Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 липня 2019 р. Справа№200/7278/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьової І.В. при секретарі судового засідання Заїченко Я.В., розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
06 червня 2019 року шляхом надсилання поштою позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Волноваського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій, щодо несплати пенсії за період з травня 2015 року по червень 2018 року протиправними та зобов'язання сплатити не отриману пенсію за період з травня 2015 року по червень 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Волноваському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Виплата пенсії позивачу припинена з травня 2015 року без будь-яких повідомлень відповідача. З листа відповідача позивачу стало відомо, що Комісією Волноваської райдержадміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення про поновлення виплати пенсії. У липні 2018 року відповідач поновив виплату пенсії, але заборгованість за період з травня 2015 року по червень 2018 року не була сплачена.
Ухвалою суду від 11 червня 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 09 липня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно відзиву на позов від 08 липня 2019 року відповідачем зазначено, 08 грудня 2017 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області (з 01 червня 2018 Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області) з заявою про переведення та поновлення виплати пенсії з управління Пенсійного фонду України в Петропавлівському районі Дніпропетровської області. Виплата пенсії здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме на підставі рішення комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад. Комісією Волноваської райдержадміністрації з питань призначення і відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення про поновлення виплати пенсії. Відповідно до вимог Постанови №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» поточні пенсійні виплати було проведено через установу Ощадбанку у липні 2018 року, а заборгованість по пенсійній виплаті за минулий період буде виплачено після прийняття окремого Порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 . Позивач є пенсіонером за віком про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 .
29 листопада 2017 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка № 0000423444. Довідка є чинною та на момент розгляду справи не скасована (доказів її скасування сторонами до суду не надано).
Відповідно до довідки від 25 червня 2019 року пенсія за спірний період позивачу не нараховувались та не виплачувались.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).
Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).
Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.
Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Доказів прийняття такого рішення та доведення його до позивача сторонами суду не надано.
З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".
Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у собі не містить, а положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закону України "Про боротьбу з тероризмом" не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від управління праці та соціального захисту населення, Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.
Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки дії щодо невиплати пенсії позивачу з 01 травня 2015 року по 30 червня 2018 року були протиправною для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов'язати виплатити позивачу пенсію з 01 травня 2015 року по 30 червня 2018 року.
Разом з цим, згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З метою ефективного захисту прав Позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Одночасно суд зазначає, що згідно матеріалів справи, нарахування пенсії Позивачу з 01 травня 2015 року по 30 червня 2018 року не відбувалось, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав Позивача, достатнім та необхідним (ефективним) способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є, зокрема, зобов'язати відповідача нарахувати пенсію за період травень 2015 року по червень 2018 року.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню.
У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тож, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій, щодо несплати пенсії за період з травня 2015 року по червень 2018 року протиправними та зобов'язання сплатити не отриману пенсію за період з травня 2015 року по червень 2018 року - задовольнити.
Визнати протиправними дії Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17, код ЄДРПОУ 42169496) щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 травня 2015 року по 30 червня 2018 року.
Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17, код ЄДРПОУ 42169496) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за період з 01 травня 2015 року по 30 червня 2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 768,40 грн.
Повний текст рішення складено та підписано 15 липня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя І.В. Шинкарьова