Іменем України
16 липня 2019 року
Київ
справа №820/2380/17
адміністративне провадження №К/9901/46057/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2017, прийняту у складі колегії суддів: Мельникова Р.В. (головуючий), Білової О.В., Мар'єнко Л.М., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018, постановлену у складі колегії суддів: Жигилій С.П. (головуючий), Дюкарєвої С.В., Перцової Т.С.
І. Суть спору
1. У червні 2017 року до Харківського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області), у якому просив суд:
1.1. скасувати рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.3. зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Афганістану та прибув до України. У зв'язку з переслідуваннями, яких він може зазнати збоку угрупування «Талібан» позивач звернувся до ГУ ДМС у Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Наказом від 17.01.2017 № 7 ГУ ДМС України в Харківській області відмовило в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
4. За наслідками адміністративного оскарження Рішенням ДМС України від 15.05.2017 №30-17 відмовлено в скасуванні наказу ГУ ДМС України в Харківській області про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
5. Позивач вважає, що Наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 № 7 та Рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17 є необґрунтованими, незаконними та порушують його права, оскільки органами міграційної служби при винесенні оскаржуваних рішень не здійснено належного вивчення матеріалів по його справі та по країні походження.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 громадянин Ісламської Республіки Афганістан, народився в Афганістані, за походженням таджик, мусульманин суніт за релігійним переконанням.
7. Позивач 09.08.2016 прибув до України літаком до Одеси на підставі приватної візи типу С3. При цьому, позивач прямував до України з Афганістану транзитом через Об'єднані Арабські Емірати та Туреччину.
8. 26.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. Свою заяву обґрунтовує тим, що під час навчання в університеті «Кардан» в Афганістані йому надходили погрози від членів угрупування «Талібан», а саме у разі відмови пронесення вибухівки до університету йому погрожували вбивством. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 разом зі своєю родиною вирішив, що йому краще буде виїхати з Афганістану до іншої країни.
10. У своєму зверненні позивач також вказав, що і на даний момент існує загроза його життю в країні походження та погрози вбивства з боку представників угрупування «Талібан» через відмову пронесення на територію університету «Кардан» вибухового пристрою.
11. Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що його заява є очевидно необґрунтованою бо відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
12. Підставою для прийняття вказаного наказу став Висновок головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 у справі № 2016 КН 0034.
13. Позивач не погодившись з Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7, оскаржив його в адміністративному порядку.
14. За результатами розгляду скарги громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ДМС України прийняло рішення від 15.05.2017 №30-17 про відхилення його скарги на рішення ГУ ДМС України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Не погодившись з прийнятими рішеннями відповідачів, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
16. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 адміністративний позов громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до ДМС України, ГУ ДМС України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково:
16.1. скасовано наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7; скасовано рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17; зобов'язано ГУ ДМС України в Харківській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
17. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7 та рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17 прийнято не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
18. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
IV. Касаційне оскарження
19. Представник ДМС України звернувся з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
20. Свої вимоги мотивує тим, що рішення ДМС України від 15.05.2017 № 30-17 та наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 № 7 є такими, що прийняті з додержанням вимог чинного законодавства.
21. В доводах касаційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, паспорт іноземця містить наявні ознаки часткової підробки, а у ході співбесіди заявник надавав сумнівні пояснення, які є відмінними від, тих, що містяться в заяві-анкеті. Наведене, на думку відповідача, свідчить про те, що заявник зловживає процедурою видаючи себе за іншу особу.
22. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28.06.1951 та Протоколу щодо статусу біженців від 31.01.1967 та не має підстави для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
23. У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що він має обґрунтовані побоювання зазнати переслідування збоку представників руху «Талібан» із застосуванням тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. В країні походження позивача існує постійна загроза життю, безпеці та свободі, оскільки в Афганістані відбувається внутрішній збройний конфлікт та систематично порушуються права людини.
24. Інформація по країні походження, яка міститься в загальнодоступних джерелах, підтверджує обґрунтованість побоювань позивача. Натомість відповідачами не досліджено ситуацію в Афганістані, не використано та недосліджено інформацію про внутрішній збройний конфлікт та систематичне порушення прав людини у країні громадянської належності позивача та переслідування угрупуванням «Талібан» своїх опонентів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
25. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
27. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
30. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
31. За правилами частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
32. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
33. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
34. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
35. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
36. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
37. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
38. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
39. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
40. Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
41. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
42. Так, Законом України від 21.10.1999 №1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.
43. Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
44. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВК ООН СБ, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
45. Пунктами 99-100 глави другої Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
46. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
47. Отже, обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
48. Разом з тим, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
49. Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
50. Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону №3671-VI.
51. За змістом частини першої цієї статті не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
52. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
VI. Позиція Верховного Суду
53. Як убачається із встановлених судами обставин справи, заявник як підставу надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту вказує, що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності, оскільки має обґрунтовані побоювання вважати, що там його можуть переслідувати представники руху «Талібан», застосувати до нього тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.
54. Побоювання позивача пов'язані з тим, що він відмовився співпрацювати з радикальними ісламістами і через це є ворогом для руху «Талібан».
55. Відповідно до статті 10 Закону № 3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
56. Тобто, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
57. Також слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
58. Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
59. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач, зокрема, зазначив про те, що не може повернутись до своєї країни через побоювання переслідування з боку угрупування «Талібан», також у країні існує постійна загроза життю, безпеці та свободі через внутрішній збройний конфлікт та систематичне порушення прав людини.
