Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №2а-9832/12/1370
адміністративне провадження №К/9901/5040/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року (головуючий суддя - Сакалош В.М.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року (колегія суддів: головуючий суддя - Большакова О.О., судді - Глушко І.В., Макарик В.Я.)
у справі №2а-9832/12/1370
за позовом Публічного акціонерного товариства «Галич-Авто»
до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 07.11.2012 №0003652321 та №0003662320,
У листопаді 2012 року Відкрите акціонерне товариство «Галич - Авто» (далі - Товариство) звернулося в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС України (далі - ДПІ у Сихівському район) з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 07.11.2012 №0003652321 та №0003662320.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність формування своїх податкових зобов'язань.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 204 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС №0003652321 від 07 листопада 2012 року та №0003662320 від 07 листопада 2012 року;
- стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Галич-Авто» судовий збір в сумі 2 146 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне придбання товарів та правомірність формування Товариством сум податкових зобов'язань повною мірою підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем неправильно визнаечно суму своїх податкових зобов'язань, а саме завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.
16 січня 2015 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу проведено планову перевірку Відкритого акціонерного товариства «Галич - авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року.
За результатами перевірки складено Акт від 24 жовтня 2012 року №164/2210/13796609 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог, зокрема: п. 138.2, п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 501 730, 82 грн. в тому числі за III квартал 2011 року на суму 502 605,21 грн, IV квартал 2011 року на суму 874 грн 39 коп. та встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за І півріччя 2012 року на суму 584 875 грн;
За результатами перевірки та на підставі акту, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 листопада 2012 року №0003652321, яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на прибуток у сумі 501 731,00 грн., та № 0003662320, яким Товариству зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 584 875 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про заниження Товариством податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 501 730 грн 82 коп. та завищення від'ємного значення об'єкта оподпткування на суму 584 875 грн.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Так, згідно зі статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у вересні-жовтні 2011 року віднесено до собівартості реалізованих товарів витрати на придбання автомобілів на загальну суму 2 591 288,35 грн, на підтвердження чого надано копії видаткових накладних, рахунків фактури, податкових накладних, тощо. Також, Товариством укладено кредитний договір з банківською установою, предметом якого є надання кредиту на поповнення обігових коштів, за умовами якого позивач зобов'язаний щомісяця сплачувати на користь банку відсотки за користування кредитом.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем до складу витрат суми сплачених відсотків за користування кредитом для поповнення обігових коштів за кредитним договором №24/08/Ю від 10.09.2008, а також витрат за господарськими операціями з придбання автомобілів, оскільки надані позивачем первинні документи оформлені у відповідності до вимог законодавства та у сукупності з іншими доказами в повній мірі підтверджують реальність зазначених операцій.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те. що позивачем не допущено порушення п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова