ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2019Справа №910/4141/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про стягнення 47 159,98 грн.
Суддя Борисенко І.І.
секретар судового засідання Холодна Н.С.
Представники сторін: без виклику.
У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" звернулося до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 47 159,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Договором на постачання теплової енергії №620950 від 01.02.2016, у зв'язку з чим позивач вказує на існування правових підстав для стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у загальному розмірі 47 159,98 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4141/19 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, для подання до суду відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; доказів направлення відзиву позивачу.
Встановлено Позивачу строк, який становить п'ять днів з дня отримання відзиву на позов, але не пізніше 18.05.2019 (включно), для подання до суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.
Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.02.2019 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 0100' 1, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31.
02.05.2019 в установлений судом строк від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до суду надійшов Відзив на позовну заяву від 25.04.2019, в якому Відповідач зазначає що Позивачем невірно застосовано нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, зокрема ст.1212 ЦК України. Нормативно правове обґрунтування, яке обрано Позивачем регулює правовідносини, щодо обставин пов'язаних з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та припинення зобов'язання.
На думку Відповідача, Позивачу потрібно було належним чином нормативно обґрунтувати позовні вимоги на підставі ст. 693 ЦК України. Дана норма регулює порядок та підстави повернення попередньої оплати.
11.05.2019 в установлений судом строк від Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" надійшла Відповідь на Відзив від 07.05.2019 за № 07/05/19-11.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, Відповідь на Відзив та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
01.02.2016 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" (абонент) укладено Договір №620950 та додатками до нього на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.
Пунктом 2.3.2 Договору визначено, що абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до Договору №1, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Порядок розрахунків сторони погодили у Додатку №4 до Договору, яким передбачено, що Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, абож оформлює Договір на Заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії спожитої теплової енергії (п 2 Додатку №4 до Договору).
Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у РТМ «Троещина») облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду; акт виконаних робіт (п.5 Додатку №4 до Договору).
Матеріалами справи доведено, що Позивачем на виконання умов Договору та з метою отримання теплової енергії було перераховано передплату на рахунок Відповідача у розмірі 305 230,75грн.
Проте, відповідно до Актів приймання-передавання товарної продукції, підписаних сторонами, Позивачем фактично було отримано теплової енергії на суму 258 070,77грн.
Таким чином, станом на 01.05.2018 у позивача наявна переплата (сальдо, сума попередньої оплати) за теплову енергію у розмірі 47 159,98 грн. (грошові кошти, сплачені позивачем як абонентом за Договором №620950 від 01.02.2016).
Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018 №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 №128/1105, від 21.12.2000 №129/1106, від 21.12.2000 №131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 №31/88, від 28.09.2006 №102/159, від 26.04.2007 №474/1135, від 23.10.2013 №274/9762, від 28.07.2016 №854/854, від 20.06.2017 №439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 №1868) (далі - Угода), щодо:
- Користування майном ТЕЦ №5 та ТЕЦ №6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (Завод "Енергія"), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", до 31 липня 2018 року включно;
- Користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно.
Матеріалами справи доведено, що з 01.05.2018 відповідач припинив діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва та припинив дію пропозиції із надання послуг у сфері теплопостачання, оскільки не є теплопостачальною організацією та ліцензіатом у сфері теплопостачання.
Оскільки постачання теплової енергії з боку Відповідача стало неможливим, між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору від 27.04.2018, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018 договір від 01.02.2016 №620950, у зв'язку з чим з вказаної дати припиняються зобов'язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникли за Договором та залишилися невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 01.10.2018.
На підтвердження наявності суми передплати сторони підписали акт звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 01.05.2018 сума передплати становить з врахуванням ПДВ 47 159,98грн.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивач вказує про наявність у відповідача заборгованості у загальному розмірі 47 159,98 грн., яка виникла у зв'язку з переплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" коштів за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №620950 від 01.02.2016.
Позивачем долучено до позовної заяви копії листів від 05.07.2018 №561КП, від 28.08.2018 №02/3181, від 06.03.2019 №06/03/1925, адресованих відповідачу, в яких позивач просить відповідача повернути надмірно сплачені (переплачені) кошти у розмірі 47 159,98 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти у розмірі 47 159,98 грн. (попередня оплата за договорами), посилаючись на норми ст.ст. 530, 598, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 47 159,98 грн.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача суми надмірно сплачених коштів у розмірі 47 159,98 грн., які в свою чергу були сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ -маркет" в якості передплати за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №620950 від 01.02.2016.
