61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
09.07.2019 Справа № 905/784/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,
секретар судового засідання Стрюкова А.О.,
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до відповідача Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь, Донецька область,
про стягнення 112137,86 грн.,
представники сторін:
від позивача: Єфременко О.О., довіреність
від відповідача не з'явився,
Позивач, Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ, звернувся з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення 112137,86 грн., з яких: пеня в сумі 81200,66грн., 3% річних у сумі 6059,32грн., інфляційні втрати у сумі 24877,88грн.
За змістом позовної заяви підставами звернення до суду стало неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу №4468/16-БО/104-6 від 15.12.2015р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу у період з січня 2016р. по березень 2016р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути пеню, 3% річних, інфляційні втрати. Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, 231 Господарського кодексу України.
На підтвердження заявлених вимог позивачем надано в якості доказів: копію договору №4468/16-БО/104-6 та додаткові угоди до нього; копії актів приймання-передачі природного газу; довідка по операціям за договором; сальдо по ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”; розрахунок заборгованості.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що листами від 21.03.2016 та 07.07.2016 він звертався до позивача з проханням зарахувати переплату в розмірі 51237,83грн. та 303015,16грн. відповідно (які виникли на підставі інших договорів), в якості погашення заборгованості за Договором №4468/16-БО/104-6 від 15.12.2015р. Також, вказує на те, що на відповідача розповсюджується дія мораторію, встановленого ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”, щодо нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/ виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
24.05.2019 від відповідача надійшло клопотання №09/905-784-19-2 від 21.05.2019р. про зменшення розміру пені на 80%, яка підлягає стягненню з відповідача.
У відповіді на відзив позивач висловився, що факт звернення відповідача до АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” із листами про зарахування переплати за одним договором в якості погашення заборгованості за іншим договором не звільняє відповідача від обов'язку вчасно здійснювати розрахунки за поставлений газ за договором.
08.07.2019 до суду від відповідача надійшли додаткові заперечення №09/905/784/19-04 від 04.07.2019, в яких Приватне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на те, що за приписами ч.3 ст.7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, позивач не мав правових підстав нараховувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати на заборгованість, що була погашена до 30.11.2016 року. Також відповідач просив суд провести судове засідання без участі його представника.
Ухвалою суду від 10.05.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/784/19, справу №905/784/19 встановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Розгляд справи 905/784/19 відкладався.
В судове засідання 09.07.2019 з'явився представник позивача.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
15.12.2015 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (найменування позивача було змінено на Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, позивач, Постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (найменування відповідача було змінено на Приватне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, відповідач, Споживач) укладений договір постачання природного газу №4468/16-БО/104-6, за приписами п.1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ (надалі-газ), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
За договором постачається газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 (п.1.3.договору).
Згідно з п.1.2 договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 31.12.2015) газ, що постачається за цим договором використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам.
За правилами п.2.1 укладеного сторонами правочину постачальник передає споживачеві з 01.01.2016 по 31.03.2016 газ обсягом до 163,000тис.куб.м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): січень - 60,000; лютий - 58,000; березень - 45,000.
Відповідно до додаткової угоди №4 від 28.03.2016 до договору додано пункт 2.1. договору абзацом в наступній редакції: постачальник передає споживачу з 01.04.2016 по 30.04.2016 (включно) газ обсягом до 14,000 (тис. куб. м).
Обсяги газу, що планується передати за договором (далі-плановий обсяг), повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, викладених в п.1.2 цього договору. Обсяги газу, що планується передати за договором (далі-плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку (п.п.2.1.1 -2.1.2 договору).
Згідно з п.3.4 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно з п.п. 3.5, 3.6 укладеного сторонами правочину (в редакції додаткової угоди №4 від 28.03.2016), не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, Споживач зобов'язується надати Постачальнику: завірену копію акта наданих послуг з розподілу/транспортування природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором ГРМ/ГТС; до копії акту Споживач за підписом уповноваженої особи надає інформацію стосовно детальної розбивки кількості газу, зазначеної в акті, за категоріями (в т.ч. за цим договором); підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяця, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою.
Ціна газу узгоджена сторонами у розділі 5 Договору.
Додатковими угодами №1 від 31.12.2015, №2 від 29.01.2016, №3 від 22.02.2016, №4 від 28.03.2016 до вказаного договору внесено зміни до п. 5.2 щодо ціни газу.
Також, згідно з п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 28.03.2016), оплата планових обсягів здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У п.6.3 договору, платежі здійснюються на поточний рахунок Постачальника з урахуванням вимог чинного законодавства щодо відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання підприємствами, що виробляють теплову енергію.
Умовами п.8.2. договору встановлено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років (п. 10.3. договору).
