ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.07.2019Справа № 910/15552/18
За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс"
про стягнення 482 565,87 грн.
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Я.І. Мухіна
Представники:
від позивача: Киященко О.А. за довіреністю №344 від 08.02.2019
від відповідача: Жидченко К.П. за довіреністю №161 від 21.01.2019
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" (відповідач) про стягнення 482565,87 грн., а саме: 412746,69 грн. основного боргу, 38896,32 грн. пені, 11842,17 грн. 3% річних та 19080,70 грн. втрат від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 12419/5-01 на послуги з постачання питної (холодної) води, що призначена для надання послуг з постачання гарячої води та приймання стічних вод від використання гарячої води від 01.07.2014 року (далі - Договір) в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за період з 01.10.2016 по 31.08.2018 у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, 3% річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 (суддя ОСОБА_1) постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/15552/18; розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначити на 22.01.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 підготовче засідання відкладено на 13.02.2019.
05.02.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В якості додатків до відзиву додано, зокрема, Оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за жовтень 2016 - серпень 2018 по Договору, платіжне доручення № 887 від 01.02.2019 на суму 209031,89 грн.
11.02.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. В якості додатків до відповіді на відзив позивачем додано копії Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України від 26.10.2016 № 20/7464 від 17.11.2016 № 20/7769, від 19.01.2017 № 20/8502, від 16.03.2017 № 20/9264, від 18.05.2017 № 20/9967, від 20.04.2017 № 20/9720, від 16.08.2017 № 20/10789.
У судовому засіданні, призначеному на 13.02.2019, судом оголошено перерву до 12.03.2019 о 10:45 год.
12.03.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких відповідач просив суд провадження у справі № 910/15552/18 щодо позовних вимог в частині заборгованості в сумі 209031,89 грн. закрити, у задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 № 05-23/462 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/15552/18, у зв'язку з прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 05.03.2019 № 662/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва у відставку".
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2019 справу № 910/15552/18 передано на розгляд судді Гумезі О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 прийнято справу № 910/15552/18 до провадження судді Гумеги О.В. та призначено підготовче засідання у справі на 08.04.2019 о 11:25 год.
05.04.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява, якою відповідач просив відкласти підготовче засідання на іншу дату, у зв'язку з неможливістю відповідача забезпечити явку представника у підготовче засідання 08.04.2019.
У підготовче засідання, призначене на 08.04.2019, з'явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання 08.04.2019 не з'явився.
У підготовчому засіданні 08.04.2019 представник позивача подав пояснення на заперечення відповідача, подані 12.03.2019 через відділ діловодства суду, згідно яких вважає доводи відповідача у запереченнях на відповідь на відзив хибними та безпідставними, а позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Пояснення позивача залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 відкладено підготовче засідання у справі на 22.04.2019 о 12:00 год.
22.04.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли пояснення у справі, якими відповідач надав пояснення щодо розрахунку позовних вимог в частині стягнення заборгованості у сумі 209031,89 грн., вимог позивача про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат, а також вказав про відсутність вини відповідача, у задоволенні позову просив відмовити.
22.04.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання з доказами направлення пояснень відповідача від 22.04.2019 на адресу позивача.
Підготовче засідання, призначене на 22.04.2019 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 постановлено продовжити строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, призначено підготовче засідання на 27.05.2019 о 12:00 год., зобов'язано позивача надати суду докази наявності заборгованості у відповідача до початку спірного періоду та докази зарахування оплат здійснених відповідачем у спірному періоді в рахунок погашення минулої заборгованості із відображенням у відповідному детальному розрахунку; зобов'язано відповідача надати суду пояснення стосовно того, за які саме періоди та в яких сумах між сторонами проводились розрахунки на підставі укладених Спільних протокольних рішень та надати суду детальний розрахунок заборгованості із відображенням відповідних відшкодувань за наданими субвенціями; зобов'язано сторони провести взаємозвірку нарахувань та оплат по Договору за період з 01.10.2016 по 31.08.2018.
24.05.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 25.04.2019, згідно яких позивач зазначив, що станом на 14.05.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за отримані у період з 01.10.2016 по 31.08.2018 послуги з водопостачання та водовідведення становить 203714,80 грн. (з урахуванням оплати у розмірі 209031,89 грн. від 01.02.2019 з призначенням платежу за 07.08.2017), в якості додатку до наведених пояснень позивачем додано, зокрема, витяг з розрахункового листа абонента (відповідача).
27.05.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа відповідача від 17.05.2019 № 1078 з додатком та копії листа позивача від 27.05.2019 № 5437/8//8/02-19 з додатком. Відповідно до зазначеного листа позивача останній повідомив відповідача про неможливість підписання ним наданого відповідачем акту звіряння, оскільки в ньому відсутня інформація щодо нарахування за послуги водопостачання за жовтень 2016 року в розмірі 100773,29 грн. та за вересень 2017 у розмірі 117137,92 грн., позивач також надав відповідачу інформацію щодо взаємних розрахунків за період з 01.10.2016 по 31.08.2019, згідно якої заборгованість відповідача за спірний період становить 203714,80 грн.
27.05.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли пояснення, на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 25.04.2019, стосовно того, за які саме періоди та в яких сумах між сторонами проводились розрахунки на підставі укладених Спільних протокольних рішень. В якості додатку до наведених пояснень додано Довідку про проведення розрахунків на підставі укладених Спільних протокольних рішень між ТОВ «Теплопостачсервіс» та ПАТ «АК «Київводоканал».
У підготовче засідання, призначене на 27.05.2019, з'явились представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні 27.05.2019 суд продовжив вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 27.05.2019 судом оголошено перерву до 10.06.2019 о 11:40 год.
10.06.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли пояснення, в яких відповідач зазначив, що надає на вимогу суду контррозрахунок та пояснення щодо нього, згідно яких вважає заявлений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат необґрунтованим та таким, що не відповідає положенням чинного законодавства та обставинам справи.
10.06.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява, відповідно до якої відповідач на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України просить суд зменшити розмір пені та 3% річних, які стягуються судом на 90%. При цьому звернув увагу, що стягнення на користь позивача інфляційних втрат певною мірою компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів та на те, що при зменшенні розміру пені та 3% річних позивач не зазнає значного негативного наслідку від свого фінансового становища.
10.06.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог в частині нарахування пені з 13.10.2017 до 20.11.2017.
У підготовче засідання, призначене на 10.06.2019, з'явились представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні 10.06.2019 суд долучив до матеріалів справи заяви представника відповідача, подані 10.06.2016 через відділ діловодства суду.
Водночас судом встановлено, що пояснення, подані представником відповідача 10.06.2019 через відділ діловодства суду, фактично містять контррозрахунок сум пені, інфляції та 3% річних, лише за період червень-вересень, грудень 2017 року. Згідно змісту поданих пояснень, відповідач самостійно визначив кінцевий строк оплати наданих послуг за кожний місяць у спірному періоді з жовтня 2016 по серпень 2018 року та надав заперечення щодо нарахування пені, інфляції та 3% річних щодо певних періодів.
У підготовчому засіданні 10.06.2019 представники позивача та відповідача зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються у заявах по суті спору.
У підготовчому засіданні, призначеному на 10.06.2019, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2019 о 10:20 год.
02.07.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання, відповідно до якого позивач повідомив суд, що після відкриття провадження у справі відповідач платіжними дорученнями № 887 від 01.02.2019 та № 1329 від 13.06.2019 сплатив основний борг в загальній сумі 412746,70 грн., у зв'язку з чим у останнього станом на 24.06.2019 відсутня заборгованість перед позивачем за надані послуги за спірний період. Проте, оскільки питання щодо стягнення з відповідача 38896,32 грн. пені, 11842,17 грн. 3% річних та 19080,70 грн. втрат від інфляції залишилось не врегульованим, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, 3 % річних та інфляційні втрати в наведених сумах.
08.07.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 910/15552/18 щодо позовних вимог в частині заборгованості в сумі 203714,81 грн. В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача повідомив, що 13.06.2019 відповідачем було сплачено на користь позивача 203714,81 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1329 від 13.06.2019 .
В судове засідання, призначене на 08.07.2019, з'явились представники позивача та відповідача.
Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 08.07.2019 підтримали клопотання, подані ними відповідно 02.07.2019 та 08.07.2019 через відділ діловодства суду.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 08.07.2019 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).
Представник позивача підтримав позовні вимоги про стягнення з відповідача заявлених згідно поданого позову сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог про стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, просив суд застосувати строк позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені з 13.10.2017 до 20.11.2017, а також зменшити суми пені та 3% річних на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 08.07.2019 було проголошено вступну та резолютивну частину ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення 412746,70 грн. основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору, та проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач (Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") стверджує, що внаслідок неналежного виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 12419/5-01 на послуги з постачання питної (холодної) води, що призначена для надання послуг з постачання гарячої води та приймання стічних вод від використання гарячої води від 01.07.2014 року (далі - Договір) в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, у відповідача за період з 01.10.2016 по 31.08.2018 утворилась заборгованість в розмірі 412746,69 грн. (основний борг). На вказану заборгованість позивачем відповідно до умов Договору та ст. 625 ЦК України нараховано 38896,32 грн. пені, 11842,17 грн. 3% річних та 19080,70 грн. втрат від інфляції.
Відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс") у відзиві на позовну заяву, поданому 05.02.2019 через відділ діловодства суду, заперечив проти задоволення позову, зазначивши таке:
- заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, оскільки на дату подання позову заборгованість відповідача за спірний період з жовтня 2016 по серпень 2018 становила 209031,89 грн. та була повністю погашена відповідачем платіжним дорученням № 887 від 01.02.2019;
- розрахунки з позивачем за спірний період були проведені на підставі Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (далі - Порядок перерахування субвенцій), у зв'язку з чим сторони у добровільному порядку змінили умови та строки оплати за Договором;
- у розрахунку заборгованості позивачем невірно визначено кінцеві дати виконання грошового зобов'язання, а тому, на думку відповідача, розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат не є обґрунтованим;
- крім того, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Позивач у відповіді на відзив, поданій 11.02.2019 через відділ діловодства суду, заперечив проти доводів відповідача у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що:
- твердження відповідача про те, що за період з 01.10.2016 по 31.08.2018 на день подачі позову заборгованість відповідача перед позивачем становила тільки 209031,89 грн., яка погашена повністю, - є безпідставними та недостовірними;
- невиконання або неналежне виконання обов'язку відповідача третіми особами не звільняє останнього від належного виконання ним свого обов'язку за Договором, а відповідно, доводи відповідача про відсутність його вини у порушенні зобов'язань за Договором з посиланням на Спільні протокольні рішення є незаконними та не відповідають дійсним обставинам справи;
- згідно п. 2.2.2 Договору позивачем щомісячно направлялись дебето-інформаційні повідомлення для оплати послуг первинно до банківської установи відповідача, а безпосередньо відповідачу розрахункові документи направлялись для нагадування щодо обов'язку оплати за надані послуги;
- згідно наданих позивачем пояснень, період прострочення платежу розраховано ним саме згідно дебетових повідомлень, що надсилались до банківської установи відповідача;
- за таких обставин позивач вважає, що правомірно і належно відобразив у розгорнутому розрахунку періоди прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, у зв'язку з чим нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснив обґрунтовано.
