Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №760/12226/16-а
адміністративне провадження №К/9901/33945/18, №К/9901/33950/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 760/12226/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), треті особи: Івано-Франківський обласний військовий комісаріат (далі - Івано-Франківсткий облвійськкомат), Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника Міноборони - Полтєва Євгенія Олексійовича
на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Оксюти Т.Г. та
постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Бєлової Л.В., суддів Безименної Н.В., Желтобрюх І.Л., -
11 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати неправомірними дії Міноборони щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII);
- зобов'язати Міноборони призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи проходження служби у військовому резерві» (далі - Постанова № 975, Порядок № 975, відповідно) у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 15 жовтня 2014 року.
Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 15 жовтня 2014 року в нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок виконання ним обов'язків військової служби відповідно до Закону № 2011-XII, Порядку №975, та інших нормативно-правових актів у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у зв'язку з чим позивачем були подані заяви до відповідача про призначення йому вказаної одноразової грошової допомоги. Проте, відповідач відмовив ОСОБА_1 у реалізації його права на соціальний захист, що встановлений державою. Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом.
Солом'янський районний суд міста Києва постановою від 13 жовтня 2016 року задовольнив позовні вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як військовослужбовець, який отримав захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону № 2011-XII та у порядку, визначеному постановою №975.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 січня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Міноборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону № 2011-XII та постанови №975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 15 жовтня 2014 року. Ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Також суд апеляційної інстанції зобов'язав Міноборони повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та постанови №975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 15 жовтня 2014 року
У решті постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року апеляційний суд залишив без змін.
Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону № 2011-XII та у порядку, визначеному постановою №975. Проте, відповідачем по суті не розглянуто питання про можливість призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, а повернуто документи позивача з посиланням на те, що останні надіслані не за належністю, оскільки позивача звільнено з органів МВС. Водночас, прийняттю рішення про призначення та виплату відповідної допомоги передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства.
22 лютого 2017 року представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, а постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року - залишити в силі.
Касаційна скарга представника позивача обґрунтована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не захищає права позивача та не дає ніякої гарантії, що відповідач не відмовить у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги щодо якої виник спір з будь-яких інших підстав.
06 квітня 2017 року представник відповідача звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що на час первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (08 жовтня 2012 року) у зв'язку з пораненням, контузією, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби в країнах д велись бойові дії діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499). До того ж відповідач вказав на те, що у зв'язку з тим, що поранення, контузія пов'язані з виконанням строкової служби, а інвалідність встановлена через 25 років з моменту звільнення зі служби.
Вищий адміністративний суд Україною ухвалами від 17 березня та 01 червня 2017 року відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами та витребував матеріали справи першою ухвалою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, дійшов таких висновків.
У справі, яка розглядається суди встановили, що позивач з 02 лютого 1987 року по 03 листопада 1988 року проходив військову службу, як військовослужбовець у складі обмеженого контингенту радянських військ в період бойових дій у Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується довідкою від 06 жовтня 2015 року №5/5959 Івано-Франківського міського військового комісаріату.
Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 20 липня 2012 року №1450 встановлено, що позивач отримав вогнепальне осколкове поранення голови, у подальшому призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ.
08 жовтня 2012 року при первинному огляді Обласною МСЕК №3 м. Донецьк, позивач визнаний інвалідом ІІІ групи у зв'язку із пораненням (контузія) і захворюванням, пов'язані із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК №375413 від 08 жовтня 2012 року та висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №717/Ж.
15 жовтня 2014 року позивачу при повторному огляді було встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК №0370080.
15 жовтня 2015 року позивач звернувся до Військового комісара Івано-Франківського ОВК із заявою та всіма необхідними документами про виплату одноразової грошової допомоги.
Департамент фінансів Міністерства оборони України листом від 17 листопада 2015 року повернув документи позивача без розгляду як такі, що надіслані не за належністю, оскільки позивача звільнено з органів МВС.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.
ІІ групу інвалідності позивачу встановлено 15 жовтня 2014 року.
На день встановленні ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.
Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 15 жовтня 2014 року в період, коли законодавством не передбачалось обмеження трьохмісячним строком настання інвалідності від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги, відтак, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про наявність підстав для визнання неправомірними дій Міноборони щодо відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності позивачу.
До того ж колегія суддів зазначає, що повернення відповідачем документів позивача про призначення допомоги без розгляду суперечить Закону № 2011-ХІІ та Порядку №975, адже розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.
З урахуванням наведеного, колегія судді погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про необхідність зобов'язати Міноборони повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку №975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 15 жовтня 2014 року.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржників, наведені в касаційних скаргах, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду попередньої інстанції і погоджується з його висновками у справі.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Синєгуба Сергій Сергійовича та представника Міністерства оборони України Полтєва Євгенія Олексійовича залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 760/12226/16-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук,
Судді Верховного Суду