Справа № 161/5109/19
Провадження № 2/161/1837/19
27 червня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючої - судді Плахтій І.Б.,
з участю секретаря судових засідань - Царюк Н.М.,
представника позивача - Жємєлі В.І.,
представника відповідачів - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про вселення до житлового приміщення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням,
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів про вселення до житлового приміщення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Вимоги позову мотивує тим, що після смерті діда ОСОБА_5 успадкувала 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Інша частина будинку належала бабі - ОСОБА_6 , яку вона здавала в оренду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 Проти здачі будинку в оренду співвласник ОСОБА_2 не заперечувала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на належну частину у будинковолодінні. Після звернення позивача до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, їй стало відомо, що 16.06.2017 її баба склала заповіт, яким своє майно заповіла ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Однак, вважає, що є всі підстави для визнання заповіту недійсним. Окрім того, на даний час відповідачі користуються усім будинком та створюють позивачу перешкоди в користуванні належною їй частиною житла.
А тому, просила зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод в користуванні її часткою, вселити її в спірну квартиру, понесені судові витрати покласти на відповідачів.
Ухвалою суду від 29.03.2019 було ухвалено розгляд вказаної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
У встановлений строк, від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначили, що вимоги позову не визнають, оскільки позивач не зверталася до них з питанням про виділення частки в натурі, або встановлення порядку користування спільним майном. Тобто, на сьогодні не визначена чітка частина майна, в яку має вселитися позивач. Через наявність судових справ, у сторін склалися неприязні стосунки, спільне проживання не можливе. Однак, перешкод у вселення в будинок їй не чинять. Окрім того, з моменту оформлення своїх спадкових прав на 1/4 частину будинку, позивач в ньому не проживала, інтересу до майна не виявляла. Відповідачі є переселенцями з окупованої території, іншого житла не мають. Просили відмовити в задоволенні позову. На час вирішення іншого судового спору, просили дане провадження у справі зупинити.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що наведені стороною відповідача заперечення не спростовує наявне у ОСОБА_2 право на 1/4 частину житлового будинку. Право власності набуте та зареєстроване у встановленому законом порядку, відтак не може бути порушеним.
Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позову не визнав, заперечував щодо їх задоволення з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази в справі, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого державним нотаріусом першої Луцької державної нотаріальної контори Пастуховою Н.В. (а.с. 9), успадкувала 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Право власності зареєстроване в установленому законодавством порядку (а.с.11).
В судовому засіданні з пояснень сторін встановлено, що 3/4 частина будинку заповіла відповідачам покійна баба позивача ОСОБА_6 . Право власності на частку відповідачів не зареєстровано. Відповідачі користуються усім будинковолодінням в цілому. Заповіт оспорюється.
Таким чином, на час розгляду справи в суді спірний будинок належить позивачу і відповідачам на праві спільної часткової власності.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Із матеріалів справи та пояснень сторони позивача, вбачається, що відповідачі чинять їй перешкоди у доступі до квартири, добровільно вселити ОСОБА_2 відмовляються.
Інші доводи сторони відповідачів про існування неприязних відносин через наявність судових проваджень, відсутність іншого житла у відповідачів, наявність речей відповідачів у житловому будинку, не проживання позивача в м. Луцьку та інші обставини про, які зазначили відповідачі у своєму відзиві не є суттєвими і не мають правового значення для вирішення даного спору.
Договір про порядок користування житловим приміщенням між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не укладався.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316,317,319,321 ЦК України).
Проаналізувавши вимоги діючого законодавства, встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про те, що сторони є співвласниками житлового будинку, право власності є непорушним, позивач має право проживати в спірному помешканні на рівні з іншим співвласником, має право на користування даним помешканням та вільного безперешкодного доступу до спірного будинку.
Враховуючи вищенаведені положення закону та встановивши, що права позивача на користування її частиною спірного будинку порушені відповідачами, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги та вселити позивача до спірного житлового будинку та зобов'язати відповідачів не чинити перешкод позивачу в користуванні будинковолодінням.
Питання встановлення порядку користування спільним майном не є предметом даного спору.
Разом з тим, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають до задоволення вимоги позивача про відшкодування відповідачами понесених нею судових витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 13, 16, 317, 319, 321 ЦК України, суд
Вселити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) в житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , як співвласника 1/4 частини житлового будинку.
Зобов'язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) в користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) по 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок судового збору з кожного.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня вручення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 04.07.2019.
Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій