вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" липня 2019 р. Справа№ 910/20370/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тищенко А.І.
Кравчука Г.А.
секретар судового засідання: Денисюк І.Г.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.07.2019
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк
"Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019
у справі №910/20370/17 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофіс"
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк
"Приватбанк"
про стягнення 830 068,47 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі за текстом - відповідач) 830 068,47 грн неустойки за користування орендованим майном за період з 11.01.2016 по 14.11.2017 на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано свої зобов'язання з повернення об'єкта оренди за укладеним з позивачем договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011 після його розірвання, внаслідок чого у позивача виникло право здійснити нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що ним виконано обов'язок з повернення об'єкту оренди, про що сторонами складено і підписано Акт передання-приймання об'єктів оренди від 31.12.2015. Відповідач вважає, що позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами факт невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повернення орендованого обладнання. Також відповідач звертав увагу суду на те, що одночасно з правовідносинами оренди обладнання між сторонами були наявні і правовідносини з оренди приміщень, на фасадах яких таке обладнання було розміщено, а відтак, після підписання Акта передання-приймання від 31.12.2015, яким таке обладнання було повернуто, орендоване обладнання фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об'єктах нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/2370/17 у позові відмовлено.
Вказане судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту неповернення орендованого майна відповідачем. При цьому суд послався на Акт приймання-передачі від 31.12.2015, у якому зазначено, що орендодавець повернув, а орендар прийняв із користування обладнання згідно з укладеним між сторонами договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011. Обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням. Зазначений акт підписано та скріплено печатками як позивача (орендодавця), так і відповідача (орендаря). Доказів визнання вказаного акта недійсним, висловлень до нього будь-яких зауважень позивачем не надано. Також, з урахуванням листування сторін, суд зазначив, що з моменту підписання акта приймання-передачі від 31.12.2015 та до моменту звернення з вимогою за вих.№28/09-1 від 28.09.2017 позивач не висловлював жодних претензій щодо повернення майна саме за договором оренди №7 від 02.03.2011.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/2370/17 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.
При прийнятті вказаної постанови суд виходив з того, що акт приймання-передачі від 31.12.2015 є неналежним доказом, оскільки у зазначеному акті вказано, що орендодавець повернув, а орендар прийняв обладнання, хоча таке формулювання суперечить умовам договору, а також у зазначеному акті відсутнє найменування, вартість, характеристики, кількість та склад майна, яке повертається, що не може свідчити про повернення орендованого обладнання у повному обсязі. Крім того, згідно з умовами договору повернення майна здійснюється за актом разом з технічною документацією, в той час як матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу технічної документації. Таким чином, враховуючи прострочення повернення відповідачем орендованого майна, відсутність належних та допустимих доказів відповідно до вимог законодавства України та умов договору повернення спірного майна з оренди, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 830 068,47 грн. неустойки є обґрунтованими.
Постановою Верховного Суду від 05.12.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 скасовано, а справу №910/20370/17 передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначав про те, що суди по суті оцінили лише акт приймання-передачі обладнання та не надали належної правової оцінки іншим документам, наявним у справі. Тоді як для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити дійсні обставини, що склалися між сторонами спору, на підставі оцінки наявних у справі документів, а також врахувати положення п. 7.5 договору, у якому сторони погодили, що сплаті підлягає саме орендна палата по день фактичного користування майном. Тобто, у випадку встановлення обставин неповернення обладнання з орендного користування, судам слід з'ясувати наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України. Суд першої інстанції не врахував специфічних характеристик обладнання, що орендувалось відповідачем, не надав оцінки умовам п. 6.2 договору, згідно з яким монтажні та пусконалагоджувальні роботи повинні були виконуватись ТОВ "Техно Компас", та не з'ясував обставин чи дійсно внаслідок підписання акта приймання-передачі орендар перестав фактично користуватись орендованим ним обладнанням. Судами попередніх інстанцій у своїх рішеннях не досліджено в повному обсязі факту користування орендарем спірними об'єктами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 830 068,47 грн. неустойки та розподілено судові витрати.
Вказане судове рішення мотивоване відсутністю належних та допустимих доказів повернення відповідачем обладнання. Суд зазначив, що Акт приймання-передачі від 31.12.2015 не відповідає приписам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в частині оформлення, оскільки не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається з оренди. Окрім того, за умовами укладеного між сторонами договору повернення майна здійснюється за актом разом з технічною документацією, але докази передання відповідачем технічної документації позивачу відсутні. Факт користування відповідачем орендованим майном після закінчення строку дії договору підтверджується листуванням сторін.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення.