60. На підтвердження вказаних обставин позивачем надані посилання на інтернет ресурси, що містять інформацію по країні походження позивача. Так, позивач на підтвердження своїх доводів наводить такі посилання: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), Методичні рекомендації з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану, 19.04.2016, HCR/EG/AFG/16/02 (http://www.refworld.org/docid/570f96564.html); Генеральна Асамблея, Положення в Афганістані та його наслідки для міжнародного миру та безпеки, 13.12.2016, A/71/682-S/2016/104 (http://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N16N413/96/PDF/N1641396.pdf?OpenElement); Радіо свобода, У Кабулі за добу сталися чотири вибухи. Десятки загиблих, 06.09.2016 ( http://www.refworld.org.ru/docid/57d020a84.html ); Радіо Свобода, В Кабулі при нападі на університет загинули 13 осіб, 25.08.2016, A/71/826-S/2017/189 (http://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N17/051/15//PDF/N1705115.pdf?OpenElement).
61. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.
62. Судами попередніх інстанцій досліджено та проаналізовано загальнодоступні джерела інформації по країні походження позивача.
63. Так, згідно з керівництвом УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), від 19.04.2016 НСІІ/ЕО/АРО/16/02, (http://www.refworld.org/docid/570f96564.html):
64. Місія ООН по сприянню Афганістану (МООНСА), Афганістан: Захист громадянських осіб у воєнному конфлікті. Щорічна доповідь за 2016 рік, 01.02.2017, (http://www.refworld.org.ru/docid/597b42ca4.html):
65. Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.
66. Колегія суддів зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
67. З аналізу наведеного убачається, що ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
68. Згідно з приписами частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
69. Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (пункти 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
70. Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (пункт 43), побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.
71. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що відповідачами не проаналізовано належним чином вказані вище джерела інформації, не досліджено інформацію по країні походження позивача, не з'ясовано в повній мірі характер об'єктивного побоювання позивача стати жертвою переслідування, враховуючи обставини, які не дають можливості повернутися до країни свого походження, та на скільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров'ю та свободі у разі повернення на батьківщину.
72. Крім того, з наявної в матеріалах справи копії висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.01.2017 у справі №2016 КН 0034 вбачається, що за результатами проведеного аналізу матеріалів заяви громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 виявлено надання заявником сумнівних пояснень щодо віку та було встановлено часткові ознаки підробки паспортного документу, що дало можливість посадовим особам відповідача вважати, що заявник намагається видати себе за іншу особу.
73. Разом з тим, відповідно до положень частини дванадцятої статті 7 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, зокрема, у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.
74. Натомість, відповідачами у справі не було вчинено дій направлених на достеменне встановлення віку позивача.
75. Стосовно встановлення фактів часткової підробки паспортного документу позивача станом на час прийняття ГУ ДМС України в Харківській області оскаржуваного позивачем рішення, судами попередніх інстанцій установлено таке.
76. Листом від 17.01.2017 №04/4-713 ГУ ДМС України в Харківській області на ім'я директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України "Про надання інформації" повідомлено про встановлення часткової підробки паспортних документів заявників, зокрема, і позивача та вказано прохання у сприянні перевірки достовірності паспортів громадян Афганістану.
77. Матеріали справи свідчать, що на підставі листа Державної міграційної служби від 02.02.2017 №8-615/1-17 Головним експертно-криміналістичним центром Державної прикордонної служби України проведено експертне дослідження №52/1348, результати якого оформлено висновком від 17.03.2017 (а.с. 84-91).
78. Відповідно до Висновку експертного дослідження №52/1348: вирішити питання щодо відповідності паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_1 , наданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за своїми характеристиками аналогічним паспортам, що видаються уповноваженими державними органами Афганістану, не представилось можливим у зв'язку з відсутністю у розпорядженні експерта необхідного порівняльного матеріалу, а саме зразку паспорта громадянина Афганістану 2016 року; в паспорті громадянина Афганістану НОМЕР_1 , наданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сторінки №2 та №3 не змінювались; у реквізити сторінок №2 та №3 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_1 , наданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зміни не вносились; візова етикетка України НОМЕР_2 на сторінці №8 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_1 , наданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідає за своїми характеристиками аналогічним візовим етикеткам, що видаються уповноваженими органами України; в текстові реквізити візової етикетки НОМЕР_2 на сторінці №8 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_1 , наданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зміни не вносились; відтиски штампів та печаток на сторінках №№ 8, 9, 26, 27, 28 та 49 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_1 , наданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протавлено з рельєфного кліше.
79. Отже, доводи ГУ ДМС в Харківські області, стосовно часткової підробки паспортного документу позивача не знайшли свого підтвердження під час проведеного експертного дослідження. Крім того, станом на час прийняття ГУ ДМС України в Харківській області наказу від 17.01.2017 року №7 вказане експертне дослідження паспортного документу позивача у відповідача було відсутнє, що свідчить про нездійснення відповідачем повного дослідження матеріалів справи позивача.
80. При таких обставинах, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7 та рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17 прийнято без належного з'ясування усіх обставин та дослідження матеріалів заяви позивача, а отже вказані рішення підлягають скасуванню.
81. Також Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .
82. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
83. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
84. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
85. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
86. Керуючись статтями 3, 341, 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко