ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.07.2019Справа № 910/855/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у загальному позовному провадженні справу
за позовною заявою Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"
про визнання договору укладеним
за участю представників:
від позивача: Тимошик І.О., Волько М.М. - директор за наказом № 93-К від 27.06.19
відповідача: Лисенко В.О.
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" (далі - ОКП "Донецьктеплокомуненерго", позивач) до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз Україна", (далі - АТ "НАК "Нафтогаз Україна", відповідач) про визнання договору укладеним.
У обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що відповідач безпідставно ухиляється від укладення із ОКП "Донецьктеплокомуненерго" договору на постачання природного газу виключно для виробництва теплової енергії, що був спожитий підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, що є бюджетними установами/організаціями (із реквізитами ПАТ "Маріупольгаз") у період з 01.12.2018 р. по 30.04.2019 р. (включно). У той же час, обов'язок відповідача укласти такий договір визначений Законом України "Про ринок природного газу", постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 р. "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", а також Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 717-р "Про деякі питання опалювального сезону 2018/2019 року" від 03.10.2018.
У позові ОКП "Донецьктеплокомуненерго" просило суд зобов'язати відповідача укласти договір постачання природного газу, в редакції, запропонованій позивачем.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.01.2019 р. за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач, у строк, визначений законом, надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем, про відсутність підстав для визнання договору укладеним, також про порушення позивачем порядку укладення такого договору.
У підготовчому засіданні, до початку розгляду справи по суті, позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив виправити описки, допущені у позовній заяві (зокрема, у проекті договору - преамбулі та пунктах 3.1, 7.2). Зазначену заяву суд прийняв до розгляду як таку, що направлена на зміну предмету позову, та яка не суперечить вимогам ст. 46 ГПК України, тому справа розглядалась з урахуванням вказаної заяви.
Під час розгляду справи по суті представники позивача підтримали та обґрунтували свої вимоги, просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, зазначив, що укладення договору, про який просить позивач, не є обов'язковим для відповідача з огляду на чинне законодавство, при цьому, спосіб захисту, обраний позивачем, є недопустимим. Також вказав, що відмова АТ "НАК "Нафтогаз Україна" від укладення договору з позивачем обумовлена ненаданням з боку ОКП "Донецьктеплокомуненерго" довідки діючого постачальника про відсутність заборгованості, як це передбачене законом, крім того, відповідач не погодив істотні умови такого договору. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 4.1 Статуту ОКП "Донецьктеплокомуненерго" (копія якого наявна у матеріалах справи), метою діяльності даного підприємства є виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії у вигляді пари та гарячої води споживачам, у порядку, встановленому законодавством.
Позивач, як виробник теплової енергії у період з 01.10.2018 р. по 31.10.2018 р., на підставі укладеного із ТОВ «Маргаз» договору постачання природного газу № 2090-2018 від 17.09.2018 р., а також на підставі договору № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018 р., укладеного із ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння», у листопаді 2018 р. отримав природний газ з метою вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету та місцевих бюджетів.
У подальшому, ОКП "Донецьктеплокомуненерго" листом № юр/2942 від 28.11.2018 р. звернулось до відповідача (АТ "НАК "Нафтогаз Україна") з пропозицією укласти договір на постачання природного газу на наступні періоди - з 01.12.2018 р. по 30.04.2019 р., обсягом 456,000 тис. куб. виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями (на мережах ПАТ «Маріупольгаз»). Разом з цим листом позивач направив АТ "НАК "Нафтогаз Україна" відповідний проект договору.