Відповідач згідно заперечень, поданих 12.03.2019 через відділ діловодства суду, відхилив доводи позивача у відповіді на відзив, з огляду на таке:
- у доданому до позовної заяви розрахунку не відображено будь-якої заборгованості відповідача на початок спірного періоду (на 01.10.2016), зокрема, заборгованості у сумі 82921,65 грн., яка була сплачена відповідачем та повинна бути врахована у взаєморозрахунках сторін у спірному періоді;
- щодо виставленої за вересень 2017 року суми послуг відповідач дізнався лише після ознайомлення з матеріалами справи, оскільки ні акту приймання-передачі наданих послуг, ні рахунків за цей період від позивача відповідач не отримував, а долучений позивачем до матеріалів справи акт приймання-передачі послуг за вказаний період не підписаний відповідачем;
- твердження позивача про те, що здійснений відповідачем платіж у сумі 209031,89 грн. був зарахований в рахунок поточної заборгованості, на думку відповідача, не відповідають матеріалам справи;
- оскільки відповідач не отримував ніяких дебетово-інформаційних повідомлень щодо Договору від свого банку, правовий режим таких повідомлень законодавством не встановлений, то, на думку відповідача, не можна вважати початком відліку строку оплати за Договором момент направлення позивачем до банківської установи розрахункового документа у вигляді дебетово-інформаційного повідомлення, а отже кінцеві дати виконання грошового зобов'язання визначені позивачем не вірно, та відповідно, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат є не вірним.
Позивач, відповідно до поданих 22.04.2019 через відділ діловодства суду пояснень на заперечення відповідача, вважає доводи відповідача хибними та безпідставними, а позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке:
- з урахуванням умов п. 2.1.4 Договору безпідставними є твердження відповідача про те, що він начебто не знав про нараховані йому позивачем кошти за отримані у вересні 2017 року послуги за Договором, зокрема, акт приймання-передачі послуг від 30.09.2017 відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 17.10.2017, жодних зауважень щодо отриманих відповідачем послуг на адресу позивача не надходило, у зв'язку з чим надані у вересні 2017 року послуги вважаються погодженими відповідачем;
- порядок направлення позивачем дебетово-інформаційних повідомлень до установи банку відповідача встановлений умовами Договору, на виконання яких позивач і здійснив направлення цих повідомлень до банку відповідача, крім того, обов'язок відповідача своєчасно сплачувати житлово-комунальні послуги, які фактично ним спожиті, встановлений законодавством.
Відповідач, згідно поданих 10.06.2019 через відділ діловодства суду пояснень, вважає заявлений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат необґрунтованим та таким, що не відповідає положенням чинного законодавства та обставинам справи, з огляду на таке:
- позивачем невірно визначені кінцеві дати виконання грошового зобов'язання. Так, відповідач вважає, що оскільки відповідач не отримував дебетово-інформаційних повідомлень по Договору, а позивачем не надано належних доказів отримання безпосередньо відповідачем таких повідомлень, то не можна вважати початком відліку строку оплати за Договором момент направлення позивачем до банківської установи (до того ж, не банку відповідача) відповідного розрахункового документа. Разом з тим, позивачем надано ряд супровідних листів, додатком до яких є акти приймання-передачі наданих послуг з водопостачання, зведені акти звірки та розшифровки рахунків абонента за відповідні місяці, з яких вбачається дата виставлення таких розрахункових документів відповідачу. Отже, на думку відповідача, датою початку відліку виконання грошового зобов'язання за Договором необхідно вважати саме дату, яка вказана у супровідному листі до таких розрахункових документів. Враховуючи наведене, відповідач наводить у наданих ним поясненнях таблицю, в якій визначає кінцевий строк оплати за кожний місяць у спірному періоді з жовтня 2016 по серпень 2018 року (наприклад, за жовтень 2016 року кінцевим строком оплати, на думку відповідача, є 22.11.2016, за листопад 2016 року - 27.12.2016 і т. д.). При цьому стосовно послуг за вересень 2017 відповідач вважає, що оскільки розрахункові документи відповідачем було отримано лише під час ознайомлення з матеріалами справи, то на його думку, кінцевий строк оплати за цей період настав вже після подачі позову;
- стосовно платежів за період з жовтня 2016 по травень 2017 року відповідач вважає, що нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені на суми платежів за цей період не відповідає чинному законодавству, оскільки на підставі Порядку перерахування субвенцій у спірний період були підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків та проведені відповідні оплати за водопостачання згідно Договору, якими передбачено не тільки надання державою коштів на погашення заборгованості, але і було змінено в цілому порядок і строки виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли на підставі Договору;
- стосовно платежів за період червень, липень, серпень та грудень 2017 року відповідач надав контррозрахунок нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат на суми заборгованості за ці періоди;
- стосовно нарахування пені, то враховуючи подання відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, останній вважає, що строк позовної давності по стягненню пені, нарахованої на заборгованість, що виникла за червень 2017 року, обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дати звернення та не застосовується до періоду часу, починаючи з 20.11.2017;
- стосовно платежів за вересень 2017 року відповідач вважає, що пеня, інфляційні втрати та 3% річних не підлягають нарахуванню на заборгованість за цей період, оскільки розрахункові документи (рахунки, акти та ін.) відповідачем було отримано лише під час ознайомлення з матеріалами справи, а здійснити оплату виходячи з фактичної кількості наданих послуг неможливо;
- стосовно платежів за період жовтень, листопад 2017 року, січень - серпень 2018 року відповідач вважає, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором у відповідні періоди (здійснив оплату за надані послуги вчасно), а тому пеня, інфляційні втрати та 3% річних нарахуванню не підлягають.
