестування становить 2,23 кв.м. Керуючись п. 8.4.2. договору довіритель сплачує різницю вартості відповідної кількості вимірних одиниць об'єкта інвестування, на яку збільшилась загальна площа об'єкта інвестування. У відповідності до поточної ціни вимірної одиниці об'єкта інвестування, закріпленого за довірителем, сума доплати складає 11150,00 грн. На момент підписання даної угоди різниця площі об'єкту інвестування сплачена повністю. Загальна сума внесених коштів за договором про участь у фонду фінансування будівництва становить 273217,48 грн.
Як встановлено судом, позивачем сплачена повна сума інвестування з урахуванням необхідності сплати різниці вартості об'єкта інвестування у зв'язку зі збільшенням площі об'єкта, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій №ПН46310 від 25.10.2006 року та №0310091 від 23.06.2014 року.
Також судом встановлено, що ТОВ «ФК Уко-Капітал» видано позивачу довідку №131/І-Е від 24.06.2014 року про те, що згідно договору довіритель має право на отримання у власність закріплений за ним об'єкт інвестування з наступними характеристиками: АДРЕСА_13 з попередньо визначеною загальною кількістю вимірювальних одиниць об'єкту інвестування - 48,27 кв.м. Після введення об'єкту будівництва в експлуатацію забудовник повідомив управителя щодо фактичної адреси та фактичної загальної площі об'єкту інвестування відповідно даних, одержаних від державних органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно. Згідно цих даних довіритель має право на отримання у власність закріплений за ним об'єкт інвестування: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,5 кв.м.
13.10.2014 р. між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_1 укладено акт прийому-передачі документів в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_10 до договору №131/І-Е від 24.10.2006 про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до якого ТОВ «Еверест плюс» передало, а ОСОБА_9 приймає за даним актом оригінал технічного паспорту на квартиру НОМЕР_3 від 23.05.2014 року.
Також, 24.06.2014 р. між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_1 укладено акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_1 до договору №131/І-Е від 24.10.2006 про участь у фонді фінансування будівництва, відповідно до якого сторони підтвердили належне виконання умов договору та відсутність претензій будь якого характеру з приводу виконання умов договору.
За приписами ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року, до державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК України. При цьому, слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України), а покупець є його законним володільцем. У разі укладення нового договору про відчуження раніше переданого покупцю майна без розірвання попереднього договору чи визнання судом його недійсним продавець несе відповідальність за його невиконання у виді відшкодування збитків новому покупцеві.
Відповідно до положення частини 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Разом з тим, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 12.10.2016 р. за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Клименко Д.Б. на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, серії та номер: 0310/16-1 від 03.10.2016р.
Згідно матеріалів справи, слідчим слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100040015051 від 31.10.20106 року за фактом шахрайських дій невстановлених осіб, які полягали у заволодінні квартирами в будинку АДРЕСА_3 , за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Як вбачається зі змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року, наказом Міністерства юстиції України №1502/5 від 05.05.2017р. тимчасово заблоковано доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименка Д.Б. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) рік.
За змістом рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08.11.2018 року у справі №755/8477/17, Наказом Міністерства юстиції України №747/6 від 17.10.2017 р. припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименка Д.Б. з 17.10.2017р.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2016р. між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_2 укладено Договір №0310/16-1 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, на підставі якого ОСОБА_2 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 .
За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Верховного Суду України викладені у постановах від 04.11.2015 (справа № 6-1920цс15), від 30.03. 2016 (справа № 6-265цс16) та від 07.12.2016 (справа № 6-1111цс16).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Відповідно до ч.1 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Позивачем були вчинені всі дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 проінвестував будівництво спірної квартири раніше, ніж ОСОБА_2 зареєстрував право власності, то відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ОСОБА_1 має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкти та результати інвестицій є власністю інвестора. А отже подальше відчуження майнових прав на цей об'єкт відбулось з порушенням прав позивача.
Стосовно вимог позивача про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається зі змісту даних Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_2 наявний в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, отже, для реального захисту та відновлення порушених прав позивача, необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржуваний договір не створив жодних юридичних наслідків, а права та законні інтереси особи можуть бути захищені, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача.
Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 цього Кодексу).
За змістом статті 216 цього Кодексу наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.
З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.
Таким чином, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт.
Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.
Таким чином, з метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача наявні правові підстави для скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржуваний договір купівлі-продажу майнових прав не створив жодних юридичних наслідків.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. Тож, оскільки суд прийшов до висновку про необхідність задоволення вимог позивача про визнання договору купівлі-продажу майнових прав недійсним, який став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, обґрунтованими є і вимоги позивача про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав, оскільки такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, поскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ТОВ «Еверест плюс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Еверест плюс» пропорційно підлягає стягненню на користь позивача сплачений останнім судовий збір в сумі по 768 грн. 40 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-260, 263-265, 273, 275, 279, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 16, 202, 203, 204, 215, 216, 386, 526, 629, 638 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клименко Дмитро Борисович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення - задовольнити.
Договір 0310/16-1 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 03 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_2 , на підставі якого було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 згідно рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко Дмитра Борисовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31854508 від 13.10.2016 року - визнати недійсним.
Рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко Дмитра Борисовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31854508 від 13.10.2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1054149380366, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 0310/16-1, виданий 03.10.2016р. - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 16.07.2019 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_11 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_12 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2б, код ЄДРПОУ 32853498);
Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кдименко Дмитро Борисович (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 50, офіс 5).
Суддя -