Рішення від 09.07.2019 по справі 905/783/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

іменем України

09.07.2019 Справа № 905/783/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,

секретар судового засідання Стрюкова А. О.,

за позовом Фізичної особи-підприємця Ілляшенко Олега Олександровича, м.Лубни, Полтавська область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м.Маріуполь, Донецька область,

про стягнення 87338,13 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Мельничук І. В. в режимі відеоконференції,

від відповідача: не з'явився,

Позивач, Фізична особа-підприємець Ілляшенко Олег Олександрович, м . Лубни, Полтавська область, звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення 87 338,13грн.

За змістом позовної заяви підставами звернення до суду стало неналежне виконання відповідачем на користь позивача свого грошового зобов'язання за договором на надання послуг №ДСА/Р/П/С/4-465 від 14.06.2012р., заборгованість за яким було стягнуто в судовому порядку, однак не було виконано відповідачем своєчасно (рішення господарського суду Донецької області у справі №905/1086/16). На прострочену суму боргу позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення. Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.625 Цивільного кодексу України, ст.ст.18,75 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.05.2019р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/783/19; справу №905/783/19 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст.241 ГПК України).

За приписами ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, в судові засідання представника не направляв, про відкриття провадження у справі №905/783/19, та судові засідання повідомлявся належним чином.

Під час розгляду справи 03.06.2019р. до господарського суду надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, та про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування поданої заяви відповідач вказує, що оскільки вимоги позивача заявлені з 09.03.16, а позов подано до суду у травні 2019, то такі вимоги знаходяться поза строком позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову відповідно до ст.267 ЦК України.

19.06.2019 до суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця Ілляшенко Олега Олександровича №б/н від 14.06.19 про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 76353,86грн., з яких: 61053,41грн. - інфляційне збільшення, 15300,45грн. - 3% річних.

Заяву позивача про зменшення позовних вимог №б/н від 14.06.19 суд відхиляє, оскільки вона була подана після проведення першого судового засідання у даній справі, що суперечить встановленим п.2 ч.2 ст.46 ГПК України умовам подачі відповідних заяв.

В судовому засіданні 09.07.2019 складено та підписано вступну та резолютивну частину рішення без його проголошення на підставі ч.4 ст.240 ГПК України, оскільки представник від позивача ОСОБА_2 , яка була присутня в судовому засіданні 09.07.2019 в режимі відеоконференції, після виходу суду з нарадчої кімнати, до зали суду не з'явилася.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2012р. між Фізичною особою-підприємцем Ілляшенко О . О. (виконавець, позивач) та ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" (замовник, відповідач) укладено договір на надання послуг №ДСА/Р/П/С/4-465, відповідно до порядку та умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання за плату виконувати послуги з використанням маніпулятора на базі МАЗ г/п 2,5 т (далі - техніка) на об'єктах замовника відповідно до заявок останнього, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги (п. 1.1 договору).

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.10.2018 по справі №905/1086/16 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ілляшенко Олега Олександровича задоволені частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" на користь Фізичної особи-підприємця Ілляшенко О . О . основний борг у розмірі 172817 грн. 33 коп., судовий збір у розмірі 2592 грн. 26 коп.; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення від 17.10.2018 набуло законної сили 07.11.2018 та є чинним. На виконання вказаного рішення судом виданий наказ про примусове виконання від 26.12.2018 №905/1086/16.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Зі змісту рішення суду від 17.10.2018 по справі №905/1086/16 вбачається, що підставою звернення Фізичної особи-підприємця Ілляшенко О.О до суду за захистом свого порушеного права стало неналежне виконання ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" умов договору №ДСА/Р/П/С/4-465 від 14.06.2012р.

Враховуючи вищевикладене, обставини пов'язані з укладання договору №ДСА/Р/П/С/4-465 та його виконанням, з наявністю грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, з наявністю порушення грошових зобов'язань відповідачем по договору №ДСА/Р/П/С/4-465 не доводяться знову, оскільки вже встановлені рішенням суду в господарській справі між тими ж сторонами під час розгляду даної справи.

У ході примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 17.10.2018 №905/1086/16, заборгованість була погашена наступними платежами: - 12.04.2019 на суму 130000,00грн. (платіжне доручення №148 від 12.04.2019), - 15.04.2019 на суму 45409,59грн. (платіжне доручення №159 від 15.04.2019). Копії платіжних доручень додані до матеріалів справи.

