Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"04" липня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/1160/18
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Нероди І.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Ємельянов О.В., довіреність №11 від 30.05.19р.
від відповідача: Ващенко С.А., довіреність №25 від 01.03.19р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Публічному акціонерному товариству "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни
до Селянського (фермерського) господарства "Зоря"
про стягнення 680 434,16 грн
В засіданні суду 25.06.19р судом оголошувалась перерва до 11:00 год. 04.07.19р. згідно ст. 216 ГПК України
Процесуальні дії по справі.
Відповідно до ухвали суду від 07 лютого 2019 року справу розглянуто за правилами загального позовного провадження.
В межах підготовчого провадження постановлено наступні ухвали суду: від 21 березня 2019 про продовження строку підготовчого провадження на 30 календарних днів, відкладення підготовчого засідання на 09 квітня 2019р; від 09.04.19р про відкладення підготовчого засідання на 07.05.2019р;
Відповідно до ухвали суду від 07.05.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 30.05.2009р
В межах розгляду справи по суті судом постановлено наступні ухвали: 14.06.19р повідомлено позивача про відкладення розгляду справи по суті на 25.06.2019р, 26.06.19р оголошено перерву розгляду справи по суті до 04.07.19р.
В засіданні з розгляду справи по суті 04.07.19р оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду про відмову від позову.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позивач Публічне акціонерне товариство "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача С ОСОБА_1 Г "Зоря" 680 434, 16 грн заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом за Кредитним договором №224-2012 від 17.05.2012р за період з 01.01.2016 року по 10.01.2016 року.
В обґрунтування підстав поданого позову позивач доводить, що в порушення умов укладеного Кредитного договору відповідач прострочував погашення процентів, внаслідок чого утворилася заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом, яка станом на 16.01.17р становила 266 887 169, 89 грн. За умовами п. 6.5. Кредитного договору передбачено порядок погашення заборгованості позичальника за цим договором, погашення здійснюється наступній черговості, зокрема, проценти за користування кредитом, прострочені на строк понад 31 дня.
21 березня 2019 року відповідач заявив суду клопотання про витребування у позивача доказів з метою підтвердження обґрунтованості нарахування процентів та штрафних санкцій.
03 квітня 2019 року до суду позивач надіслав суду на виконання вимог ухвали суду від 26 березня 2019 року - оригінал повідомлення про нікчемність правочину (договору) за №11/1-27415 від 29.08.2015р, оригінал опису вкладення у цінний лист, а також оригінал конверту.
Відповідач С ОСОБА_1 Г "Зоря" 08.04.19р надіслав суду письмові пояснення, згідно яких просить суд відмовити позивачу в повному обсязі з наступних підстав:
- згідно з п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договором, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
- за результатами цієї перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними;
- правочин є нікчемний відповідно до закону, а не повідомлення банку, надісланого уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий наказ або рішення. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ чи повідомлення банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом чи повідомленням до нікчемних. Такі накази та повідомлення є внутрішніми розпорядчими документами банку як суб'єкта господарювання, що видаються керівниками банків в межах своїх повноважень;
- повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню;
- розрахунок позивача щодо заборгованості по процентам, який здійснений враховуючи виключення із бухгалтерського обліку ПАТ "ВіЕйБі Банк" договорів про внесення змін, згідно умов яких сторони домовились про зменшення процентної ставки, збільшення строку користування кредитом, відстроченням сплати процентів за користування кредитом є таким, що не відповідає умовам договору та законодавству , а в матеріалах справи відсутні достатні докази, які б підтвердили позовні вимоги.
В засіданні 04.07.19р. позивач подав суду клопотання в якому просив суд прийняти та приєднати до матеріалів справи розрахунок відсотків та копію Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО №1264 від 20.05.2019р про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк".
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
17 грудня 2012 року між позивачем Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (надалі за текстом -Банк) та відповідачем Селянським (фермерським) господарством "Зоря" ( надалі за текстом -Позичальник) був укладений Кредитний договір №224-2012, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 250 000 000,00 , зі сплатою відсотків відповідно до умов кредитного договору, терміном повернення кредиту до 16.05.2013р. включно.
