ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.07.2019Справа № 910/2343/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй»
про стягнення 554 566,96 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Шевцов А.О.
від відповідача не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» про стягнення 554 566,96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару, поставка якого була здійснена на підставі договору № 2203/18 від 22.03.2019р.
Ухвалою від 02.04.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 24.04.2019р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що видаткові накладні на поставку товару за договором № 2203/18 від 22.03.2019р. було підписано представником покупця без довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на відсутності доказів передачі покупцю товару за кількістю та якістю у відповідності до Інструкції П-6, затвердженої постановою від 15.06.1965р. Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР, та Інструкції П-7, затвердженої постановою від 25.04.1966р. Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР.
24.04.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 29.05.2019р.
29.05.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2019р.
У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 12.06.2019р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 18.06.2019р. судом було призначено розгляд справи на 10.07.2019р.
Представником позивача у судовому засіданні 10.07.2019р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 10.07.2019р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням 0103049562431.
Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу, суд зазначає таке.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з 10.07.2019р.
Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 10.07.2019р.
В судовому засіданні 10.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,
22.03.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» (покупець) було укладено договір поставки №2203/18, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товари (залізобетонні вироби), визначені у п.1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
У п.1.2 договору №2203/18 від 22.03.2018р. вказано, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються в специфікаціях, які є додатками до цього договору.
Відповідно до п.2.1 договору №2203/18 від 22.03.2018р. товар за даним договором поставляється товарними партіями, обсяг яких визначається в кожному конкретному випадку відповідно до замовлення на поставку товару. Замовлення на товар формується замовником в письмовій формі (або в електронному вигляді) в повній відповідності до специфікації і направляється постачальнику за допомогою електронної пошти або по факсу.
Загальна сума договору згідно суми специфікацій, які є невід'ємною частиною договору (п.3.2 договору №2203/18 від 22.03.2018р.).
У п.п.4.1, 4.2 укладеного між сторонами правочину визначено, що умови оплати товару вказуються в кожній окремій специфікації. Форма розрахунків безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно п.п.5.1-5.3 договору №2203/18 від 22.03.2018р. поставка товару здійснюється на умовах СРТ (Інкотермс 2010) в місце поставки згідно п.6.1 договору. Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання накладної на товар. Перехід ризиків на товар відбувається в момент підписання накладної на товар.
Відповідно до п.6.1 договору №2203/18 від 22.03.2018р. місце поставки товару визначається в додатковій угоді до договору.
Пунктом 11.1 договору №2203/18 від 22.03.2018р. визначено, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання припиняється через 30 днів від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений в п.12.1 цього договору та закінчується 31.12.2018р. (п.п.12.1, 12.2 договору №2203/18 від 22.03.2018р.).
07.06.2018р. сторонами було складено специфікацію №1 до договору №2203/18 від 22.03.2018р., якою погоджено поставку фундаментних блоків на загальну суму 486 330,84 грн. з урахуванням податку на додану вартість.
Пунктом 6 специфікації №1 визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді попередньої оплати за товар: 50 000 грн. покупець сплачує протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами договору; 436 330,84 грн. сплачує не пізніше 08.06.2018р.
08.06.2018р. сторонами складено та підписано специфікацію №2 до договору №2203/18 від 22.03.2018р., на підставі якої поставляються перемички брускові, плити перекриття, плити багатопустотні та ОП5-2 на загальну суму 1 507 039,85 грн. з урахуванням податку на додану вартість.
У п.6 вказаної специфікації зазначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді попередньої оплати за товар у розмірі 50% вартості визначеної в специфікації. Остаточний розрахунок у розмірі 50% від вартості товару визначеної в специфікації протягом календарних днів з дати поставки кожної партії товару.
У специфікації №3 від 12.06.2018р. сторонами було погоджено поставку стінових блоків на загальну суму 162 628,56 грн. Визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді попередньої оплати за товар в розмірі 100% вартості товару визначеної у специфікації.
