ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1378/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Принцевської Н.М.,
Суддів: Діброва Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29)
Секретар судового засідання Соловйова Д.В.
Представники сторін:
Від Міністерства оборони України - Єрмаков А.В., довіреність № 220/528/д, дата видачі: 03.12.18;
від ФОП Дівєєва В.М. - Синько О.А., довіреність № 964, дата видачі: 29.05.17;
Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
розглянувши апеляційні скарги Міністерства оборони України та Фізичної особи-підприємця Дівєєва Володимира Миколайовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 року
у справі №916/1378/18
за позовом Міністерства оборони України
до: - Фізичної особи-підприємця Дівєєва Володимира Миколайовича;
- Державного підприємства „ТВК”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача концерну „Військторгсервіс” в особі філії „Одеське управління військової торгівлі”
про визнання недійсною додаткової угоди та усунення перешкод у користуванні майном,-
(суддя першої інстанції: Желєзна С.П., дата та місце ухвалення рішення: 12.11.2018, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
В липні 2018 року Міністерство оборони України (далі - МОУ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дівєєва Володимира Миколайовича (далі - ФОП Дівєєв В.М.), Державного підприємства „ТВК" (далі - ДП „ТВК") про визнання недійсною додаткової угоди №48 від 30.11.2010, укладеної між відповідачами до договору про надання права платного користування торгівельним місцем №17/2009 від 05.03.2009; про зобов'язання ОСОБА_1 та будь-яких третіх осіб усунути Міністерству оборони України перешкоди у користуванні торгівельним місцем шляхом звільнення від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вулиці Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом укладання між відповідачами додаткової угоди №48 від 30.11.2010 із перевищенням наданих позивачем ДП „ТВК" повноважень. В обґрунтування позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_1 та будь-яких третіх осіб усунути Міністерству оборони України перешкоди у користуванні торгівельним місцем позивач посилається на припинення між сторонами договірних відносин у зв'язку з відмовою позивача від договору №17/2009 від 05.03.2009.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 (суддя - Желєзна С.П.) позов задоволено частково, визнано недійсною додаткову угоду №48 від 30.11.2010, укладену між ФОП Дівєєвим В.М. та ДП „ТВК" до договору про надання права платного користування торгівельним місцем №17/2009 від 05.03.2009, стягнуто з ДП „ТВК" на користь МОУ судовий збір у розмірі 1762,00 грн., в решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що на момент укладання додаткової угоди №48 від 30.11.2010 сплинув строк дії договору доручення від 27.11.2008, пролонгації якого сторонами передбачено не було, у зв'язку з чим у ДП „ТВК” взагалі були відсутні будь-які повноваження на укладання спірного правочину, а отже приписи ст. 241 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, місцевий господарський суд додатково зазначив, що зі змісту додаткової угоди №48 від 30.11.2010 вбачається, що ДП „ТВК” було укладено такий правочин від власного імені, оскільки будь-яких посилань на укладення додаткової угоди від імені та в інтересах Міністерства оборони України вказана угода не містить.
В оскаржуваному рішенні суд також зазначив, що надане Міністерству оборони України умовами договору право виступати з ініціативою про припинення його дії підлягає реалізації лише у встановленому законом порядку, тобто із дотриманням вимог Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, якими чітко врегульовано підстави для припинення договору оренди майна.
Місцевий господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення поданого Міністерством оборони України позову шляхом визнання недійсною додаткової угоди №48 від 30.11.2010 до договору про надання права платного користування торгівельним місцем №17/2009 від 05.03.2009. Суд першої інстанції також зазначив, що правові підстави для зобов'язання ОСОБА_1 та будь-яких третіх осіб усунути позивачу перешкоди у користуванні торгівельним місцем №4980 шляхом звільнення від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів відсутні.
12.12.2018 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 року у справі №916/1378/18.
МОУ вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у вимозі про усунення перешкод у користуванні майном незаконним та необґрунтованим.
На думку апелянта місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що договір №17/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ «Промтоварний ринок» по вул. Рожевій від 05.03.2009 не припинено, а тому відповідач на правових підставах користується торгівельним місцем №4980.