Під час розгляду справи по суті позивач повідомив суд, що після відкриття провадження у справі відповідач платіжними дорученнями № 887 від 01.02.2019 та № 1329 від 13.06.2019 сплатив основний борг в загальній сумі 412746,70 грн.
Загальні норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статей 11, 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг, зокрема, послуг з постачання питної (холодної) води, що призначена для надання послуг з постачання гарячої води та приймання стічних вод від використання гарячої води.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, щтраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно приписів статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1); боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).
Відповідно до частини 1 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Статтями 251, 252, 253, 254 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до ч.ч. 1-3статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Оцінка аргументів учасників справи.
Між Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" правонаступником, якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - постачальник, позивач, ПрАТ "АК "Київводоканал") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" (далі - покупець, відповідач, ТОВ "Теплопостачсервіс") було укладено Договір № 12419/5-01 на надання послуг з постачання питної (холодної) води, що призначена для надання послуг з постачання гарячої води та приймання стічних вод від використання гарячої води від 01.07.2014 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, цей договір укладається відповідно із Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини в сфері централізованого питного водопостачання та водовідведення. За цим договором постачальник зобов'язується протягом строку дії договору надавати покупцю послуги з постачання питної (холодної) води, яка використовується для вироблення послуг з гарячого водопостачання споживачам покупця, та приймати від нього стічні води після використання гарячої води у систему каналізації м. Києва. Послуги надаються за адресами об'єктів, зазначених у дислокації, яка є невід'ємною частиною цього договору (Додаток № 1). Покупець зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 (далі - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затвердженими Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.10.2011 № 1879 (далі - Місцеві правила приймання), а також дотримуватися норм визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за дим договором.
За Договором встановлюється цілодобовий режим водопостачання (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.1.1 Договору, обсяг послуг з постачання питної (холодної) води за цим договором, визначається виходячи з обсягу (об'єму) питної води, визначеної у метрах кубічних, за показаннями обліку води, повірених в установленому порядку, що зареєстровані та прийняті на комерційний облік постачальником згідно переліку засобів обліку води, визначеного у дислокації, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.1.2 Договору, за наявності у покупця декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх засобів обліку води, зареєстрованих за покупцем та розміщених у точках надання послуг. Зняття показів засобу (ів) обліку здійснюється, як правило, щомісяця представником постачальника у присутності представника покупця у строки згідно з графіком зняття показань постачальника. Покази засобів обліку фіксуються шляхом складання відповідних двосторонніх актів про зняття показань з засобів обліку холодної (питної) води за формою, встановленою в Додатку № 4, які оформлюються та підписуються повноважними представниками постачальника та покупця по кожному засобу обліку окремо. В разі, якщо покупець не забезпечить присутності свого повноважного представника для зняття показів у відповідності до графіка зняття показань, дані, що зняті постачальником та зафіксовані ним в односторонньому порядку в Акті про зняття показань з засобів обліку холодної води, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.
Відповідно до п. 2.1.3 Договору, покази кожного засобу обліку підсумовуються постачальником у відповідності до підписаних актів про зняття показань з засобів обліку води та є підставою для складання акту приймання-передавання наданих послуг за розрахунковий період.
Пунктом 2.1.4 Договору передбачено, що постачальник до 5 (п'ятого) числа календарного місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати покупцю підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою постачальника акт приймання-передавання наданих послуг у двох примірниках, а покупець протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати одержання актів приймання-передавання підписує їх, скріпляє печаткою та повертає постачальнику по одному примірнику оформлені належним чином акти приймання-передавання. У разі непогодження з кількістю та/або вартістю отриманих послуг, сумою боргу, зазначеними у згаданих вище документах, покупець зобов'язаний у 5-денний строк з дати їх отримання, надати обгрунтовані письмові заперечення постачальнику та у цей же строк направити до нього представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання відповідного акту. Якщо після закінчення 5-денного строку, покупець не повернув постачальнику акт приймання-передавання наданих послуг та не надав обґрунтованих і документально підтверджених заперечень, у постачальника виникає право підписати Акт приймання-передавання наданих послуг в односторонньому порядку. В цьому випадку послуги вважаються прийнятими без зауважень та підлягають оплаті у встановлені в розділі 2 цього договору строки.
Відповідно до п. 2.2.2 Договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи або безпосередньо покупцю розрахункові документи (рахунки та/або дебетово-інформаційні повідомлення тощо) для оплати за надані послуги з постачання холодної (питної) води та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.
Згідно з п. 2.2.3 Договору, оплата за надані послуги за цим договором здійснюється покупцем у безготівковій формі протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту виставлення постачальником у передбаченому цим договором порядку розрахункових документів. У разі неотримання від постачальника розрахункового документа, покупець здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше останнього дня місяця наступного за розрахунковим, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.
