Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1535/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр", м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Зім-Електрод", м. Харків
про стягнення 190010,68 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Зім-Електрод" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 163967,74 грн., пені в розмірі 26042,94 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в розмірі 2850,16 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує на наявність у відповідача станом на 21.05.2019 боргу за поставлений товар в розмірі 163967,74 грн. за договором постачання № 500 від 01.02.2018, який був укладений між сторонами.
Ухвалою суду від 27.05.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.06.2019 о 12:00.
11.06.2019 судом розгляд справи було відкладено на 16.07.2019 о 11:00.
Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином, уповноважених представників в призначене судове засідання не направили.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Зім-Електрод" (покупець) було укладено договір постачання № 500 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язувався передати (поставити) в обумовлений строк (строки) іншій стороні - покупцю наступний товар абразивний інструмент, а покупець зобов'язувався прийняти зазначений товар і сплатити за нього визначену грошову суму в порядку, розмірі і на умовах, установлених даним договором.
Згідно п. 1.2. договору, найменування, номенклатура, кількість, ціна узгоджуються сторонами додатково для кожної партії товару і вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємною і складовою частиною даного договору.
Пунктом 2.3. договору було передбачено, що датою постачання товару вважається дата передачі товару, зазначена у видатковій накладній чи товарно - транспортній накладній.
Згідно п. 3.1. договору, ціна на товар, що поставляється постачальником, встановлюється у видаткових накладних, що є складовою і невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п.3.2. договору розрахунки за товар, що постачається постачальником за даним договором, проводяться покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 робочих днів з дати постачання.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було отримано товар за договором на загальну суму 163967,74 грн., що підтверджується наступними документами:
- видатковою накладною № ЗП-00011275 від 25.07.2018 року на суму 35983,92грн.;
- видатковою накладною № ЗП-00012887 від 14.08.2018 року на суму 623,38грн.;
- видатковою накладною № ЗП-00014098 від 30.08.2018 року на суму 12293,52грн.;
- видатковою накладною № ЗП-00014658 від 06.09.2018 року на суму 21003,00грн.;
- видатковою накладною № ЗП-00014660 від 06.09.2018 року на суму 21003,00грн.;
- видатковою накладною № ЗП-00020932 від 14.11.2018 року на суму 73060,92грн;
- довіреністю №819 від 14.11.2018 року.
Також, позивачем були виставлені відповідачу до сплати наступні рахунки - фактури: № ЗП-00034462 від 25.07.2018 року; № ЗП-00035768 від 14.08.2018 року; № ЗП-00036567 від 29.08.2018 року; № ЗП-00037258 від 06.09.2018 року; № ЗП-00037259 від 06.09.2018 року та № ЗП-00042150 від 14.11.2018 року.
З огляду на положення п. 3.2. договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений по договору товар у наступні строки:
- по видатковій накладній № ЗП-00011275 від 25.07.2018 року - до 27.09.2018;
- по видатковій накладній № ЗП-00012887 від 14.08.2018 року - до 17.10.2018;
- по видатковій накладній № ЗП-00014098 від 30.08.2018 року - до 01.11.2018;
- по видатковій накладній № ЗП-00014658 від 06.09.2018 року - до 08.11.2018;
- по видатковій накладній №ЗП-00014660 від 06.09.2018 року - до 08.11.2018;
- по видатковій накладній № ЗП-00020932 від 14.11.2018 року - до 21.01.2018.
Проте, відповідач доказів оплати товару у строки передбачені договором до суду не надав.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 163967,74 грн. обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення пені в розмірі 26042,94 грн. суд зазначає, наступне.
Згідно п.5.3. договору, у випадку порушення покупцем строків розрахунку за поставлений товар, передбачених даним договором, покупець сплачує постачальнику за кожний день прострочення пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи вищевикладене, приписи ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, яким передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, господарським судом за допомогою програми "ЛЗ Підприємство 9.5.3.", відповідно до розрахунку позивача, була перерахована сума пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 24895,10 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд, керуючись ст. 129 ГПК України, покладає витрати зі сплати судового збору у розмірі 2832,94 грн. - на відповідача, у розмірі - 17,22 грн. на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 120, 123, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Зім-Електрод" (61003, м. Харків, пр. Гамарника, буд. 12, ідентифікаційний код 36988615) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр" (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 2, ідентифікаційний код 38920229) суму основного боргу в розмірі 163967,74 грн., пеню в розмірі 24895,10 грн. та 2832,94 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр" (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 2, ідентифікаційний код 38920229).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Зім-Електрод" (61003, м. Харків, пр. Гамарника, буд. 12, ідентифікаційний код 36988615).
Повне рішення складено "16" липня 2019 р.
Суддя А.М. Буракова