ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2019Справа № 910/6553/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні
справу № 910/6553/19
за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"
до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
про стягнення 17286,21 грн.
Без виклику учасників справи.
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення 17286,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування, згідно Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 208.18.2390130 від 17.02.2018р., внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 15832,99 грн. та інфляційні втрати в сумі 1174,46 грн. і 3% річних - 278,76 грн., які нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 27.06.2019р.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.05.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м. Київ, вул. Казиміра Малевича, 31, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 27.05.2019р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 04.06.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученим до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
27.06.2019р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про закриття провадження в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 12 751,99 грн., у зв'язку з її сплатою відповідачем після відкриття провадження у справі, та стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 470,73 грн., 3% річних - 141,84 грн., які нараховані за порушення виконання грошового зобов'язання, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Станом на 16.07.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.
27.06.2019р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про закриття провадження в частині позовних вимог 12 751,99 грн., у зв'язку з їх сплатою відповідачем після відкриття провадження у справі, та стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 3081,00 грн., інфляційні втрати в сумі 1174,46 грн., 3% річних - 278,76 грн., які нараховані за порушення виконання грошового зобов'язання, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.
12.07.2019р. на адресу господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.
Проте, судом встановлено, що даний відзив подано з порушенням строку, визначеного ст.ст. 165, 178 ГПК України та судом в ухвалі про відкриття провадження у справі без клопотання про поновлення пропущеного строку.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.
Таким чином, відзив відповідача, поданий після закінчення процесуальних строків, залишається без розгляду та до уваги судом не приймається.
Крім того, вказаний відзив містить факсимільне відтворення підпису представника відповідача, що суперечить нормам процесуального законодавства, а відтак, даний відзив вважається не підписаним та залишається без розгляду на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
З постанови Деснянського районного суду м. Києва від 05.07.2018р. у справі №754/6565/18 (провадження №3/754/2701/18) вбачається, що 10.05.2018р. близько 18 год. 05 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mitsubishi Outlander, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Братиславській у м. Києві не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «Cherry Tiggo 3», державний номерний знак НОМЕР_2 , чим порушив п. 13.3 ПДР, , у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.
Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Cherry Tiggo 3», державний номерний знак НОМЕР_3 .
Пошкоджений автомобіль застрахований у товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.18.2390130 від 17.02.2018р.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону. при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначив Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013р.
За ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.
Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик (позивач) набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль марки «Cherry Tiggo 3», державний номерний знак НОМЕР_2 , та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі Звіту № 313/1 про оцінку КТЗ , складеного 18.10.2018р. ТОВ «Укравтолізинг».
Позивачем було складено страховий акт № 3.18.1012-1 від 15.05.2018р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 14 751,99 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок СТО - філії «Автомобільний центр Київ» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація».
Крім того, в процесі проведення ремонтних робіт були виявлені приховані дефекти, у зв'язку з чим позивач склав страховий акт № 3.18.1012-2 від 17.10.2018р. та вирішив додатково виплатити страхове відшкодування в сумі 3072,00 грн. на рахунок СТО - філії «Автомобільний центр Київ» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація» кошти в сумі 3072,00 грн.
Кошти в загальному розмірі 17823,99 грн. були перераховані позивачем за заявою потерпілої особи на рахунок філії «Автомобільний центр Київ» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація», що підтверджується платіжними дорученнями №ЦО01901 від 25.05.2018р. на суму 14 751,99 грн. та № ЦО03780 від 17.10.2018р. на суму 3 072,00 грн.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 17 823,99 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Звіт № 313/1 про оцінку КТЗ , складеного 18.10.2018р. ТОВ «Укравтолізинг»; страхові акти № 3.18.1012-1 від 15.05.2018р. і № 3.18.1012-2 від 17.10.2018р.; акти виконаних робіт № ЗНМS189974 від 16.10.20918р. і № ЗНМS190774 від 22.10.2018р.; платіжні доручення №ЦО01901 від 25.05.2018р. на суму 14 751,99 грн. та № ЦО03780 від 17.10.2018р. на суму 3 072,00 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
При цьому, цивільна відповідальність особи, яка керувала автомобілем Mitsubishi Outlander, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «Cherry Tiggo 3», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9515557.
Відповідно до умов договору (полісу) № АК/008138902, страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 200 000,00 грн., розмір франшизи встановлено в розмірі 2000,00 грн.
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Оскільки, умовами полісу № АК/008138902 розмір франшизи встановлено в сумі 2000,00 грн., відтак сума страхового відшкодування позивачем при зверненні до суду підлягала зменшенню на розмір франшизи, тобто на 2000,00 грн.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала автомобілем Mitsubishi Outlander, державний номерний знак НОМЕР_1 ., яким спричинено ДТП, була застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/008138902, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.