МОУ зазначає, що аналіз ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України та 188 Господарського кодексу України свідчить про те, що законодавець допускає можливість відмови від договору (його розірвання, припинення) в односторонньому порядку у разі, якщо не передбачено умовами такого договору.
На думку апелянта рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном не відповідає правовим позиціям, викладеним у вказаній постанові.
МОУ зазначає, що ним здійснювалися належні, розумні та достатні дії з метою повідомлення відповідача про припинення договору, а відповідач навмисно, розуміючи правові наслідки, не отримував повідомлення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1378/18 за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 у справі №916/1378/18 призначено до розгляду на 04.02.2019.
Крім того, 29.01.2019 ФОП Дівєєв В.М. також звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 по справі №916/1378/18.
ФОП Дівєєв В.М. вважає висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання недійсною додаткової угоди №48 від 30.11.2010 до договору про надання права платного користування торгівельним місцем №17/2009 від 05.03.2009, є незаконним та необґрунтованим, а судове рішення у цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справ, при їх недоведеності, висновки суду не відповідають обставинам справи.
На думку ФОП Дівєєва В.М., позивач не підтвердив належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами своє право, за захистом якого звернувся до суду, посилаючись на ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України, тобто право на первинне користування торговим місцем.
Судом першої інстанції не взято до уваги низку підстав, які поряд із вказаним, свідчать про те, що МОУ немає законних прав на безоплатне користування торговими місцями по вулиці Рожевій на території ТОВ «Промтоварний ринок», зокрема, місцем №4980 та як наслідок, те, що ДП «ТВК» повинно було мати відповідне доручення на вчинення дій від імені МОУ з приводу укладення додаткової угоди, предметом якої є користування торговим місцим №4980.
Апелянт зазначає, що висновки суду стосовно того, що майнові права на торгове місце №4980 належать МОУ на підставі Договору №181/9-83р, не відповідають обставинам справи, оскільки не доведені позивачем.
Крім того, апелянт зазначає, що прийняття МОУ орендної плати у розмірі, який передбачений саме Додатковою угодою до Договору, а не основним договором і відсутність заперечень з приводу розміру орендної плати, яка зідно з додатковою угодою є збільшеною з 1800 грн. до 2000 грн. також свідчить про схвалення правочину зі сторони позивача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 апеляційну скаргу ФОП Дівєєва В.М. на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 по справі №916/1378/18 залишено без руху.
04.02.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Дівєєва Володимира Миколайовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю можливості забезпечити явку представника в судове засідання, яке призначене на 04.02.2019.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 відкладено розгляд апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 у справі №916/1378/18 на 13.02.2019.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 у справі №916/1378/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І., відкладено розгляд справи №916/1378/18 на 04.03.2019 об 11-00 год.
01.03.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №916/1378/18 до отримання правової позиції Верховного суду у справі №914/2649/17.
Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Дівєєва В.М. на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 по справі №916/1378/18, призначено розгляд апеляційної скарги ФОП Дівєєва В.М. на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 по справі №916/1378/18 до спільного розгляду з апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 у справі №916/1378/18.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 відкладено розгляд справи №916/1378/18 на 08.04.2019.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 задоволено клопотання Міністерства оборони України про зупинення апеляційного провадження по справі №916/1378/18, зупинено апеляційне провадження у справі №916/1378/18 до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №914/2649/17, зобов'язано сторони повідомити Південно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №914/2649/17 та надати відповідні докази.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2019 поновлено апеляцйіне провадження по справі №916/1378/18 за апеляційними скаргами Міністерства оборони України та ФОП Дівєєва В.М. на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018, призначено справу до розгляду на 01.07.2019 року.
У зв'язку із перебуванням судді - члена колегії Разюк Г.П. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду №335 від 27.06.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/1378/18.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 27.06.2019 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді: Ярош А.І., Діброва Г.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 апеляційні скарги Міністерства оборони України та ФОП Дівєєва В.М. на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 прийнято до провадження колегією суддів у складі колегії суддів: головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді: Ярош А.І., Діброва Г.І.
В судовому засіданні представники МОУ та ФОП Дівєєва В.М. підтримали доводи та заперечення, викладені ними письмово.Представники інших учасників в судове засідання не з'явились, не повідомивши завчасно про причини неявки, про дату, час та місце проведення судового засідання по справі повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників, які не з'явились, за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2000 між МОУ, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок” було укладено договір №181/9-83.