Пунктом 2.2.4 Договору передбачено, що в разі утворення боргу оплату за надані послуги, що надходять від покупця, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначенні платежу, постачальник має право першочергово зарахувати в погашення боргу.
Згідно з п. 4.2 Договору, у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.1 Договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2015. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.
Станом на час розгляду спору по суті Договір є чинним, що не заперечувалось сторонами, а рівно, у спірний період (з 01.10.2016 по 31.08.2018) Договір був дійсним та обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 01.10.2016 по 31.08.2018 (далі - спірний період) на виконання умов Договору позивач надав, а відповідач прийняв на підставі Договору послуги на загальну суму 2937779,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів про зняття показань з приладів обліку, які погоджені та підписані представниками сторін, які підтверджують факт надання та об'єми наданих послуг (а.с. 155-250 т. 1, а.с. 1-137 т. 2), та копіями актів приймання-передачі наданих послуг (а.с. 25, 28, 30, 32, 35, 38, 40, 43, 46, 48, 51, 54, 57, 60, 62, 64, 67, 73, 79, 85, 91, 94, 97 т. 1). Отримання послуг на підставі Договору у спірний період відповідач не заперечував.
З матеріалів справи також вбачається, що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду за вищенаведені послуги відповідачем сплачено 2525032,75 грн., з яких: 1446421,75 грн. власними коштами (підтверджується копіями банківських виписок - а.с. 143-154 т. 1); 1078611,00 грн. бюджетними коштами (підтверджується копіями виписок по рахунку та копіями платіжних доручень - а.с. 169-181 т. 2). Отримання грошових коштів в наведених сумах позивач не заперечив.
Таким чином, станом на час звернення позивача з даним позовом до суду (20.11.2018) та відкриття провадження у справі (14.12.2018) заборгованість відповідача перед позивачем за послуги, надані на підставі Договору в спірний період, становила 412746,70 грн. (2937779,44 грн. - 2525032,75 грн. = 412746,70 грн.).
Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідач платіжними дорученнями № 887 від 01.02.2019 на суму 209031,89 грн. та № 1329 від 13.06.2019 на суму 203714,81 грн. сплатив основний борг в загальній сумі 412746,70 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Ухвалою Господарського суду міста від 08.07.2019 закрито провадження у справі № 910/15552/18 в частині вимог про стягнення 412746,70 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Враховуючи, закриття провадження в частині вимог про стягнення основного боргу, суд розглянув заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 38896,32 грн. пені, 11842,17 грн. 3% річних та 19080,70 грн. інфляційних втрат, у зв'язку із неналежним виконанням останнім зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих на підставі Договору послуг в спірний період.
Як встановлено судом, порядок оплати наданих на підставі Договору послуг узгоджено сторонами у п. 2.2.3 Договору, згідно якого оплата за надані послуги за цим договором здійснюється покупцем у безготівковій формі протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту виставлення постачальником у передбаченому цим договором порядку розрахункових документів. У разі неотримання від постачальника розрахункового документа, покупець здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше останнього дня місяця наступного за розрахунковим, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.
Пунктом 2.2.2 Договору передбачено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи або безпосередньо покупцю розрахункові документи (рахунки та/або дебетово-інформаційні повідомлення тощо) для оплати за надані послуги з постачання холодної (питної) води та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.
Таким чином, п. 2.2.2 Договору сторони узгодили альтернативне направлення постачальником (позивачем) розрахункових документів для оплати за надані послуги до банківської установи або безпосередньо покупцю (відповідачу).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п. 2.2.2 Договору позивач первинно щомісячно направляв до банківської установи розрахункові документи для оплати за надані послуги, що підтверджується довідкою ПАТ "КБ "ДНІПРО" № 51/12-958 від 27.09.2018 та доданим до неї реєстром дебетових повідомлень, що надсилались Розрахунковим департаментом ПрАТ "АК "Київводоканал" на адресу ТОВ "Теплопостачсервіс" (а.с. 137-142 т. 1). Також, позивач направляв розрахункові документи і безпосередньо відповідачу (для нагадування останньому про його обов'язок здійснити оплату), що підтверджується наявними в матеріалах справи супровідними листами, додатком до яких є рахунки на оплату згідно Договору, та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 76-136 т. 1).
Судом досліджено, що початок періоду прострочення оплати платежу за відповідний місяць в спірному періоді здійснено позивачем виходячи з дат дебетових повідомлень, що надсилались позивачем до банківської установи, та з урахуванням пункту 2.2.3 Договору, згідно якого оплата за надані послуги здійснюється відповідачем протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту виставлення позивачем у передбаченому Договором порядку розрахункових документів.
Враховуючи зміст п. 2.2.2 Договору та встановивши, що позивачем дотримано передбачений Договором порядок виставлення розрахункових документів (зокрема, шляхом щомісячного направлення розрахункових документів до банківської установи), суд дійшов висновку про правомірність визначення позивачем у "Розгорнутому розрахунку позовних вимог до боржника ТОВ "Теплопотсачсервіс" (далі - Розрахунок позовних вимог) (а.с. 20-22 т. 1) початкових дат періодів прострочення оплати (за відповідний місяць в спірному періоді) виходячи з дат дебетових повідомлень.
За наведених обставин, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача, який стверджував, що датою початку відліку виконання грошового зобов'язання за Договором необхідно вважати саме дату, яка вказана у супровідному листі до розрахункових документів, у зв'язку з чим зазначав, що позивачем невірно визначені кінцеві дати виконання грошового зобов'язання, а відповідно невірно визначено початок прострочення грошового зобов'язання.