Додатковою угодою №4 від 28.03.2016 сторони виклали пункт 12 договору в наступній редакції: «Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 30.04.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На підставі вищезазначеного договору позивачем та відповідачем підписані акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):
б/н від 31.01.2016 у січні 2016 року на суму 409480,05грн. (50,345 тис. куб. м),
б/н від 29.02.2016 у лютому 2016 року на суму 247851,34грн. (31,205тис. куб. м),
б/н від 31.03.2016 у березні 2016 року на суму 229755,97грн. (28,857тис. куб. м).
В цілому, на підставі вищезазначеного договору, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ з січня по квітень 2016 на суму 925908,39грн.
Як вказує позивач з посиланням на власний розрахунок та відомості, які містяться у довідці “Операції з 01.01.2016 по 31.07.2018, відповідачем здійснювалась оплата за спожитий природний газ за рахунок власних коштів у загальному розмірі 925908,39грн. (за січень - квітень 2016), погашена у повному обсязі але з простроченням строку оплати.
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача пені у сумі 81200,66грн. за період з 16.02.2016 по 24.06.2016, 3% річних у сумі 6059,32грн. за період з 16.02.2016 по 24.06.2016, інфляційних нарахувань у сумі 24877,88грн. за період з березня 2016 по червень 2016, у зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов договору в частині своєчасних розрахунків за одержаний природний газ в січні - березні 2016.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 6.1. договору, оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п.5.2. договору або у відповідних додаткових угодах (п.5.1.договору). датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Також, згідно з п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 28.03.2016), оплата планових обсягів здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання з оплати газу за 2016 рік виконані але з простроченням строку оплати.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.
За приписами статей 611, 612 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, в силу вимог ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, погашення заборгованості за зобов'язаннями січень-квітень 2016 року відбулося з порушенням строків, визначеними у договорі №4468/16-БО/104-6 від 15.12.2015.
30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.
Відповідно до ст.1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст.2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Згідно інформації, розміщеної на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг http://www.nerc.gov.ua, відповідач зазначений в реєстрі суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, діяльність яких регулюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а саме в сфері теплопостачання (виробництво теплової енергії на теплоцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), крім того, відповідача включено до Переліку ліцензіатів НКРЕКП у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що переходять під регулювання місцевих органів влади.
Статтею 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною 3 ст. 7 Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
За висновком суду, частиною 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань.
Суд зазначає, що частина 3 ст. 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, оскільки застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст.ст. 1, 2, 3 Закону.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 22.05.2018 у справі №905/3266/16, від 06.06.2018 у справі №925/770/17, від 01.04.2019 у справі №922/2784/18.
Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача за поставлений природний газ у 2016 році, погашена у повному обсязі до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню імперативні приписи ч.3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, з огляду на що, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачем пені, інфляційних втрат, та 3% річних відповідно про відмову у задоволенні позовних вимог.
Окрім того, у постанові від 29.01.2019 у справі №925/108/18 Верховний Суд зазначив, що вимогу стосовно включення до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (як передумову для застосування процедури реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ) встановлено для теплогенеруючих та теплопостачальних організацій, які не погасили до 31.12.2016 заборгованість перед постачальником за спожитий до 01.07.2016 природний газ. Відтак, до заборгованості, що виникла та була погашена споживачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не можуть бути застосовані правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Крім того, за висновками суду, нарахування позивачем пені за загальний період з 16.02.2016р. по 24.06.2016р. (поставки січня, лютого, березня 2016 року) суперечить вимогам ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”, якою встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Закон набрав чинності 07.02.2015р.
Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 Про визначення гарантованих постачальників природного газу встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У п.п. 5, 6 статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.
Згідно з п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України Про визначення гарантованих постачальників природного газу гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
Законом України «Про енергозбереження» визначено, що енергозбереження - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; паливно-енергетичні ресурси це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто, природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).
Згідно наявних в матеріалах справи копій ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, виданих на підставі рішення №1377 від 28.07.11 (переоформлено рішенням від 03.06.16 №908), та на підставі рішення №752 від 15.06.2012, Приватне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” є виробником теплової енергії. Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.
При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м.Маріуполі Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р.
Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору газ, який продається за цим договором, міг бути використаний відповідачем (покупцем) виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. Тобто, Приватне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
З урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян», які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 4468/16-БО/104-6 від 15.12.2015.
Таким чином, безпідставними є викладені у відповіді на відзив доводи позивача, що дія Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” до спірних правовідносин не застосовується.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80% суд зазначає, що з огляду на висновки суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені в повному обсязі, клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 80%, залишається судом без задоволення.
З урахуванням норм ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 165, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь про стягнення 112137,86 грн., з яких: пені - 81200,66грн., 3% річних - 6059,32грн., інфляційних втрат - 24877,88грн., - відмовити повністю.
В судовому засіданні 09.07.2019р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2019р.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.
Суддя К.С. Харакоз