В подальшому Договором про внесення змін №1 від 28 грудня 2012року до Кредитного договору Сторони погодили, що процентна ставка за користування кредитом з 17.05.2012 р. по 30.11.2012р. встановлюється в розмірі 19% річних, а з 01.12.2012р. встановлюється у розмірі 35%річних.
Договором про внесення змін № 3 від 28 лютого 2013 року до Кредитного договору Сторони погодили , що процентна ставка за користування кредитом з 17.05.2012р. по 30.11.2012р. встановлюється у розмірі 19% з 01.12.2012р. по 31.12.2012р. встановлюється у розмірі 35% річних , а з 01.01.2013р. у розмірі 28%річних .
В подальшому Договором про внесення змін від 16 травня 2013року встановлено термін остаточного повернення кредиту - 15 травня 2014року включно.
Банком у повному обсязі виконано зобов'язання за Кредитним договором та надано Позичальнику кредитні кошти : траншем 17.05.2012 року - 21 100 000, 00 грн; траншем 18.05.2012 року - 25 000 000,00 грн; траншем 21.05.2012року - 28 800 000,00грн; траншем 22.05.2012 року - 20 000 000,00грн; траншем 23.05.2012 року - 28 000 000,00 грн; траншем 24.05.2012 року - 25 000 000,00грн; траншем 25.05.2012року - 36 000 000,00 грн; траншем 28.05.2012 року - 53 000 000,00 грн; траншем 29.05.2012 року - 13 100 000,00грн .
У позові Банк визнає, що окрім укладеного 17.05.2012р. Кредитного договору №224-2012 та договорів про внесення до нього змін , укладених у період з 28.12.2012р. по 16.05.2013р. , уклав з Позичальником також низку інших договорів про внесення змін від 17.02.2014р., від 27.02.2014р., від 17.03.2014р., від 30.04.2014р., від 15.05.2014р., від 16.06.2014р., від 15.07.2014р., від 12.08.2014р., від 15.08.2014р., від 15.09.2014р., від 15.10.2014р., від 31.10.2014р., згідно умов яких Сторони домовились в тому числі про зменшення процентної ставки за користування кредитом, збільшення строку користування кредитом, відстрочення сплати процентів за користування кредитом .
В якості засобів доказів договори про внесення змін до укладеного 17.05.2012р. Кредитного договору №224-2012, що були укладені з Позичальником у період з 17.02.2014р. по 31.10.2014р. , до позову Банком не подано ( надалі за текстом - Нікчемні правочини).
Процедуру ліквідації Банку розпочато виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.03.2015 ( рішення №63 від 20.03.15р.) та призначено ліквідатором Славкіну М.А. (надалі за текстом - Банк та ФГВФО).
В подальшому строк здійснення процедури ліквідації та повноважень ліквідатора Славкіної М.Г. продовжено рішенням ФГВФО від 22.02.2016 № 213 до 19.03.2018 та рішенням ФГВФО від 15.02.2018 № 474 до 19.03.2020 відповідно.
На підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідатор Банку надіслала Позичальнику лист - повідомлення від 29.08.2015р. за № 11/1-27415 про те, що оскільки Нікчемні правочини є такими в силу Закону та не створюють будь-яких правових наслідків, Позичальник зобов'язаний негайно, в день його отримання виконати зобов'язання за Кредитним договором №224-2012 від 17.05.2012р. з врахуванням нікчемності договорів про несення змін.
Судом встановлено , що Позичальник не отримав лист - повідомлення від 29.08.2015р. за № 11/1-27415 про Нікчемність правочинів та про обов'язок негайного виконання зобов'язань за Кредитним договором №224-2012 від 17.05.2012р. з врахуванням нікчемності договорів про несення змін.