Перевіривши визначені позивачем початкові дати періодів прострочення оплати (за відповідний місяць в спірному періоді), суд дійшов висновку про правильність їх визначення позивачем, за виключенням: грудень 2017 - початок періоду прострочення визначено позивачем з 11.01.2018, тоді як вірним є 16.01.2018 (дебетові повідомлення виставлені 26.12.2017 + 20 календарних днів = 15.01.2018 останній день оплати); лютий 2018 - початок періоду прострочення визначено позивачем з 19.03.2018, тоді як вірним є 20.03.2018 (дебетове повідомлення виставлене 26.02.2018 + 20 календарних днів = 19.03.2018 останній день оплати, оскільки 18.03.2018 - вихідний день); квітень 2018 - початок періоду прострочення визначено позивачем з 15.05.2018, тоді як вірним є 18.05.2018 (дебетове повідомлення виставлене 26.04.2018 + 20 календарних днів = 17.05.2018).
Окремо суд звертає увагу, що початок прострочення оплати за вересень 2017 вірно визначено позивачем з 13.10.2017, враховуючи при цьому, що дебетове повідомлення на оплату послуг в сумі 117137,92 грн. виставлено позивачем до банківської установи 22.09.2017 (а.с. 140 т. 1), а отже з урахуванням 20 календарних днів на оплату (п. 2.2.3 Договору), відповідач мав її здійснити до 12.10.2017 включно, а відповідно - 13.10.2017 є початком прострочення оплати за вересень 2017.
Доводи відповідача про те, що оскільки розрахункові документи (рахунки, акти та ін.) було отримано ним лише під час ознайомлення з матеріалами справи, у зв'язку з чим кінцевий строк оплати за цей період настав вже після подачі позову, а здійснити оплату виходячи з фактичної кількості наданих послуг неможливо, суд відхиляє як безпідставні та такі, що повністю спростовуються матеріалами справи.
Так, матеріали справи містять копію супровідного листа № 9296/8/8/02-17 від 11.10.2017, яким відповідачу направлено акт приймання-передачі послуг за вересень 2017 на суму 117137,92 грн. і розшифоровки рахунків абонента за вересень 2017, а також копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яким підтверджується отримання вказаних документів представником відповідача 17.10.2017 (а.с. 52-54 т. 1).
Також, в матеріалах справи наявна копія супровідного листа № 9295/8/8/02-17 від 11.10.2017, яким відповідачу направлено рахунок на оплату наданих послуг за вересень 2017 на суму 117137,92 грн., та копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яким підтверджується отримання вказаних документів представником відповідача за довіреністю 17.10.2017 (а.с. 117-119 т. 1).
При цьому судом враховано, що порядок надання постачальником (позивачем) на погодження та підписання покупця (відповідачу) актів приймання-передавання наданих послуг встановлено пунктом 2.1.4 Договору. Наведеним пунктом Договору встановлено, зокрема, що у разі непогодження з кількістю та/або вартістю отриманих послуг, сумою боргу, зазначеними у згаданих вище документах, покупець зобов'язаний у 5-денний строк з дати їх отримання, надати обгрунтовані письмові заперечення постачальнику та у цей же строк направити до нього представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання відповідного акту. Якщо після закінчення 5-денного строку, покупець не повернув постачальнику акт приймання-передавання наданих послуг та не надав обґрунтованих і документально підтверджених заперечень, у постачальника виникає право підписати Акт приймання-передавання наданих послуг в односторонньому порядку. В цьому випадку послуги вважаються прийнятими без зауважень та підлягають оплаті у встановлені в розділі 2 цього договору строки.
Оскільки матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо наданих послуг за вересень 2017, то такі послуги згідно з п. 2.1.4 Договору вважаються прийнятими відповідачем без зауважень та підлягають оплаті у встановлені в розділі 2 Договору строки.
Щодо послуг, наданих в період з жовтня 2016 по травень 2017 судом встановлено наступне.
Статтею 7 ГК України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно із положеннями частин 1-3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами (субвенція).
Таке регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - Постанова КМУ від 11.01.2005 № 20 та Порядок, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Аналіз змісту зазначеного Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить, зокрема, Постанова КМУ від 11.01.2005 № 20.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 20.04.2018 у справі № 906/790/16, від 21.03.2019 у справі № 905/1100/18, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.05.2019 у справі 924/296/18.
Матеріали справи містять ряд Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України № 20/7776 від 17.11.2016, № 20/8502 від 19.01.2017, № 20/9264 від 16.03.2017, № 20/9720 від 20.04.2017, № 20/9967 від 18.05.2017, № 20/10789 від 16.08.2017 (а.с. 188-201 т. 2), укладених в спірний період між Головним управлінням державної казначейської служби України в м. Києві (сторона 1), Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 2), Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 3), ТОВ "Теплопостачсервіс" (сторона 4, відповідач), ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (сторона 5, позивач), ПАТ "Київенерго" (сторона 6), ДП "Енергоринок" (сторона остання) (далі разом - Спільні протокольні рішення).
Вказані Спільні протокольні рішення укладено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - Постанова КМУ від 11.01.2005 № 20) та згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 (далі - Порядок від 03.08.2015 № 493/688).