04.07.2019р. позивач звернувся до відповідача з заявою № 3.18.102 з вимогою на виплату страхового відшкодування в розмірі 12 751,99 грн. Відповідач отримав вказану заяву 12.07.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого залучена до матеріалів справи.
16.08.2018р. позивач надіслав на адресу відповідача доповнення до заяви № 3.18.102 про відшкодування шкоди по полісу (вих. № 4085/№ 3.18.102 від 14.08.2019р.), додавши постанову Деснянського районного суду м. Києва від 05.07.2018р. у справі №754/6565/18.
31.10.2018р. позивач звернувся до відповідача з доповненням № 2 до заяви №3.18.102 з вимогою на виплату страхового відшкодування в розмірі 3072,00 грн. Відповідач отримав вказану заяву 09.11.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого залучена до матеріалів справи.
Доказів розгляду вимоги на виплату страхового відшкодування в розмірі 3072,00 грн. та повідомлення позивача про результати такого розгляду матеріали справи не містять.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем Mitsubishi Outlander, державний номерний знак НОМЕР_1 встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд приходить до висновку, що позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 15823,99 грн. (12 751,99+3072).
Отже, судом встановлено про безпідставність вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 9,00 грн.
Водночас, 06.06.2019р. відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 12751,99 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 166490 від 24.06.2019р., доданого до заяви позивача вих. № 7/3.18.1012 від 26.06.2019р.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що предмет спору (сума страхового відшкодування у розмірі 12751,99 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині позовних вимог про стягнення з відповідача сума страхового відшкодування у розмірі 12751,99 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 278,76 грн. 3 % річних та 1174,46 грн. - інфляційних втрат.
Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку по справі № 910/11316/17 (постанова від 17.01.2018р.), за змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання щодо сплати коштів.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Згідно із статтею 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі № 910/22034/15.
Так, заява позивача на виплату страхового відшкодування від 04.07.2018р. №3.18.102 з вимогою на виплату страхового відшкодування в розмірі 12 751,99 грн., отримана відповідачем 12.07.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого залучена до матеріалів справи, відтак граничний строк на виплату суми страхового відшкодування за приписами пункту 36.2 статті 36 Закону сплинув 10.10.2018р., а заяву про виплату страхового відшкодування в розмірі 3072,00 грн. - отримана відповідачем 09.11.2018р. Відтак, за вимогою про виплату суми страхового відшкодування в розмірі 3072,00 грн., враховуючи приписи пункту 36.2 статті 36 Закону, сплинув 07.02.2019р.
При цьому, суд вважає помилковими твердження позивача, що сума страхового відшкодування в розмірі 3072,00 грн. підлягала сплаті відповідачем через сім днів від дня отримання вимоги, оскільки вказана сума не була зазначена у першій заяві позивача про виплату страхового відшкодування від 04.07.2018р., а відтак, на неї також розповсюджуються строки, визначені приписами пункту 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Таким чином, суд вважає правомірним нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму страхового відшкодування в розмірі 12 751,99 грн. за період з 11.10.2018р. по 07.02.2019р., а на суму страхового відшкодування в розмірі 15 823,99 грн. за період з 08.02.2019р. по 20.05.2019р.
Крім того, судом враховано, що Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.
Таким чином, з огляду на вказані вище положення законодавства, суд визнає правомірним нарахуванні індексу інфляції на заборгованість у розмірі 12751,99 грн. за період з листопада 2018 року по лютий 2019 року, а на суму 15 823,99 грн. - за період з березня по квітень 2019 року, оскільки індекс інфляції був оприлюднений Державним комітетом статистики України тільки 10 червня 2019 року, тобто після звернення з позовом до суду, що виключало у позивача можливість його враховувати при розрахунку.
Отже, суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що такі розрахунки є невірними.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 258,43 грн. та інфляційних втрат у розмірі 780,21 грн. за розрахунками суду.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 9 статті 129, частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Враховуючи, що позивач у даній справі не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, а також наявна заява позивача про відшкодування судових витрат за рахунок відповідача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1873,93 грн., оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та враховуючи пропорційний розмір правомірно заявлених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 130, 231 (п. 2 ч.1), 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" суми страхового відшкодування у розмірі 12751,99 грн.
3. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03150, м. Київ, вул. Казиміра Малевича, 31; ідентифікаційний код 31650052) на користь товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2; ідентифікаційний код: 36086124) суму страхового відшкодування 3072,00 грн., 258 грн. 43 коп. - 3 % річних, 780 грн. 21 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1873 грн. 93 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. В іншій частині вимог в позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 16.07.2019р.
Суддя А.І. Привалов