У відповідь на вказаний лист АТ "НАК "Нафтогаз Україна" повідомило позивача про відсутність підстав для укладення договору на постачання природного газу у період з 01.12.2018 р. по 30.04.2019 р. (лист № 26-8330/1.2-18 від 27.12.2018 р.). У своїй відповіді АТ "НАК "Нафтогаз Україна" зазначив, що ОКП "Донецьктеплокомуненерго" не було надано письмової довідки або акту звірки розрахунків від ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» (попереднього постачальника), які б підтверджували відсутність у позивача заборгованості перед ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» за поставлений газ. Цим же листом відповідач повернув позивачу проект направленого йому договору постачання природного газу у період з 01.12.2018 р. по 30.04.2019 р.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати укладеним договір поставки природного газу, в редакції, запропонованій позивачем.
Розглядаючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, суд виходив з наступного.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає, що приписами ст. 20 ГК України закріплене право кожного суб'єкта господарювання та споживача на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, незважаючи на наявність/відсутність типової форми договору, затвердженої уповноваженими органами, зокрема, на постачання природного газу.
Верховний Суд України у листі від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" роз'яснив, що у зобов'язаннях з укладення господарських договорів можливість вимагати укладення договорів у судовому порядку закріплюється законодавчо. Поряд із цим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 01.06.2016 р. по справі № 910/268/16, від 10.05.2016 р. по справі № 920/1837/14).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем - ОКП "Донецьктеплокомуненерго" обрано належний спосіб захисту його прав та інтересів, а позовна вимога про визнання договору укладеним відповідає способам захисту прав, що передбачені ст. 20 ГК України.
Далі, Законом України "Про ринок природного газу" визначені правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Частиною 1 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Згідно з пунктами 27, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник природного газу - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу, а споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2012 р. № 705 "Про визначення гарантованих постачальників" Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" визначено гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів річний обсяг споживання природного газу який перевищує 3 млн. куб.м., та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.
Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 (далі - Положення), визначено обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, що покладаються на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
Вказаним Положенням (п. 3) на АТ "НАК "Нафтогаз України" покладаються такі спеціальні обов'язки, як, постачання природного газу на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням, виробникам теплової енергії, а саме: виробникам теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору).
Відтак, АТ "НАК "Нафтогаз України" наділене спеціальними повноваженнями з постачання природного газу для вироблення теплової енергії іншим категоріям споживачів, у тому числі бюджетним установам та організаціям.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Згідно з ч. 3 ст. 12 вказаного Закону права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Так, за змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 179 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 179 ГПК України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.ч. 3, 4, 7 ст. 179 ГК України).
Також зі змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Отже, типові та примірні договори є формою державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, головною ознакою типових договорів є їх обов'язковість (типові договори можуть мати форму самостійного нормативного акту або виступають як додаток до нормативних актів і відтворюють окремі його положення, примірний договір має рекомендаційний характер).
Таким чином, договір може бути укладений за рішенням суду, проте, лише у випадку наявності приписів закону, що передбачають обов'язковість укладення такого договору, а право сторін вільно визначати умови договору може бути обмежено тільки тими випадками, коли актом цивільного законодавства передбачено обов'язковість положень цього акту для сторін договору і сторони не вправі відступити від їх положень.
У обгрунтування своїх вимог позивач посилається на Закон України "Про ринок газу", Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу і забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 р., Розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р від 03.10.2018 "Про деякі питання опалювального сезону 2018/2019 року" та вказує, що АТ НАК "Нафтогаз України", будучи постачальником природного газу для вироблення теплової енергії, безпідставно ухиляється від укладення із позивачем договору на постачання природного газу у період з 01.12.2018 р. по 30.04.2019 р. (включно) бюджетним установам/організаціям, проект якого був направлений відповідачу.
Аналіз Закону України «Про ринок природного газу», який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між постачальниками та споживачами природного газу.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу»).
Водночас, ст. 3 Закону України «Про ринок природного газу» визначає, що ринок природного газу функціонуєна засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних чонополій, та за принципами вільного вибору постачальника природного газу. При цьому вказаний Закон не містить приписів щодо обов'язку укладення позивачем договору про постачання природного газу із відповідачем, а типова форма договорів постачання/купівлі - продажу газу відсутня.