Банк доводить , що має право стягнути з Позичальника заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в період з 01.01.2016р. по 10.01.2016р. , розрахованих за процентною ставкою у розмірі 28% річних на загальну суму 680434,16грн. на підставі Кредитного договору №224-2012 від 17.05.2012р. та договорів про внесення до нього змін , укладених у період з 28.12.2012р. по 16.05.2013р. включно, без врахування Нікчемних договорів.
Позичальник позов Банку не визнав.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019року у справі № 916/3156/17 погодилась з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що не є способами захисту прав та інтересів, установлених законом , позовні вимоги:
- визнати недійсним нікчемний правочин;
- встановити нікчемність правочину;
При цьому , цей висновок стосується обох сторін нікчемного правочину , в спірних правовідносинах - Банку та Позичальника.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 дійшла висновку, що не є способами захисту прав та інтересів, установлених законом , позовні вимоги Позичальника до Банку визнати недійсним наказ ліквідатора Банку про виявлення нікчемних правочинів, а також, що повідомлення Банку про виявлення нікчемних правочинів , надіслане Позичальнику, не підлягає примусовому виконанню, тому також не підлягає оспорюванню Позичальником в судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019року у справі № 916/3156/17 наголошує, що неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
За статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п.6,7 частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
- банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16(провадження № 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 , обов'язок повернути майно (кошти) виникає у контрагентів не на підставі наказу про виявлення нікчемних правочинів, а в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України). Таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення.
Таким чином, якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів.
За змістом положень частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦКУ правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Згідно з ч. 5 цієї статті Кодексу вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Натомість у цій справі Банк не звернувся з вимогою про застосування наслідків недійсності Нікчемних правочинів , які встановлені законом, та не можуть змінюватися за домовленістю сторін, а звернувся з вимогою стягнути з Позичальника проценти за користування кредитними коштами в період з 01.01.2016р. по 10.01.2016р. , розрахованих за процентною ставкою у розмірі 28% річних на загальну суму 680434,16грн. на підставі Кредитного договору №224-2012 від 17.05.2012р. та договорів про внесення до нього змін , укладених у період з 28.12.2012р. по 16.05.2013р. включно, без врахування Нікчемних договорів.
Окрім того, Банк, вважаючи Кредитний договір №224-2012 від 17.05.2012р. та договори про внесення до нього змін , укладені у період з 28.12.2012р. по 16.05.2013р. включно дійсними в силу вимог статті 204 ЦК України , визнає, що термін остаточного повернення кредиту за Кредитним договором №224-2012 від 17.05.2012р. закінчився 15 травня 2014року.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Виходячи з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 753/11000/14-ц, у разі неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Таким чином, керуючись тлумаченням contra proferentem, договір про внесення змін від 16.05.2013року про встановлення терміну остаточного повернення кредиту за Кредитним договором №224-2012 від 17.05.2012р. суд тлумачить проти позивача і кінцевим строком нарахування процентів вважає дату повернення кредиту по 15.05.2014р. включно.
Окрім того, у п.п.53-54 постанови Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з цим позовом Банком проценти за кредитом нараховані за період з 01.01.2016р. по 10.01.2016року.
З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право Банку нараховувати проценти за кредитом, то після 15 травня 2014року Банк позивач не міг такі проценти нараховувати. А тому позовні вимоги про стягнення680434,16 грн. процентів за кредитом, нарахованих за період з з 01.01.2016р. по 10.01.2016року, є безпідставними і до задоволення не підлягають також і з цих підстав.
Щодо розподілу судового збору
На підставі статті 129 ГПК України у зв'язку з відмовою у позові, сплачений заявником ПАТ "ВіЕйБі Банк" судовий збір у загальному розмірі 10 206, 51 грн. (8 444, 51 грн. ( пл. доручення №65493 від 20.12.2018) + 1762, 00 грн. (пл. доручення №1501562 від 25.06.18 ) зараховано на користь Державного бюджету України та йому не відшкодовується.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 15.07.19
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 - сторонам спору (рек. з пов.)