Зокрема, скаржник зазначав про те, що ним належно виконано свої договірні зобов'язання з повернення майна, про що свідчить Акт приймання-передачі від 31.12.2015 та листи від 22.06.2017 і від 08.09.2017. Скаржник вважає, що питання передання або непередання технічної документації разом з орендованим майном не є предметом спору. Окрім того, суд мав застосувати до спірних правовідносин принцип превалювання змісту над формою, який полягає в тому, що правовідносини визначаються відповідно до сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019, справу № 910/20370/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. - головуючий суддя, судді - Козир Т.П., Кравчук Г.А
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17, розгляд апеляційної скарги призначити на 02.07.2019. Встановлено учасникам судового провадження строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач у відзиві, поданому до суду апеляційної інстанції 02.07.2019, заперечував проти апеляційної скарги, зазначаючи про те, що місцевим господарським судом надано належну оцінку доводам відповідача відносно повернення об'єкту оренди, а також враховано надані сторонами докази, внаслідок чого судом було вірно застосовано норми ст. 785 ЦК України та стягнуто з відповідача суму неустойки. Позивач вважає, що відповідачем не спростовано висновки місцевого господарського суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів. Відкладено розгляд справи до 15.07.2019. Зобов'язано позивача в строк до 15.07.2019 надати суду: належним чином засвідчені копії первинних облікових документів щодо основних засобів, які передавалися позивачем за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011 та належним чином засвідчені копії всіх регістрів бухгалтерського обліку основних засобів, які передавалися позивачем за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011, складених станом на дати передачі обладнання в оренду, на січень 2016 року, а також на дату розгляду даної справи.
У зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2019, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тищенко А.І.
15.07.2019 на виконання ухвали суду від 02.07.2019 позивачем надано бухгалтерські довідки (справки) по рахунку 104 за березень 2014, за січень 2016, та за червень 2019, які за результатами їх оцінки судом апеляційної інстанції не приймаються як доказ у справі, оскільки не містять ідентифікаційних ознак зв'язку з об'єктом оренди та ознак первинних облікових документів, що мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
02.03.2011 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір №7 оренди обладнання (далі за текстом - Договір оренди), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2.1, 1.2.3, 2.1, 3.2) орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування обладнання (надалі іменується - "майно, що орендується") та зобов'язується сплачувати оренду плату. Найменування майна, що орендується: комплекти світлодіодних панелей згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Вартість майна, що орендується складає 4 789 631,74 грн. з урахуванням індексації. Обладнання передається орендарю для використання у якості носіїв інформації у банківській діяльності. Строк оренди складає 10 календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання.
Орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації і складає 39 913,60 грн, податок на додану вартість 7 982,72 грн, всього по договору 47 896,32 грн за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект вказаний в додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці) (п.4.2 Договору оренди).
Порядок передачі та повернення майна орендодавцю визначений у розділі 7 Договору оренди, згідно з п.п. 7.1, 7.4, 7.5 якого після закінчення строку оренди повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом 10 календарних днів разом з технічною документацією (комплектно). Обов'язок по складанню акта передання-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд та перевірку стану майна під час підписання акту передання-приймання. Майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.
В п. 9.1, 9.2, 9.7 Договору передбачено, що останній вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 02.03.2021. Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в України законодавстві.
В додатку №1 до Договору вказано перелік майна, що орендується, а саме: комплекти світлодіодних панелей, а саме: 6.144х3.328 у кількості - 2; 6.144х1.024, у кількості - 1; 4.096х0.768 у кількості - 12; 2.925х0.675 у кількості - 18, всього 33 шт.
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2; 6.144х1.024, у кількості - 1; 4.096х0.768 у кількості - 12; 2.925х0.675 у кількості - 18, всього 33 шт., про що сторони підписали акт приймання-передачі обладнання від 01.04.2011.
Додатковою угодою від 01.12.2011 сторони доповнили п. 2.2 Договору оренди положенням щодо індексації орендної плати за 2011 рік на суму 489 021,42 грн. в т.ч. ПДВ 81 503,58 грн., а додатковою угодою від 30.11.2015 додали до п.4.2 Договору оренди наступний абзац: "Орендна плата в період з 01.12.2015 по 31.12.2015 складає 15 618,70 грн, ПДВ 3123,74 грн, всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 18 742,44 грн". Окрім того, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015.
З наведеного слідує, що шляхом підписання додаткової угоди від 30.11.2015 сторони дійшли згоди припинити свої договірні відносини.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 28/09-1 від 28.09.2017, в якій зазначив, що після розірвання Договору об'єкти оренди (комплекти світлодіодних панелей) до сьогоднішнього дня не повернуті позивачу в порядку, передбаченому договором оренди та діючим законодавством України, у зв'язку з чим вимагав у відповідача у 7-денний строк виконати обов'язок за договором та повернути комплекти світлодіодних панелей позивачу із технічною документацією (комплектно) в стані та порядку.
Однак вимога позивача залишена відповідачем без належного реагування, майно надалі залишається у користуванні відповідача, у зв'язку з чим позивач здійснив нарахування відповідачу неустойки в розмірі подвійної плати за користуванням майном за час прострочення повернення об'єкта оренди орендодавцю з 11.01.2016 (сплив десятиденного строку добровільного повернення майна відповідно до п. 7.1 Договору оренди) по листопад 2017 (час звернення до суду).
Спір у даній справі стосується з'ясування питання про виконання відповідачем умов Договору оренди щодо повернення орендованого майна та наявності підстав для застосування до відповідача неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Відповідно до ст. ст. 759, 760, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Виходячи зі змісту ст. 193 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.
Згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. У разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідач в своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі зазначав про те, що ним було повернуто орендоване майно позивачу, про що свідчить Акт приймання-передачі від 31.12.2015 до Договору оренди, підписаний сторонами.
Однак зі змісту названого Акту випливає, що саме позивач, як орендодавець, повернув, а відповідач, як орендар, прийняв із користування обладнання за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011. Обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням
Натомість, виходячи з умов укладеного між сторонами Договору оренди, обов'язок повернення орендованого обладнання покладено саме на відповідача, як орендаря. Окрім того, Акт приймання-передачі від 31.12.2015 не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається.
Також, за умовами п.7.1 Договору оренди повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання разом з технічною документацією (комплектно). Натомість доказів виконання цих умов Договору оренди відповідачем матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що питання передання або непередання технічної документації разом з орендованим майном не є предметом спору у даній справі відхиляються колегією суддів, оскільки заперечення відповідача по суті спору ґрунтуються на твердженні про належне виконання ним своїх договірних зобов'язань в частині повернення об'єкта оренди позивачу, натомість вищезгадані умови п. 7.1 Договору оренди передбачають повернення майна безпосередньо разом з технічною документацією за актом приймання-передачі, а не окремо майно та технічну документацію на нього.
Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача про повернення ним орендованого обладнання з огляду на зміст наданих до матеріалів справи листів №0-74728 від 22.06.2017 та №20.0.0.0/4-107142 від 08.09.2017, які свідчать про те, що відповідачем не заперечується факт користування комплектами світлодіодних панелей та зазначається про необхідність їх демонтажу позивачем, не дивлячись на те, що відповідно до п. 6.2 Договору оренди саме на відповідача покладено обов'язок укласти з ТОВ "Техно Компас" договір на проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт. Обов'язку позивача, як орендодавця, здійснювати демонтаж орендованого обладнання, умови Договору оренди не встановлюють.
Тобто, з названого листування, яке відбувалося більше ніж через півтора роки після припинення дії Договору оренди за згодою сторін вбачається, що об'єкт оренди все ще використовуються відповідачем та не демонтовано. В свою чергу, відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів невикористання об'єкту оренди суду не надано, чим спростовується твердження скаржника про повернення ним обладнання позивачу за Актом від 31.12.2015.
Відповідачем надано до матеріалів справи перелік договорів оренди приміщення з адресами орендованого майна та примірник договору, який є типовим, на підтвердження того, що одночасно з правовідносинами оренди обладнання між сторонами були наявні і правовідносини з оренди приміщень, на фасадах яких таке обладнання було розміщено. За твердженням відповідача, після підписання Акта передання-приймання від 31.12.2015, яким таке обладнання було повернуто, орендоване обладнання фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об'єктах нерухомого майна.
Натомість з вищевказаних документів не вбачається, що саме те, обладнання, яке було передано в оренду відповідачу за Договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011 перейшло у володіння позивача.
Оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем в частині повернення орендованого обладнання за Договором оренди, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для застосування до відповідача неустойки.
При цьому судом враховано, що діюче законодавство України в сфері орендних правовідносин розрізняє:
- орендну плату, як плату або фіксований платіж, що справляється з наймача за користування майном, як правило щомісячно (ч. 1 ст. 759 ЦК України, ст. 762 ЦК України, ч. 1 ст. 283 ГК України, ст. 286 ГК України), та є істотною умовою договору оренди між суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 284 ГК України);
- неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення виконання наймачем обов'язку зі своєчасного її повернення в разі припинення договору найму (ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 785 ЦК України), що застосовується за вимогою орендодавця та на відміну від орендної плати не є фіксованим платежем.
В ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення речі, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з п. 7.5 Договору оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном, але в той же час сторони не передбачили будь-яких обмежень чи виключень для застосування до орендаря виду відповідальності, передбаченого ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Частина 4 ст. 291 ГК України, яка визначає правові наслідки припинення договору оренди, не встановлює правових наслідків припинення договору оренди, а відсилає до відповідних норм, що регулюють відносини найму (оренди), встановлених ЦК України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про можливість застосування до спірних правовідносин сторін ч.2 ст. 785 ЦК України та нарахувати неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Перевіривши розрахунок вимог позивача, колегія суддів погоджується з його арифметичною правильністю, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення суду відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17 - без змін.
2. Матеріали справи повернути Господарському суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у порядку і строки, встановлені ГПК України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 16.07.2019.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді А.І. Тищенко
Г.А. Кравчук