Також слід зазначити, що норми Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018, на які вказував позивач, як на підставу позову про зобов'язання відповідача укласти договір, не містить імперативного обов'язку АТ "НАК "Нафтогаз Україна" щодо укладення договору постачання природного газу зі споживачами.
Стосовно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р від 03.10.2018 "Про деякі питання опалювального сезону 2018/2019 року", то суд зазначає, що його положення стосуються обов'язку укладення АТ "НАК "Нафтогаз Україна" договорів на постачання природного газу, виключно для послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню та/або виробництва теплової енергії для релігійних організацій, у той час, як проект договору (і про це вказував позивач) стосується постачання газу для потреб виробництва теплової енергії, яка має споживатись бюджетними установами/організаціями.
Окремо, розглядаючи спір про зобов'язання відповідача укласти договір на постачання природного газу на підставі Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 р. (далі - Правила), на які посилався позивач, суд зазначає наступне.
Відповідно до розділу ІІ вказаних Правил постачальники із спеціальними обов'язками, на яких в установленому порядку покладений обов'язок постачати природний газ певній категорії споживачів, у тому числі в певних обсягах, не мають права відмовити таким споживачам, об'єкти яких знаходяться на закріпленій території цих постачальників, в укладанні договору постачання природного газу (з урахуванням певних обсягів та цін, якщо вони будуть встановлені для постачальника) за умови дотримання цими споживачами вимог цих Правил та чинного законодавства України (п. 8).
Відповідно до пункту 4 розділу II Правил постачання природного газу для укладення договору постачання природного газу споживач має надати постачальнику такі документи:
- заяву про укладення договору, в якій зазначити свій персональний ЕІС-код та очікувані об'єми (обсяги) споживання природного газу на період дії договору;
- належним чином завірену копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт споживача;
- копії документів на право укладання договору, які посвідчують статус юридичної особи чи фізичної особи - підприємця та уповноваженої особи на підписання договору, та копію документа про взяття на облік у контролюючих органах;
- довідку (акт звірки розрахунків) про відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений газ перед діючим постачальником за поставлений природний газ, підписану діючим постачальником (за його наявності).
Отже, відповідно до вимог вказаних Правил, однією з умов укладення договору постачання природного газу споживачем (ОКП "Донецьктеплокомуненерго") із постачальником газу (АТ "НАК "Нафтогаз Україна") є відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.
Як було встановлено судом, у ОКП "Донецьктеплокомуненерго" існували господарські відносини щодо постачання йому природного газу попередніми постачальниками: 1) у період з 01.10.2018 р. по 31.10.2018 р. - із ТОВ «Маргаз» на підставі договору постачання природного газу № 2090-2018 від 17.09.2018 р.; 2) у листопаді 2018 р. - із ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» на підставі до договору № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018 р.
У матеріалах справи наявний акт звірки за період з 01.10.2018 р. по 12.12.2018 р., складений між ОКП "Донецьктеплокомуненерго" та ТОВ «Маргаз», який підтверджує відсутність у позивача заборгованості за договором № 2090-2018 від 17.09.2018 р. перед ТОВ «Маргаз». Вказаний акт був направлений АТ "НАК "Нафтогаз Україна" позивачем листом № юр/3155 від 21.12.2018 р.
Однак, у матеріалах справи відсутній акт звірки розрахунків, підписаний з боку ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння», який би підтверджував відсутність заборгованості ОКП "Донецьктеплокомуненерго" перед ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» за договором № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018 р. Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, такого акта також не було надано ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна", що й стало однією з підстав для відмови у погодженні проекту договору на постачання природного газу, що є предметом розгляду даної справи.