Пунктом 6 Спільних протокольних рішень визначено, що сторони, які підписали Спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 та Порядку від 03.08.2015 № 493/688, і невиконання своїх зобов'язань за Спільними протокольними рішеннями відповідно до законодавства України.
Судом встановлено, що відповідно до Спільних протокольних рішень, за рахунок коштів державного бюджету України між сторонами у справі проводились розрахунки за надані на підставі Договору послуги в такому розмірі: 25.11.2016 на суму 100771,00 грн., 07.02.2017 на суму 233030,00 грн., 22.03.2017 на суму 279619,00 грн., 10.08.2017 на суму 135836,00 грн.10.08.2017 на суму 129355,00 грн., 21.08.2017 на суму 200000,00 грн., що підтверджується копіями виписок по рахунку та копіями платіжних доручень - а.с. 169-181 т. 2).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечив, що здійснення розрахунків у наведених сумах відбулось за послуги, надані в період жовтня 2016 - травня 2017, за рахунок коштів державного бюджету України.
Таким чином, підписавши Спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у Договорі) порядок розрахунків, а отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 4492,20 грн. 3 % річних та 26016,45 грн. інфляційних втрат за період жовтень 2016 - травень 2017, оскільки позивач не мав права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на бюджетні кошти, якими проведено розрахунки за послуги на підставі Спільних протокольних рішень, бо сплата цих коштів не прострочена за Спільними протокольними рішеннями. Пеня до стягнення з відповідача за вказаний період не заявлялась.
З огляду на наведене, суд критично оцінює доводи позивача про безпідставність посилань відповідача на те, що підписавши Спільні протокольні рішення сторони погодились з новим порядком взаєморозрахунків, оскільки жодних змін до укладеного між сторонами Договору внесено не було.
Щодо послуг, наданих в період з червня 2017 по серпень 2018 судом встановлено наступне.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що оплата за червень, липень, вересень - грудень 2017 року та січень, лютий, квітень, травень 2018 року, яка здійснювалась відповідачем власними коштами, була здійснена з порушенням строків, встановлених умовами Договору. Наведене є підставою для стягнення з відповідача відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 7089,09 грн. за прострочення оплати за червень, липень, вересень - листопад 2017 року та січень 2018 року за періоди, визначені позивачем, враховуючи, що за прострочення оплати за грудень 2017 року позивачем не заявлено вимог про стягнення 3% річних. Натомість у стягненні 3% річних у сумі 260,88 грн. (за прострочення оплати за лютий, квітень, травень 2018 року) позивачу належить відмовити, оскільки у Розрахунку позовних вимог за ці періоди позивачем зазначено суми переплат, втім обгрунтовано не доведено саме суми, в яких обліковувалось прострочення.
Водночас, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за червень, липень, вересень - грудень 2017 року, січень, лютий, квітень, травень 2018 року, враховуючи при цьому включення позивачем до даного розрахунку сум інфляційних втрат з від'ємним значенням (-32560,44 грн. за серпень 2017 року та -1637,68 грн. за грудень 2017 року) за місяці, в яких обліковувалась переплата, судом отримано суму інфляційних втрат з від'ємним значенням (-6935,77 грн.), у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за вказані місяці відповідно до ст. 625 ЦК України.
Судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У червні-серпні 2018 року прострочення з оплати за надані послуги позивачем не визначено та судом не встановлено.
Щодо строку позовної давності до вимог про стягнення пені.
Вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 38896,32 грн. заявлено позивачем за прострочення оплати за Договором за вересень-листопад 2017 року та січень, лютий, квітень, травень 2018 року.
Відповідач 10.06.2019 через відділ діловодства суду подав заяву про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог в частині нарахування пені з 13.10.2017 до 20.11.2017.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що позов було подано 20.11.2018, а отже в силу приписів ч. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності до вимог про стягнення пені, заявлених позивачем до 20.11.2017, сплив.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос" проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Судом встановлено наявність підстав для нарахування відповідачу пені за прострочення останнім оплати послуг за Договором, а отже, встановлено порушення прав позивача, на захист яких останній звернувся з даним позовом до суду.
Отже, з огляду на встановлене порушення і наявність заяви відповідача про застосування позовної давності, судом досліджено наявність підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку щодо стягнення пені за період з 13.10.2017 до 20.11.2017 (включно).
Стягнення неустойки можливе лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною 1 статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 ЦК України, від дня порушення грошового зобов'язання (відповідна позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України із вимогою про стягнення штрафних санкцій (пені) особа може звернутись до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.
Судом враховано, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, водночас, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 4.2 Договору сторони передбачили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, сторони у Договорі погодили сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов'язання та більший строк нарахування пені, ніж встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.
Керуючись положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України, суд зазначає, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі починається зі спливом строку виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг (п. 2.2.3 Договору).
Згідно доданого до позовної заяви Розрахунку позовних вимог, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню:
- в сумі 25914,76 грн. за період з 13.10.2017 по 31.08.2018 (за прострочення оплати за вересень 2017 року);
- в сумі 906,79 грн. за період з 14.11.2017 по 23.11.2017 (за прострочення оплати за жовтень 2017 року);
- в сумі 8168,67 грн. за період з 14.12.2017 по 31.08.2018 (за прострочення оплати за листопад 2017 року);
- в сумі 1061,57 грн. за період з 14.02.2018 по 20.02.2018 (за прострочення оплати за січень 2018 року);
- в сумі 1792,83 грн. за період з 19.03.2018 по 30.03.2018 (за прострочення оплати за лютий 2018 року);
- в сумі 623,69 грн. за період з 15.05.2018 по 18.05.2018 (за прострочення оплати за квітень 2018 року);
- в сумі 428,01 грн. за період з 13.06.2018 по 15.06.2018 (за прострочення оплати за травень 2018 року).
Оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду 20.11.2018 (що підтверджується реєстраційним штампом Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви), то вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 13.10.2017 по 19.11.2017 (включно) в загальній сумі 3790,44 грн. заявлено позивачем із пропуском позовної давності, у задоволенні яких позивачу належить відмовити з огляду на пропуск ним строку позовної давності, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
117137.92 (за вересень 2017)13.10.2017 - 26.10.20171412.5000 %0.068 %*1123.24
117137.92 (за вересень 2017)27.10.2017 - 19.11.20172413.5000 %0.074 %*2079.60
132390.68 (за жовтень 2017)14.11.2017 - 19.11.2017613.5000 %0.074 %*587.60
В іншій частині, вимоги про стягнення пені в сумі 35105,88 грн. (38896,32 грн., загальна сума пені до стягнення - 3790,44 грн., пеня з пропуском строку позовної давності = 35105,88 грн.) заявлено в межах строку позовної давності (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України), проте здійснивши перевірку доданого до позовної заяви Розрахунку позовних вимог (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга"), враховуючи при цьому приписи ч. 1 ст. 14 ГПК України (суд розглядає справи в межах заявлених вимог), суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення пені в сумі 31544,24 грн. (22711,92 грн. (вересень 2017) + 319,16 грн. (жовтень 2017) + 8168,67 грн. (листопад 2017) + 344,49 грн. = 31544,24 грн.), тоді як в іншій частині вимоги про стягнення пені в сумі 3561,64 грн. (717,08 грн. (січень 2018) + 1792,83 грн. (лютий 2018) + 623,69 грн. (квітень 2018) + 428,01 грн. (травень 2018)) є необґрунтованими, а саме: за січень 2018 розрахунок виконано арифметично невірно, а за лютий, квітень, травень 2018 у Розрахунку позовних вимог позивачем зазначено суми переплат, втім обгрунтовано не доведено саме суми, в яких обліковувалось прострочення.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та 3% річних.
Наведене клопотання заявлене позивачем на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, якими не передбачено зменшення розміру 3% річних, а тому у цій частині клопотання відповідача судом відхилено як безпідставне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 233 ГК України та частина 3 статті 551 ЦК України, з урахуванням статті 3 ЦК України, згідно приписів якої загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, надають право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що вони значно перевищують розмір збитків.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки (пені) вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
При вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд перевірив доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення пені.
Зменшуючи розмір пені, суд взяв до уваги, зокрема, ступінь виконання відповідачем спірного зобов'язання за Договором (зобов'язання виконано відповідачем на 85% на момент звернення позивача з позовом до суду та виконано повністю на час прийняття рішення у справі); соціальну спрямованість діяльності відповідача та майновий стан останнього.
Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Разом із тим, судом враховано інтереси позивача, який також здійснює соціально спрямовану діяльність та, уклавши Договір, розраховував на своєчасне отримання оплати за надані відповідачу послуги, у зв'язку з чим клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає задоволенню частково, чим забезпечено дотримання балансу інтересів обох сторін, у зв'язку у чим стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 15772,12 грн.
Суд також відзначає, що в силу приписів ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з огляду на що відсутність в чинному ГПК норми процесуального права, яка б встановлювала спосіб та порядок застосування господарськими судами ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України під час вирішення господарських спорів, не позбавляє суд права застосовувати відповідні норми.
Висновки суду.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача сум 38896,32 грн. пені, 11842,17 грн. 3% річних та 19080,70 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, а саме: задоволенню підлягають вимоги про стягнення 15772,12 грн. пені та 7089,09 грн. 3% річних, тоді як в іншій частині вимог про стягнення пені та 3% річних позивачу належить відмовити, а також позивачу належить відмовити повністю у задоволені вимог про стягнення 19080,70 грн. інфляційних втрат з вищенаведених підстав.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем безпосередньо у позовній заяві зазначено, що судові витрати за подання позовної заяви складаються з судового збору в розмірі 7238,49 грн., а також, у разі перегляду даної справи в суді апеляційної та касаційної інстанції, позивач очікує понести витрати на оплату судового збору за необхідності оскарження ним судових рішень та витрати на професійну правничу допомогу адвоката, підтвердження розміру якої, за необхідності, буде подано до суду відповідної інстанції.
Відповідач не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судом враховано, що сплата основного боргу в загальній сумі 412746,70 грн. була здійснена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду (20.11.2018) та відкриття провадження у справі (14.12.2019).
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, закриття провадження у справі в частині основного боргу та часткове задоволення інших позовних вимог, судовий збір в сумі 6534,12 грн. покладається на відповідача, а в сумі 704,37 грн. - на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕПЛОПОСТАЧСЕРВІС" (03189, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЛОМОНОСОВА, будинок 58-А; ідентифікаційний код 35138553) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" (01015, м.Київ, ВУЛ.ЛЕЙПЦИЗЬКА, будинок 1-А; ідентифікаційний код 03327664) 7089,09 грн. (сім тисяч вісімдесят дев'ять гривень 09 коп.) 3% річних, 15772,12 грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят дві гривні 12 коп.) пені, 6534,12 грн. (шість тисяч п'ятсот тридцять чотири гривні 12 коп.) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 15.07.2019
Суддя Гумега О.В.