ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.07.2019Справа № 910/6084/19
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" вул.Тургенєвська, буд.15, оф. 52, м. Київ 54, 01054
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ НК"
вул. Ярославів Вал, буд. 5-в, м. Київ 30, 01030
про стягнення 250 000,00 грн.
Без виклику (повідомлення) представників сторін
11.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ НК" про стягнення 250 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань із оплати поставленого товару за Договором поставки нафтопродуктів №ЗН-МО-2587 від 15.03.2018, в результаті чого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 250 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/6084/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 17.05.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка також була зазначено позивачем у позовній заяві, а саме: 01030, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 5.
Проте, поштовий конверт було повернуто до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "вибули".
Згідно з пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.05.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
15.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техойл НК" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №ЗН-МО-2587 від 15.03.2018.
Пунктом 1.1 Договору визначено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності до умов Договору та додаткових угод до нього.
Згідно з п. 2.2.2 та 2.2.3 покупець зобов'язується прийняти товар, що поставляється, і оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.
Як зазначає позивач, у період з 27.11.2018 року по 03.05.2019 року між ним та відповідачем були укладені наступні додаткові угоди до Договору щодо поставки нафтопродуктів у спрощений спосіб шляхом прийняття до виконання, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними в яких міститься посилання на Договір, а саме: Додаткова угода укладена у спрощений спосіб шляхом приймання товару згідно Видаткової накладної №НБ012924 від 27.11.2018р. на паливо дизельне ДП-3 Євро5-В0 у кількості 9 000 л загалом на суму 223 236,00 грн. з ПДВ та Додаткова угода укладена у спрощений спосіб шляхом приймання товару згідно Видаткової накладної №НБ0012925 від 27.11.2018р.на бензин автомобільний А-92- Євро5-Е5 у кількості 17 000 л загалом на суму 414 732,00 грн.
Як встановлено судом, укладання у спрощений спосіб договорів поставки товару (додаткових угод до Договору) переданого за Видатковими накладними №НБ012924 від 27.11.2018р. та №НБ012925 від 27.11.2018р. підтверджується прийняттям товару Покупцем, складанням сторонами вказаних Видаткових накладних та частковою оплатою товару від Покупця.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, на виконання зазначеного Договору за період з 27.11.2018 року по 03.05.2019 року ТОВ «ЗНГК» поставлено (передано у власність) ТОВ «ТЕХОЙЛ НК» наступні партії товару (нафтопродуктів) на загальну вартість 637 968,00 грн., а саме за видатковою накладною №НБ012924 від 27.11.2018 на паливо дизельне ДП- 3-Євро5-ВО у кількості 9 000 л на суму 223 236,00 грн. та за видатковою накладною №НБ0012925 від 27.11.2018 на бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5 у кількості 17 000 л на суму 414 732,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що загальна вартість товару, що був поставлений за вказаними додатковими угодами до Договору складає 637 968,00 грн.
Пунктом 5.1. Договору поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-2587 від 15.03.2018 року передбачається попередня 100% оплата товару. Водночас, к зауважує позивач, оскільки ним партії товару поставлялися без попередньої оплати (строк виконання якої безпосередньо не узгоджений сторонами), на підставі додаткових угод, укладених у спрощений спосіб, а саме шляхом прийняття товару відповідно до Видаткових накладних: №НБ012924 від 27.11.2018р. та №НБ0012925 від 27.11.2018р., то граничний термін оплати товару, поставленого за цими додатковими угодами, має визначатися у відповідності до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України - а саме після прийняття товару Покупцем (відповідачем за договором), що відповідає датам складання видаткових накладних.
Таким чином, судом встановлено, що на виконання Договору поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-2587 від 15.03.2018 року, позивач поставив (передав у власність) відповідачу товар на загальну вартість 637 968.00 грн.. що підтверджується належним чином складеними первинними обліковими документами - Видатковими накладними. В свою чергу відповідач за поставлений товар сплатив позивачу лише 387 968.00 грн.. що підтверджується довідкою банку №43856-28.1-236696 від 10.05.2019 про надходження грошових коштів від відповідача. Отже, за твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, вартість неоплаченого товару за Договором поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-2587 від 15.03.2018 р. на день подання позову (заборгованість відповідача перед позивачем) складає - 250 000,00 грн. (637 968,00 грн. - 387 968,00 грн. = 250 000,00 грн.).
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання з передачі товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування у відповідача заборгованості у розмірі 250 000,00 грн.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №ЗН-МО-2587 від 15.03.2018 р, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. А згідно ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України, Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Приймаючи до уваги вищезазначене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором № ЗН-МО-2587 від 15.03.2018 у розмірі 250 000,00 грн., належним чином доведена, документально підтверджена та визнана відповідачем, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 250 000,00 грн.
Матеріалами справи, а саме видатковими накладними №НБ012924 від 27.11.2018р. та №НБ0012925 від 27.11.2018р., підтверджується передання постачальником та прийняття покупцем товару на підставі № ЗН-МО-2587 від 15.03.2018 на загальну суму 637 968,00 грн.
В свою чергу, судом встановлено, що відповідачем за поставлений товар сплачено позивачу лише 387 968.00 грн.. що підтверджується довідкою банку №43856-28.1-236696 від 10.05.2019 про надходження грошових коштів від відповідача
З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача вимогу про сплату повної вартості товару « 03-05-2019/01 від 03.05.2019, у якій просив відповідача терміново оплатити повну вартість за отриманий ним товар.
Вказана претензія була направлена відповідачу рекомендованим листом з описом вкладення №0105420293573 від 03.05.2019. Проте, станом на момент розгляду спору, вимоги останньої відповідачем виконані не були.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту оплати переданого на підставі договору товару на загальну суму 250 000,00 грн.
Приймаючи до уваги вищезазначене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором № ЗН-МО-2587 від 15.03.2018 у розмірі 250 000,00 грн., належним чином доведена, документально підтверджена та визнана відповідачем, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 250 000,00 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ НК" про стягнення 250 000,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ НК" (вул. Ярославів Вал, буд. 5-в, м. Київ 30, 01030; ідентифікаційний код 41486736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (вул. Тургенєвська, буд.15, оф. 52, м. Київ 54, 01054; ідентифікаційний код 33064160) основний борг у розмірі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 750 (три тисячі сімсот п'ятдесят ) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.О. Лиськов