Посилання позивача на наявні у матеріалах справи платіжні доручення, які на його думку свідчать про відсутність заборгованості у ОКП "Донецьктеплокомуненерго" перед ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння», суд до уваги не приймає, оскільки Правилами № 2496 від 30.09.2015 р. чітко визначено, що доказом відсутності простроченої заборгованості споживача за поставлений газ перед діючим постачальником є довідка (акт звірки розрахунків), у той же час, надані позивачем платіжні доручення є доказами лише вчинення ОКП "Донецьктеплокомуненерго" проплат за відповідним договором, на підставі яких може бути надана довідка (складений акт звірки) щодо відсутності заборгованості у позивача, але за наявності для цього підстав.
За таких обставин, оскільки позивач - ОКП "Донецьктеплокомуненерго" не надав відповідачу належного пакету документів для укладення договору на постачання природного газу, передбаченого Правилами № 2496 від 30.09.2015 р., суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу в укладенні договору.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Частиною ч. 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. У свою чергу, перелік істотних та обов'язкових умов договору купівлі-продажу визначено у главі 54 ЦК України.
Зі змісту п.п. 1.2, 1.3 направленого позивачем проекту договору поставки вбачається, що його предметом є обов'язок постачальника (АТ "НАК "Нафтогаз Україна") поставити споживачеві (ОКП "Донецьктеплокомуненерго") у період з 01.12.2018 р. по 30.04.2019 р. природний газ у кількості 456 тис. куб. метрів, який буде використовуватись споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Пунктом 4.2 проекту договору визначено, що ціна за 1 000 куб.м. газу становить 7 482,61 грн., з урахуванням ПДВ. Загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу (п. 4.3).
Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу з 01.12.2018 р. до 30.04.2019 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази погодження відповідачем істотних умов договору у редакції, запропонованій позивачем. Вказане підтверджується листом АТ "НАК "Нафтогаз Україна" № 26-8330/1.2-18 від 27.12.2018 р., яким відповідач відмовив позивачу у погодженні проекту договору.
Частиною 8 ст. 181 ГК України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Таким чином, оскільки відповідач не погодив істотних умов у запропонованому позивачем проекті договору, такий договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а отже, зобов'язати відповідача укласти такий договір у суду немає підстав.
Також суд враховує, що згідно з ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Суд, розглянувши умови п.п. 2.1, 11.1 проекту договору, зауважує, що предметом договору є передача газу у період з 01.12.2018 р. по 30.04.2019 (п. 2.1). Також умови п. 11.1 проекту договору щодо строку дії договору передбачають, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу - з 01.12.2018 р. до 30.04.2019 р., тобто договір регулює відносини сторін за набагато раніший період, ніж вирішується даний спір по суті.
Приписами ч. 3 ст. 631 ЦК України сторонам договору надано право встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Разом з тим, суд зазначає, що за змістом вказаної норми застосування умов договору на період до його укладення можливе лише у випадку, коли між сторонами вже існували правовідносини до моменту укладення договору.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження будь-якої поставки АТ "НАК "Нафтогаз Україна" природного газу на користь ОКП "Донецьктеплокомуненерго" для виробництва теплової енергії та його оплати останнім, тобто позивач не довів існування між сторонами відповідних правовідносин.
За таких обставин, застосування умов спірного договору на період до його укладення (з 01.12.2018 р. до 30.04.2019 р.) є неможливим.
Окрім вказаного, дослідивши наведені положення проекту договору, суд зазначає, що за його умовами на постачальника (АТ "НАК "Нафтогаз Україна" ) покладений обов'язок здійснити поставку природного газу протягом чітко визначеного строку, а саме - з 01.12.2018 р. по 30.04.2019. При цьому, за порушення строку виконання вказаного обов'язку встановлена відповідальність постачальника (п. 7.1).
Таким чином, у разі задоволення даного позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов'язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а відтак - порушить його права. Отже, на даний час укладення договору з наведеним предметом є неможливим.
За таких обставин, беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОКП "Донецьктеплокомуненерго" про визнання договору укладеним задоволенню не підлягають.
У разі відмови у задоволенні позову відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" про визнання договору укладеним.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 1 липня 2019 року.
Повний текст рішення складений 15 липня 2019 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.