Відповідно до п. п. 1.1, 5.1 вказаного договору МОУ дає згоду на вилучення земельної ділянки площею 4,33 га (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га, вартість понесених затрат по його обладнанню становить 264 661 гривень), що розташована на території військового містечка №7 Одеського гарнізону, військова частина НОМЕР_1 , та передає вказану земельну ділянку (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га) Авангардівській селищній раді Овідіопольського району Одеської області. МОУ має право протягом 99 років з дня підписання цього договору безкоштовного користування на власній розсуд 50 місцями під 20-футові контейнери, що розміщені на території Ринку по вулиці Рожевій, та розташованими на даних місцях контейнерами, а Ринок визнає вказане право та зобов'язується безкоштовно здійснювати охорону, загальне освітлення, прибирання території, забезпечити вільний доступ до вказаних контейнерів.
27.11.2008 між МОУ (Довіритель) та ДП Міністерства оборони України „Південь” (Повірений) було укладено договір доручення.
Умовами п. 1.1, 5.1, 5.2 вказаного договору передбачено, що Довіритель доручає, а Повірений приймає на себе доручення та зобов'язується вчиняти від імені МОУ юридичні дії, пов'язані з укладанням та розірванням договорів з фізичними особами про надання права платного користування 50 місцями для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, збором і обліком грошових коштів, стягненням штрафів та судовим захистом інтересів сторін, які порушуються, оспорюються чи охороняються законом. Договір набирає чинності з 01.01.2009 та діє до 31.12.2009.
Положеннями п. 3.1 договору доручення від 27.11.2008 сторони передбачили, що у випадках, які прямо не врегульовані умовами або положеннями цього договору, сторони керуються положеннями чинного законодавства України. Пролонгація договору сторонами взагалі не була передбачена.
05.03.2009 між МОУ, від імені якого діяло ДП Міністерства оборони України „Південь” (Сторона 1), та ОСОБА_1 (Сторона 2) було укладено договір №17/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, відповідно до положень п. п. 2.1, 2.2, 6.1 якого Сторона 1, зокрема, зобов'язується надати Стороні 2 торгове місце №4980 на території „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, а Сторона 2 зобов'язується, зокрема, своєчасно, в терміни, встановлені п. 3.2 договору, здійснювати оплату за договором (далі по тексту - договір №17/2009 від 05.03.2009). Договір набуває чинності з 03.03.2009 і діє до 05.03.2019.
Пунктами 6.3, 6.4 договору №17/2009 від 05.03.2009 передбачено, що договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше, ніж 2 місяці. Дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який його було укладено; за ініціативою однієї зі сторін. Сторона яка виступає з ініціативою про припинення договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2009р. за № 683-р „Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Південь" до сфери управління Держкомпідприємництва” державне підприємство „Південь” (смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області) було передано до сфери управління Держкомпідприємництва.
Разом з тим, Указом Президента України від 14.09.2009 за №746/2009 було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 N683-р "Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Південь" до сфери управління Держкомпідприємництва".
Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №315 від 12.10.2010 ДП „Південь” було перейменовано на Державне підприємство „ТВК” та визначено, що ДП „ТВК” є правонаступником майнових прав та обов'язків ДП „Південь”.
В подальшому, 30.11.2010 між ДП „ТВК”, яке є правонаступником майнових прав та обов'язків ДП "Південь", та ФОП Дівєєвим В.М. було укладено додаткову угоду №48 до договору №17/2009 від 05.03.2009, відповідно до п. 4 якої сторони дійшли згоди, що договір вважається розірваним ДП „ТВК” у випадках: заборгованості ОСОБА_1 по оплаті в терміни більше 70 календарних днів; закінчення терміну, на який був укладений даний договір; інших випадках, які передбачені чинним законодавством.
Крім того, додатковою угодою №48 від 30.11.2010 сторонами було передбачено, що тариф на право платного користування встановлюється у розмірі 2000,00 грн. за місяць (з урахуванням ПДВ), з терміном сплати до 10 числа поточного місяця.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №930-р „Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та організацій до сфери управління Державної служби з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва” державне підприємство „ТВК” було передано до сфери управління Держпідприємництва.