23.10.2018р. сторонами було складено специфікацію №7 до договору №2203/18 від 22.03.2018р., якою погоджено поставку плит багатопустотних на загальну суму 1 164 800,83 грн. У п.6 вказаної специфікації погоджено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді 100% попередньої оплати за кожну партію товару окремо.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №2203/18 від 22.03.2018р. у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2203/18 від 22.03.2018р. як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Наразі, за твердженнями позивача, на виконання умов договору №2203/18 від 22.03.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» прийнято товар на загальну суму 3 752 811,31 грн., проте, відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого товару в повному обсязі виконано не було. Внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму 506 074,97 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
На підтвердження обставин виконання свого обов'язку з поставки позивачем представлено суду видаткові накладні за період з 14.06.2018р. по 28.12.2018р. та товарно-транспортні накладні.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що видаткові накладні на поставку товару за договором № 2203/18 від 22.03.2019р. було підписано представником покупця без довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на відсутності доказів передачі покупцю товару за кількістю та якістю у відповідності до Інструкції П-6, затвердженої постановою від 15.06.1965р. Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР, та Інструкції П-7, затвердженої постановою від 25.04.1966р. Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, господарський суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Як вказувалось вище, за твердженнями позивача, на виконання умов договору №2203/18 від 22.03.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» прийнято товар на загальну суму 3 752 811,31 грн.
На підтвердження обставин виконання свого обов'язку з поставки позивачем представлено суду видаткові накладні за період з 14.06.2018р. по 28.12.2018р. та товарно-транспортні накладні.
Судом враховано, що згідно п.п.5.1-5.3 договору №2203/18 від 22.03.2018р. поставка товару здійснюється на умовах СРТ (Інкотермс 2010) в місце поставки згідно п.6.1 договору. Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання накладної на товар. Перехід ризиків на товар відбувається в момент підписання накладної на товар.
Наразі, судом прийнято до уваги, що з боку відповідача (покупця) видаткові накладні було підписано ОСОБА_1 на підставі довіреностей. До того ж, видаткові накладні скріплено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй».
Посилання відповідача на те, що відповідні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей відсутні суд до уваги не приймає як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Зокрема, позивачем надано суду довіреності №49 від 01.11.2018р., №48 від 30.10.2018р., №45 від 24.10.2018р., №41 від 25.09.2018р., №33 від 20.08.2018р., №19 від 13.07.2018р., №13 від 09.07.2018р., №10 від 04.07.2018р., №6 від 14.06.2018р., видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» ОСОБА_1 на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» залізобетонних виробів, перелік яких наведено у специфікаціях до договору. Посилання саме на вказані довіреності міститься у видаткових накладних на поставку товару.
До того ж, судом прийнято до уваги, що відповідачем частково було оплачено товар поставлений в межах договору №2203/18 від 22.03.2018р., що додатково вказує на належне виконання постачальником своїх обов'язків з поставки товару.
Одночасно, посилання відповідача на норми Інструкції П-6, затвердженої постановою від 15.06.1965р. Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР, та Інструкції П-7, затвердженої постановою від 25.04.1966р. Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР у даному випадку ніяким чином не спростовують обставин поставки та прийняття покупцем в межах договору №2203/18 від 22.03.2018р. товару.
Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст..ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України докази висловлення покупцем постачальнику будь-яких претензій з приводу якості та кількості поставленого в межах спірного договору товару.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що представлені позивачем до матеріалів справи накладні є належними, допустимими та достатніми доказами виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» свого обов'язку з поставки Товариству з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» товару на загальну суму 3 752 811,31 грн.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Судом вище зазначалось, що у п.п.4.1, 4.2 укладеного між сторонами правочину визначено, що умови оплати товару вказуються в кожній окремій специфікації. Форма розрахунків безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 6 специфікації №1 від 07.06.2018р. визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді попередньої оплати за товар: 50 000 грн. покупець сплачує протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами договору; 436 330,84 грн. сплачує не пізніше 08.06.2018р.