Підставою позову позивачем визначено порушення відповідачем норм ст.ст. 202 Господарського кодексу України, 530, 598, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (відповідно до поданої позовної заяви).
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 901-907 Цивільного кодексу України.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 2.2.1. Договору передбачено, що строки надання послуг Виконавцем визначені у Додатку №1 до цього Договору.
Як було зазначено раніше, позивачем по Договору було перераховано передплату у розмірі 305 230, 75 грн. Відповідно до Актів приймання-передавання товарної продукції, підписаних сторонами, Позивачем фактично було отримано теплової енергії на суму 258 070,77грн.
Сума за ненадані послуги складає 47 159,98 грн. (305 230, 75 грн. - 258 070,77грн.).
В свою чергу, доказів надання послуг Публічним акціонерним товариством "Київенерго" на суму 47 159,98 грн. матеріали справи не містять.
Отже, судом встановлено, що відповідачем не здійснювались послуги по договору на суму 47 159,98 грн..
В той же час, сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору від 27.04.2018, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018 договір від 01.02.2016 №620950, у зв'язку з чим з вказаної дати припиняються зобов'язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникли за Договором та залишилися невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 01.10.2018.
Доказів продовження строку дії Договору матеріали справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в даній справі звернувся до Господарського суду міста Києва 02.04.2019.
Таким чином, на час звернення позивача з даним позовом Договір припинив свою дію.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача попередньої оплати, з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання в зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, що перебуває у складі підрозділу 2 "Недоговірні зобов'язання".
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під вiдсутнiстю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 Цивільного кодексу України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні, на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно. При цьому, конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.
Разом з цим, спірні правовідносини, виникли з укладеного між ними Договору №620950 від 01.02.2016, тобто мають договірний характер.
Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги до виконавця повернути замовнику попередньо сплачені кошти в зв'язку з неналежним виконанням умов договору, строк дії якого закінчився.
Суд звертає увагу, що грошові кошти в сумі 47 159,98 грн. отримані відповідачем на підставі Договору, тобто за наявності правової підстави. При цьому, припинення дії Договору не свідчить про те, що правова підстава для набуття грошових коштів відпала, оскільки Договір є припиненим з дати, визначеної сторонами, а на момент сплати грошових коштів правочин був чинним та створив для сторін взаємні права та обов'язки.
Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в сумі 47 159,98 грн., про стягнення яких заявлено даний позов, сплачені позивачем на виконання договору, то останні набуті відповідачем за правової підстави та не можуть бути витребувані на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.
Такі висновки суду підтверджуються позицією Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 14.10.2014 по справі №922/1136/13, 02.03.2016 по справі №6-3090цс15, від 23.03.2016 по справі №6-2978цс15, та висновками Вищого господарського суду України, зокрема, у постановах від 15.07.2015 по справі №904/6434/14, від 03.02.2016 по справі №910/19990/15 та від 15.03.2017 по справі №910/10308/15.
В той же час, судом враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що "право на суд", яке передбачено статтею 6 Конвенції, відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (рішення Суду у справах Буланов та Купчик проти України, no. 7714/06 та 23654/08, від 09.12.2010 р., Чуйкіна проти України, no. 28924/04, від 13.01.2011 р.).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Приймаючи до уваги положення Конвенції та Першого Протоколу до Конвенції, суд зазначає, що у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.
Як зазначено в пункті 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу, в обґрунтування своїх вимог або заперечень, послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, здійснюючи правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Водночас, за приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов'язку платити та виконує функцію попередньої оплати.
Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, яка викладена, в тому числі, в постановах від 23.07.2014 по справі №910/24568/13, від 19.05.2016 по справі №922/5045/15, від 09.11.2016 по справі №910/28956/15, від 07.02.2017 по справі №910/20324/15.
Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що доказів надання послуг на суму 47 159,98 грн. відповідачем не надано, суд дійшов до висновку про наявність підстав для повернення замовнику частини авансового платежу в розмірі сумі 47 159,98 грн.
Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі сумі 47 159,98 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76 - 80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ -маркет" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Слобожанське, вул. Сухомлинського, буд. 76, код ЄДРПОУ 30487219) 47 159 (сорок сім тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн.98 коп. суми попередньої оплати, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 (одна тисячя дев'ятсот двадцять одна) грн.00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 12.07.2019
Суддя І.І. Борисенко