14.06.2016 між МОУ та концерном „Військторгсервіс” (Концерн) було укладено договір доручення №1 від 14.06.2016.
Умовами п. 1.1 вказаного договору доручення (у редакції додаткової угоди №1 від 06.03.2018) передбачено, що МОУ доручає, а Концерн приймає на себе доручення та зобов'язується від імені МОУ вчиняти юридичні дії, пов'язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, в тому числі з правом звернення до суду із позовами про тлумачення умов даних договорів, визнання їх недійсними, отримання та обліком коштів, стягнення заборгованості, штрафних санкцій та представництва інтересів сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов'язаних з виконанням цього договору.
Згідно з п. 5.1 договору доручення № 1 від 14.06.2016 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2019. Договір вважається автоматично продовженим на таких самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої дії договору у письмовій формі не пізніше, ніж за один календарний місяць до закінчення терміну його дії.
Листом №092/10 від 20.07.2016 ДП „ТВК” було повідомлено ФОП Дівєєва В.М. про припинення дії договору №17/2009 від 05.03.2009, у зв'язку з укладенням між МОУ та концерном „Військторгсервіс” договору доручення №1 від 14.06.2016.
Листом №1287 від 27.12.2016 концерном „Військторгсервіс” було повідомлено ФОП Дівєєва В.М. про припинення дії договору №17/2009 від 05.03.2009 у порядку п. 6.4 договору з 27.02.2017.
Окрім того, листами за №40516 від 29.03.2018 та №54816 від 24.04.2018 концерном „Військторгсервіс” було повторно повідомлено ФОП Дівєєва В.М. про припинення договору №17/2009 від 05.03.2009 та про відсутність у відповідача правових підстав для використання торгового місця №4980.
10.04.2018 концерном „Військторгсервіс” в особі філії „Одеське управління військової торгівлі” за участю представника ТОВ „Промтоварний ринок” було складено акт інвентаризації торгівельних місць дільниці №6 філії „Одеське управління військової торгівлі” на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожева, відповідно до якого комісією було встановлено невикористання, зокрема, торгівельного місця №4980. Окрім того, додатком №3 до акту від 10.04.2018 комісією був визначений перелік фізичних осіб-підприємців, якими вчиняються перешкоди у користуванні торговельними місцями, до якого було включено і ФОП Дівєєва В.М.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Промтоварний ринок” 08.08.2018, 09.08.2018, 11.08.2018, 12.08.2018, 15.08.2018 були складені акти про відкриття торгівельного об'єкту №4980 без перепустки, всупереч наказу останнього за №94 від 30.05.2017, про що було повідомлено концерн „Військторгсервіс” в особі філії „Одеське управління військової торгівлі” листом №980 від 14.08.2018.
З огляду на вказані обставини, а також посилаючись на укладення з боку ДП „ТВК” додаткової угоди №48 від 30.11.2010 до договору про надання права платного користування торгівельним місцем №17/2009 від 05.03.2009 із перевищенням наданих повноважень, у зв'язку з вибуттям державного підприємства зі сфери управління позивача та після закінчення строку дії договору доручення від 27.11.2008, МОУ стверджує про наявність правових підстав для визнання додаткової угоди недійсною.
Крім того, з огляду на припинення договору з підстав, передбачених п. 6.4 договору, а саме: у зв'язку з відмовою від договору позивача, МОУ звернулось з вимогами про зобов'язання ОСОБА_1 та будь-яких третіх осіб усунути позивачу перешкоди у користуванні торгівельним місцем №4980.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Як вбачається з укладеного 27.11.2008 між МОУ та ДП «Південь», правонаступником якого є ДП «ТВК» договору, сторонами було визначено строк дії договору доручення до 31.12.2009.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ч.1 ст.1000 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Статтею 1001 Цивільного кодексу України встановлено, що договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.
Правовим наслідком закінчення строку дії договору доручення від 27.11.2008 є припинення прав та обов'язків сторін за договором.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно укладення між ДП «ТВК» та ФОП Дівєєвим В.М. додаткової угоди №48 30.11.2010 після закінчення строку дії договору доручення від 27.11.2008, та за відсутності у ДП «ТВК» повноважень на укладення додаткової угоди.
