вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про залишення апеляційної скарги без руху
"17" липня 2019 р. Справа№ 910/25/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Чорногуза М.Г.
Буравльова С.І.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2019
про задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Володіна Артема Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос»
у справі № 910/25/18 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Комунального підприємства Слов'янської районної ради Донецької області «Управління капітального будівництва»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос»
про стягнення 479 412,16 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 у справі № 910/25/18 задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Володіна Артема Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос» за наказом Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 у справі № 910/25/18.
Не погоджуючись з ухвалою, 03.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 у справі № 910/25/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в поданні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Володіна Артема Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос» відмовити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2019 справа № 910/25/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Пашкіна С.А. (головуючий), судді Буравльов С.І., Чорногуз М.Г.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вказаних правових норм, апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2019, заявник, з урахуванням святкових та вихідних днів, мав подати в строк по 07.05.2019 включно, проте подав її 03.07.2019.
Разом з апеляційною скаргою заявником подано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Також відповідне клопотання заявником заявлено й в апеляційній скарзі.
Частиною 1 статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, клопотання (заява) про відновлення процесуального строку повинне містити пояснення щодо причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 256 ГПК України в редакції, на дату винесення цієї ухвали, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
За приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження заявник посилається на те, що спірну ухвалу було винесено без повідомлення (виклику) представників учасників справи та отримано керівником апелянта в Господарському суді міста Києва 27.06.2019.
Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає про таке.
Як слідує з матеріалів справи, апелянтом при розгляді справи № 910/25/18 було зазначено адресу: 03038, м. Київ, вул. Лінейна,17.
Вказана адреса зазначена апелянтом як власна при зверненні з цією апеляційної скаргою, а також є місцезнаходженням апелянта згідно відомостей які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch ).
За приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Жодних клопотань до суду першої інстанції про те, що мала місце зміна місцезнаходження, і направлення судових документів на фактичну адресу апелянтом не подавалось.
Відповідно до приписів ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, до єдиного державного реєстру, серед іншого, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).
Отже, місцезнаходження юридичної особи повинно визначатися та вказуватися за даними її державної реєстрації як суб'єкта господарювання.
З матеріалів справи слідує, що спірну ухвалу було судом першої інстанції направлено за адресою реєстрації апелянта 03.05.2019 та вручено його представнику 06.05.2019.
Вказане підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0103050076907 (а.с. 57 т. 2).
Тобто, наявними в матеріалах справи документальними доказами підтверджується, що судом було вчинено всіх необхідних дій для своєчасного вручення апелянту оспорюваного рішення, а, неотримання його апелянтом було наслідком дій самого позивача, в той час як відповідно до приписів п. 4 ст. 13 ГПК України в редакції на дату винесення цієї ухвали кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, документальними доказами підтверджується, що про наявність оспорюваної ухвалу апелянту стало відомо не 27.06.2019, а більш ніж на 1,5 місяці раніше.
При цьому, колегія суддів зауважує заявнику на тому, що відсутність у матеріалах справи доказів отримання ухвали саме керівником відповідача не свідчить про те, що відповідач (юридична особа) в особі його повноважених представників не був обізнаний з таким рішенням, адже керівник юридичної особи виступає від її імені, так само як будь-який уповноважений представник, а значення має те, коли саме юридична особа через будь-якого з повноважних представників дізналася про оспорюване рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що можливість вчасного подання апелянтом апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер, якою (можливістю) він вчасно не скористався, а наведені ним у відповідному клопотання підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.».
Відповідно до чинного законодавства, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України з метою надання заявнику можливості виправити допущені недоліки шляхом подання в строк, визначений цією ухвалою, відповідної заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
При цьому колегія суддів зауважує заявникові на тому, що відповідно до приписів п. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 174, 234-235, 242, 256, 260, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 про задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Володіна Артема Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос» у справі № 910/25/18 залишити без руху.
2. Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос» має право усунути недоліки, а саме, подати до Північного апеляційного господарського суду відповідну заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрбілрос», що:
- якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
- відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
4. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді М.Г. Чорногуз
С.І. Буравльов