У п.6 вказаної специфікації №2 від 08.06.2018р. зазначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді попередньої оплати за товар у розмірі 50% вартості визначеної в специфікації. Остаточний розрахунок у розмірі 50% від вартості товару визначеної в специфікації протягом календарних днів з дати поставки кожної партії товару.
У специфікації №3 від 12.06.2018р. визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді попередньої оплати за товар в розмірі 100% вартості товару визначеної у специфікації.
Згідно специфікації №7 від 22.03.2018р. оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника у вигляді 100% попередньої оплати за кожну партію товару окремо.
За таких обставин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого у період з 14.06.2018р. по 28.12.2018р. в межах договору №2203/18 від 22.03.2018р. товару, настав.
Проте, як вказувалось вище, відповідачем в повному обсязі отриманий товар, зокрема, поставлений в межах специфікації №7 до укладеного між сторонами правочину, оплачено не було, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму 506 074,97 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч обов'язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків з оплати товару за договором №2203/18 від 22.03.2018р. надано не було.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги чинного законодавства, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №2203/18 від 22.03.2018р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» в частині стягнення основного боргу в сумі 506 074,97 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 36874,85 грн., 3% річних в сумі 3072,91 грн. та інфляційних втрат в сумі 8544,23 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Судом вказувалось, що пунктом 11.1 договору №2203/18 від 22.03.2018р. визначено, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання припиняється через 30 днів від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Наразі, з огляду на порушення відповідачем строків оплати товару, поставленого згідно специфікації №7 до договору №2203/18 від 22.03.2018р., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 36874,85 грн.
Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є помилковим з урахуванням наступного.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 11.1 договору №2203/18 від 22.03.2018р. вказано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання припиняється через 30 днів від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Оцінюючи вказаний пункт укладеного між сторонами правочину, суд звертає увагу на те, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Отже, визначення сторонами у договорі №2203/18 від 22.03.2018р. меншого строку нарахування штрафних санкцій за порушення строків оплати в повному обсязі узгоджується з приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та принципом свободи договору, який визначено ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.
Тобто, з урахуванням погодження контрагентами того, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання припиняється через 30 днів від дня коли зобов'язання мало бути виконано вказує на те, що обґрунтованим за порушення строків оплати є нарахування пені за кожною з накладних протягом 30 днів з дня настання строку оплати. При цьому, підсумування за наслідками часткової оплати суми основного боргу вказаного строку ніяким чином не змінює.
Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 21 541,13 грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення строків виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №2203/18 від 22.03.2018р. позивачем також було нараховано 3% річних на суму 3072,91 грн.
Після здійснення перевірки наведеного розрахунку судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Одночасно, представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат є необґрунтованим. При цьому, суд звертає увагу на таке.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.
Отже, наприклад, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за грудень 2018 року виникло б по закінченню грудня 2018 року у січні 2019 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у грудні 2018 року.
Тобто, у даному випадку, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становило менше (у зв'язку з частковим погашенням боргу) одного повного місяця (як то, грудень 2018р.) не підлягають стягненню з відповідача.
Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 4500,75 грн.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку стосовно наявності підстав для частково задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та нарахувань, що передбачено ст.625 Цивільного кодексу України.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Інвест Строй» (04074, м.Київ, вул.Вишгородська, будинок 4, офіс 4, ЄДРПОУ 35215323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій «Еталон» (61000, Харківська обл., місто Харків, проспект Льва Ландау, будинок 171, ЄДРПОУ 38771657) основний борг в сумі 506 074,97 грн., пеню в сумі 21 541,13 грн., 3% річних в розмірі 3072,91 грн., інфляційні втрати в сумі 4500,75 грн. та судовий збір в сумі 8027,85 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 16.07.2019р.
Суддя Спичак О.М.