Крім того, судовою колегією розглянуто та відхилено доводи апеляційної скарги ФОП Дівєєва В.М. стосовно прийняття МОУ плати за користування торгівельним місцем №4980 у збільшеному розмірі на підставі додаткової угоди, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Стаття 241 Цивільного кодексу України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 по справі №6-2612цс15, предметом позовних вимог у межах якої було визнання недійсною додаткової угоди, укладеної не уповноваженою особою, дійшов висновку, що ст. 241 Цивільного кодексу України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма Цивільного кодексу України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Стосовно заяви ФОП Дівєєва В.М. про застосування до вимоги МОУ спливу позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 257 Цивільного кодексу України встановлює загальний строк позовної давності у три роки.
Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів враховує, що матеріали даної справи не містять доказів того, що позивач знав про порушення свого права більш, аніж 3 роки, а також того, що у позивача існувала об'єктивна можливість довідатись про порушення свого права під час виконання своїх функцій.
Відповідно до вимог ст. ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення спливу позовної давності за вимогами про визнання додаткової угоди недійсною покладено саме на відповідача, проте, останнім не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження дати, з якої почався перебіг строку позовної давності. Посилання лише на імовірну обізнаність позивача про укладення спірної додаткової угоди з огляду на закінчення строку дії договору доручення та отримання коштів МОУ не можуть бути прийняті колегією суддів в якості доказів обізнаності позивача про укладення додаткової угоди з дня її укладення. Більш того, позивач не був стороною вказаної додаткової угоди, що також спростовує доводи ФОП Дівєєва В.М. про те, що перебіг строку позовної давності слід обчислювати з дати її укладення.
За таких обставин, строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено, у зв'язку з чим відсутні підстави для її застосування згідно із заявою ФОП Дівєєва В.М. у справі.
З огляду на вищевикладене доводи апелянта в цій частині колегією суддів до уваги не приймаються, а висновки суду першої інстанції є вірними та обґрунтованими.
Стосовно вимог позивача в частині усунення першкод у користуванні майном, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування зазначених позовних вимог МОУ посилається на припинення дії договору про надання права користування торгівельним місцем №17/2009 від 05.03.2009, у зв'язку з відмовою позивача від такого договору на підставі п.6.4 укладеного договору.
Як зазначалося раніше, п.6.4 договору №17/2009 від 05.03.2009 передбачено, що дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який його було укладено; за ініціативою однією із сторін. Сторона, яка виступає за ініціативою про припинення договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов'язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Таким чином, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на ініціативу МОУ щодо припинення дії договорів згоди на це не надавав, а Міністерство з приводу розірвання згаданих договорів (припинення ними дії) у визначеному законом порядку до суду не зверталося.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кдексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При цьому, положення ст. 391 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що МОУ в позовних заявах просить суд зобов'язати відповідача та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди в користуванні торговельними місцями шляхом їх звільнення від розміщених на них 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу).
Колегія суддів зазначає, що така позовна вимога поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено позивачем як відповідачів за його позовом, що не відповідає положенням чинного ГПК України, а тому вимога у цій частині не є належним та ефективним способом захисту прав МОУ.
З огляду на вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог МОУ про зобов'язання ФОП Дівєєва В.М. усунути позивачу перешкоди у користуванні торгівельним місцем №4980 шляхом звільнення від розміщених на ньому 20-футових контейнерів, оскільки відповідачем торгівельне місце використовується на підставі договору №17/2009 від 05.03.2009, а доводи апелянта в цій частині судом до уваги не приймаються.
Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку. Інші аргументи сторін, які не впливають на суть прийнятого рішення, не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги МОУ та ФОП Дівєєвим В.М., не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційні скарга Міністерства оборони України та Фізичної особи-підприємця Дівєєва Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 у справі №916/1378/18 задоволенню не підлягають, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 у справі №916/1378/18 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Міністерства оборони України та Фізичної особи-підприємця Дівєєва Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 року у справі №916/1378/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2018 року у справі №916/1378/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 17.07.2019 року.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: А.І. Ярош
Г.І. Діброва