61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
15.07.2019 Справа № 905/1045/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.
при секретарі судового засідання Барбаш Д.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача: комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок 1, код ЄДРПОУ 33760279)
про стягнення 2 195,36 грн., з яких: 1 466,77 грн. - пеня, 354,56 грн. - 3% річних, 374,03 грн. - інфляційні втрати, -
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» про стягнення 2 195,36 грн., з яких: 1 466,77 грн. - пеня, 354,56 грн. - 3% річних, 374,03 грн. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором постачання природного газу №4732/1617-РО-6 від 30.09.2016 в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ, що стало підставою для нарахуванням позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач протягом розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з посиланням на те, що порушення зобов'язань за спірним договором відбулося за відсутності вини ККП Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» з огляду на позбавлення можливості вільно розпоряджатися грошовими коштами через наявність накладених арештів на рахунки підприємства, заборгованість на даний час сплачено у повному обсязі, а отже, відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій, та просив розглянути справу за відсутності його представника.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -
30.09.2016 між публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - постачальник) та комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (далі - споживач) було укладено договір постачання природного газу № 4732/1617-РО-6 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій.
Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно (п. 1.3. в редакції додаткової угоди № 1 від 23.01.2017 до договору постачання природного газу від 30.09.2016 № 4732/1617-РО-6).
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 (включно) природний газ обсягом до 96,5 тис. куб. метрів (дев'яносто шість тисяч п'ятсот куб.метрів), а саме: жовтень - 6,4 тис. куб. метрів, листопад - 11,9 тис. куб. метрів, грудень - 19,5 тис. куб. метрів, січень - 24,0 тис. куб. метрів, лютий - 18,0 тис. куб. метрів, березень - 16,7 тис. куб. метрів.
Згідно п. 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копію акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість (п. 3.5. договору).
Відповідно до п. 3.6. договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.
Згідно п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 2 471,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 2 965,20 грн. (дві тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять грн.. 20 коп.)
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. договору цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п.10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, становить 5 років.
Відповідно до п. 12.1. договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору №4732/1617-РО-6 від 30.09.2016 позивачем та відповідачем було підписано, в тому числі, наступні акти приймання-передачі природного газу:
- б/н від 31.12.2016 у грудні 2016 року на суму 37 403,03 грн. (12,614 тис. куб. м);
- б/н від 31.01.2017 у січні 2017 року на суму 39 929,39 грн. (13,466 тис. куб. м);
- б/н від 28.02.2017 у лютому 2017 року на суму 39 739,61 грн. (13,402 тис. куб. м);
- б/н від 31.03.2017 у березні 2017 року на суму 28 569,71 грн. (9,635 тис. куб. м);
Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов'язок по оплаті отриманого товару у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” нараховано та заявлено вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Відтак, зобов'язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:
- за поставкою грудня 2016 року на суму 37 403,03 грн. - 25.01.2017 включно;
- за поставкою січня 2017 року на суму 39 929,39 грн. - 27.02.2017 включно з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (25.02.2017, 26.02.2017) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України);
- за поставкою лютого 2017 року на суму 39 739,61 грн. - 27.03.2017 включно з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (25.03.2017, 26.03.2017) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України);
- за поставкою березня 2017 року на суму 28 569,71 грн. - 25.04.2017 включно.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за договором № 4732/1617-РО-6 від 30.09.2016 (відомості, які містяться у довідці “Операції з 01.10.2016 по 31.05.2018 по підприємству “Маріупольтепломережа ККП” позивача) з порушенням встановлених договором строків.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Статтею 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За приписом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Як вже зазначалося, згідно п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. договору цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відтак, позивачем заявлено до стягнення 1466,77 грн. пені за загальний період з 26.01.2017 по 11.05.2017 за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого у грудні 2016 - березні 2017 року.
Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015.
Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У п.п.5, 6 статуту Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. №747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
Згідно з п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
Законом України “Про енергозбереження” визначено, що “енергозбереження” - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; “паливно-енергетичні ресурси” - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства публічне акціонерне товариство “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).
Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Крім того, згідно відомостей з офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» входить до Переліку ліцензіатів у сфері теплопостачання, що переходять під регулювання місцевих органів влади.
З огляду на вищевикладене комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» є теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством.
При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Маріуполь Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р.
Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Тобто, комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м. Вугледар Донецької області загальновідомою.
Відповідно до п.6 статуту публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 №747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013. №724), предметом діяльності компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №4732/1617-РО-6 від 30.09.2016.
Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 1466,77 грн. пені за період з 26.01.2017 по 11.05.2017 за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого у грудні 2016 - березні 2017 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних на загальну суму 354,56 грн., а саме:
- за поставкою грудня 2016 року за період з 26.01.2017 по 27.03.2017 в сумі 187,53 грн.;
- за поставкою січня 2017 року за період з 28.02.2017 по 27.03.2017 в сумі 91,89 грн.
- за поставкою березня 2017 року за період з 26.04.2017 по 11.05.2017 в сумі 37,57 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично вірним, у зв'язку з чим розмір 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 354,56 грн.
Також позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 374,03 грн. за лютий 2017 за поставкою грудня 2016.
Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично вірним, у зв'язку з чим розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 374,03грн.
Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно заявлених до стягнення вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» про стягнення 2 195,36 грн., з яких: 1 466,77 грн. - пеня, 354,56 грн. - 3% річних, 374,03 грн. - інфляційні втрати , задовольнити частково.
Стягнути з комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок 1, код ЄДРПОУ 33760279) на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних в сумі 354,56 грн., інфляційні втрати в сумі 374,03 грн., судовий збір в сумі 637,54 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 15.07.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2019
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя Ю.В. Бокова