У зв'язку з тим, що відповідач не вчасно виконав рішення суду від 17.10.202018 у справі №905/1086/16 та сплатив всю суму визначену рішенням суду з урахуванням судових витрат у розмірі 175409,59 грн. тільки 15.04.2019 року, позивач нарахував:

- на суму 172817,33 грн. 3% річних у розмірі 13809,09грн. за загальний період з 09.03.2016 по 06.11.2018; інфляційні втрати за період з березня 2016 року по жовтень 2018 року у розмірі 63072,09 грн.;

- на суму 175409,59 грн. 3% річних у розмірі 2242,13грн. за період з 08.11.2018 по 14.04.2019; інфляційні втрати за період з листопада 2018 по березень 2019 року у розмірі 8214,82 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто, відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, частиною четвертою статті 36, статтями 43, 46, частиною третьою статті 334, частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Правовідносини між сторонами в даній справі виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань по договору на надання послуг №ДСА/Р/П/С/4-465 від 14.06.2012р., що підтверджено рішенням суду від 17.10.2018 по справі №905/1086/16.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника боргу фактично не виконано, або виконано несвоєчасно, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем було заявлено до стягнення 3% річних в сумі 16051,22грн. за загальний період з 09.03.2016 по 14.04.2019, та інфляційні втрати в сумі 71286,91грн. за загальний період з 09.03.2016 року по 11.04.2019 року.

При цьому, за період з 09.03.2016 по 06.11.2018 року 3% річних та інфляційні втрати позивач нараховує на суму 172817,33грн (основний борг), а за період з 08.11.2018 по квітень 2019 року на суму 175409,59грн. (із розрахунку: 172817,33грн (основний борг) + 2592,26грн (сума судового збору, стягнута за судовим рішенням по справі №905/1086/16).

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі №686/21962/15-ц).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що базою для нарахування 3% річних та інфляційних витрат з 08.11.2018, позивачем в розрахунку правомірно визначено суму основного боргу разом із судовим збором, стягнутим за судовим рішенням по справі №905/1086/16.

Також, суд враховує подану заяву відповідача від б/н та б/д за вх. №10849/19 про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

За змістом ч. ч. 1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За вимогами ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/1973/18 наведено таке: "У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували поданню позову.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 257 ЦК України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат мало здійснюватись за останні три роки, які передували зверненню позивача з позовом у справі 905/783/19 (24.04.19), тобто з 24.04.2016 по 23.04.2019.

Таким чином, суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих з 09.03.2016 по 23.04.2016, стягненню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відтак, судом перевірений розрахунок позивача 3% річних за загальний період з 09.03.2016 по 14.04.2019, та визнано його невірним, оскільки, позивачем охоплений період (з 09.03.2016 по 23.04.2016), який знаходиться поза межами позовної давності.

За розрахунком суду, за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА:ЗАКОН, розмір 3% річних за загальний період з 24.04.2016 по 14.04.2019, який підлягає стягненню становить 15399,61грн, з яких:

3569,67грн - за період з 24.04.2016 по 31.12.2016 на суму 172817,33 грн,

9587,81грн - за період з 01.01.2017 по 06.11.2018 на суму 172817,33 грн,

2234,67грн - за період з 08.11.2018 по 11.04.2019 на суму 175409,59 грн,

7,46грн - за період з 13.04.2019 по 14.04.2019 на суму 45409,59 грн (залишок основного боргу із розрахунку: 175409,59 грн - 130000,00 (погашення від 12.04.2019) = 45409,59 грн).

Отже, позов про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 71286,91грн., з яких:

за період з 09.03.2016р. по 06.11.2018р. на суму 172817,33грн (основний борг) в розмірі 63072,09грн.,

за період з 08.11.2016р. по 11.04.2019р. на суму 175409,59грн (основний борг) в розмірі 5679,58грн.

Суд, перевірив розрахунок заборгованості із застосуванням індексу інфляції, та встановив, що він є невірним, оскільки, по-перше позивачем охоплений період (з березня по квітень 2016), який знаходиться поза межами позовної давності, а по-друге, розрахунок не відповідає вимогам Пленуму Вищого господарського суду України викладеним в Постанові від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України викладеним в Постанові "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, враховуючи те, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, а господарський суд не має права виходити за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання грошового зобов'язання, суд, за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА:ЗАКОН, самостійно визначив суми нарахувань втрат від інфляції за загальний період з травня 2016 по березень 2019, та встановив суму інфляційних втрат в розмірі 61677,36грн., а саме:

за період з травня 2016 по листопада 2018 на суму 172817,33грн (основний борг) становить 55997,78грн.,

за період з грудня 2018 по березень 2019 на суму 175409,59грн (основний борг) становить 5679,58грн.

Отже, позов про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково.

На підставі п.9 ст.129 ГПК України судові витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій з його сторони.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця Ілляшенко Олега Олександровича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення 87338,13 грн., задовольнити частково - в сумі 77076,97грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (87525, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Бахчиванджи, 2; код ЄДРПОУ 32794511) на користь Фізичної особи-підприємця Ілляшенко Олега Олександровича ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ), 3% річних у розмірі 15399,61грн; інфляційні втрати у розмірі 61677,36грн; судовий збір у розмірі 1921,00грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В судовому засіданні 09.07.2019 складено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя К.С. Харакоз

Попередній документ
83028696
Наступний документ
83028698
Інформація про рішення:
№ рішення: 83028697
№ справи: 905/783/19
Дата рішення: 09.07.2019
Дата публікації: 17.07.2019
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Донецької області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг