16.07.2019 року м.Дніпро Справа № 904/715/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Антоніка С.Г., Кощеєва І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2019 року, ухвалене суддею Панною С.П., повний текст якого складений 06.05.2019 у справі №904/715/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНБАР", м. Київ
до Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен " Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про стягнення заборгованості в розмірі 164 756,29 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АНБАР" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен " Дніпровської міської ради про стягнення у розмірі 164 756,29 грн., з яких: 149 605,20 грн основного боргу, 10 550,23 грн пені, 2842,49 грн інфляційних втрат та 1758,37 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти № НДВ-162/18-З від 23.07.2018 в частині здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2019 року у справі №904/715/19 (суддя Панна С.П.) позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради, м. Дніпро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНБАР" 149605,20 грн. основної суми боргу, 10 550,23 грн. пені, 1758,37 грн. 3% річних та судовий збір в розмірі 2 428,70 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин справи, недоведеність обставин справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення строку виконання оплати за договором про закупівлю товарів за державні кошти № НДВ - 162/18-3 від 23.07.2018, який було укладено між Сторонами, зокрема, п.4.4 договору містить таке положення: "У разі затримки бюджетного фінансування розрахунки здійснюються протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.". Таким чином, скаржник вважає, що строк оплати за договором на даний час не настав, оскільки, незважаючи на виконання Скаржником всіх дій, направлених на отримання фінансування поставленого товару за Договором, на даний час бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок не було отримано. При цьому, при узгодженні тендерної документації та умов укладеного Договору Позивач дав згоду на умови оплати, передбачені в п. 4.4 Договору, в тому числі, стосовно строків розрахунків між Сторонами у разі затримки бюджетного фінансування.
Також скаржник вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на практику Європейського Суду з прав людини, зокрема на справу "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", як такі, що не відповідають обставинам у цій справи. Так, висновки рішення ЄСПЛ у вказаній справі зроблено на підставі того, що оплата за відповідними зобов'язаннями не була здійснена з причини відсутності асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік; здійснити виплату заявнику на виконання винесених національними судами рішень було неможливо без прийняття відповідного закону на національному рівні; у випадку затримки оплати з боку Відповідача на користь Позивача у поточній справі, асигнування міського бюджету на відповідні цілі передбачені, що підтверджено рішенням сесії Дніпровської міської ради від 15.11.2017 № 17/26, яке наявне в матеріалах справи. Крім того, Європейський суд з прав людини у справах "Бакалов проти України" та "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" визнав порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції саме триваюче невиконання рішення суду, яке на думку, скаржника, становить, щонайменше, два роки.
Скаржник вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права стосовно нарахування пені та не враховано позицію Верховного Суду про безпідставність такого нарахування, зазначену у справі №906/1072/15 від 12.04.2017, та, в зв"язку з викладеним, судом допущено порушення норм процесуального права, зокрема, п.2 ч.4 ст.238 ГПК України, оскільки в мотивувальній частині рішення не надана оцінка і не приведені мотиви відхилення позиції Відповідача щодо неправомірності нарахування пені Позивачем, з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаній постанові.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач у справі - ТОВ "АНБАР", зазначає про обґрунтованість та законність рішення, дослідження під час розгляду справи всіх обставин справи та доводів сторін, вказує на те, що в апеляційній скарзі апелянт знову наводить доводи, які вже були предметом розгляду та викладені в заявах по суті справи, при цьому, позивач зауважує, що ним вчинені всі можливі дії щодо отримання фінансування, а саме реєстрація договору у Державній казначейській службі України в Центральному районі м.Дніпра та направлення листа від 12.10.2018 № НА-25/1428 до Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури щодо виділення коштів; втім, позивач вважає вказані дії невичерпними та такими, що не можуть братись судом до уваги, оскільки з цього моменту пройшло більше восьми місяців, а інших доказів на виділення фінансування (як-то, листи, вимоги, претензії) скаржником до матеріалів справи не надаються, в той час, як гривня змінила свою платоспроможність; не надано відповідачем і акту звіряння, який би підтверджував відсутність фінансування на оплату укладеного між сторонами договору, тобто, твердження відповідача про відсутність фінансування не підтверджені останнім жодним доказом в розумінні ст..ст.76, 77 ГПК України.
Позивач зазначає, що з огляду на оплатність Договору, зобов'язання Апелянта не можуть ставитись в залежність від обставин, щодо яких невідомо, чи вони настануть у майбутньому, оскільки така залежність нівелює оплатність, як основну ознаку Договору. Відповідач, з урахуванням положень ст.530 ЦК України щодо строків виконання зобов'язань, повинен провести оплату за поставлений Товар після його прийняття. Відсутність необхідних бюджетних коштів, як і бюджетного призначення на фінансування з оплати за поставлений Товар, не може бути підставою для звільнення Відповідача від виконання зобов'язання з оплати переданого Товару та не може бути обставиною, в залежність від якої ставиться виконання Відповідачем зобов'язання з оплати за Договором. Дана позиція узгоджується з висновками викладеними в Постанові Верховного 15.05.2012 №11/446, Постанові Вищого господарського суду від 24.09.2013 у справі № 910/1274/13, від 01.06.2016 р. у справі № 915/1104/15, від 29.06.2016 р. у справі № 910/29735/15, Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 18.02.2013 № 01-06/374/2013.
При цьому, з урахуванням положень частини 1 ст.9 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Також норми чинного законодавства містять положення про належне виконання зобов"язань та відсутність підстав для звільнення від відповідальності у разі відсутності у боржника необхідних коштів.
Позивач зауважує, що відповідно до ст..17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права; в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2019 року (головуючий суддя - Іванов О.Г., судді - Березкіна О.В., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження у справі; з урахуванням суми спору, розгляд справи вирішено здійснювати у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; сторонам наданий час для подання відзиву, заяв, клопотань.
16.07.2019 року розпорядженням в.о. керівника апарату суду, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/715/19 у зв'язку з відпусткою судді - члена колегії суддів Березкіної О.В.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019, справу №904/715/19 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Антонік С.Г., Кощеєв І.М. та ухвалою від 16.07.2019 справу прийнято до провадження вказаною колегією суддів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
23.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АНБАР" (постачальник за договором, позивач) і Комунальним підприємством "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради (замовник за договором, відповідач) укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти № НДВ-162/18-З (далі - договір), відповідно до предмету якого замовник доручає, а постачальник приймає на себе зобов'язання у 2018 році поставити замовнику товар зазначений у специфікації (Додаток №1) для повернення капітального ремонту ескалаторів, вагонів (відновлення частин рухомого складу), основних водовідливних установок, місцевих насосних установок господарським способом (власними силами), а замовник прийняти і оплатити вказаний товар (п.1.1 договору (а.с.20-24)).
Відповідно до п.1.2 договору, предметом поставки є металопрокат за "Єдиним закупівельним словником" ДК 021:2015 код СРV 44620000-3 Сплави.
Згідно з п.4.1, 4.2 договору, сума визначена у договорі складає 149 605,20 грн. у т.ч. ПДВ 24934,20 грн.; розрахунок суми наводиться у специфікації (Додаток №1). Замовник оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, зазначеною у специфікації (додаток №1).
Пунктами 3.1, 3.3, 3.4 договору визначено, що товар за даним договором постачається однією партією, за рахунок Постачальника, за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 28 або вул. Юрія Кондратюка, 143-а за попереднім узгодженням з Замовником протягом 10 днів з дати підписання договору. Датою поставки Товару є дата приймання Замовником партії Товару з обов'язковим підписом видаткової накладної на Товар та Акту приймання - передачі Товару уповноваженими представниками Замовника та Постачальника. Право власності на поставлений Товар переходить до Замовника в момент отримання Товару від Постачальника за видатковою накладною на Товар та Актом приймання - передачі Товару.
Пунктами 4.4, 4.5 договору сторони погодили, що оплата проводиться після передачі Постачальником рахунку на оплату Товару, видаткової накладної на Товар, відповідних документів, підтверджуючих якість Товару та акту приймання-передачі Товару, протягом тридцяти робочих днів з моменту підписання видаткової накладної на Товар та акту приймання-передачі Товару Замовником. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунки здійснюються протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Фінансування здійснюється за кошти міського бюджету.
Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками та діє до 31 грудня 2018, а в частині розрахунків до повного їх виконання.
Пунктами 8.1, 8.4 Договору сторони домовились, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов"язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. У разі прострочення оплати замовник виплачує постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Пунктом 12.1 договору сторони передбачили, що невід"ємною частиною договору є специфікація на поставку металопрокату для проведення капітального ремонту ескалаторів, вагонів (відновлення частин рухомого складу), основних водовідливних установок, місцевих насосних установок господарським способом (власними силами) (додаток № 1).
Також, 23.07.2018 між сторонами підписано специфікацію до договору № НДВ-162/18-З, відповідно до якої сторони узгодили найменування, технічні характеристики, кількість та вартість семи видів продукції (а.с.35).
28.12.2018 між сторонами підписано додаткову угоду № 1, якою строк дії договору продовжений до 27.06.2019, решта умов договору лишилась без змін (а.с.49).
На виконання умов договору, Позивачем здійснено поставку Відповідачу товару на загальну суму 149 605,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №АН1608/01 від 16.08.2018, Актом приймання-передачі товарів від 16.08.2018, довіреністю № 241 від 15.08.2018 (а.с.27-30).
На оплату вказаної продукції Відповідачу був виставлений рахунок-фактура №АН15/08/02 від 15.08.2018 (а.с.26), посилання на наявність якого міститься у видатковій накладній та який переданий відповідачу одночасно із товаром за умовами п.3.2 договору.
З урахуванням умов п.4.4 договору відповідач мав розрахуватися з позивачем не пізніше 28.09.2018. Однак, Відповідач свої зобов'язань з оплати не виконав, поставлений товар на суму 149 605,00 грн. не оплатив.
23.11.2018 листом № 3 позивач звернувся до відповідача з претензію про здійснення оплати за поставлений та прийнятий Товар, яку Відповідачем отримано 27.11.2018, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.31-34).
У відповіді від 26.12.2018 №МА-25/1750 відповідач послався на п.4.4 договору, в якому є застереження щодо строків розрахунків між сторонами у разі затримки бюджетного фінансування та відсутністю бюджетного призначення на фінансування закупівлі згідно договору, відповідно, відсутністю факту порушення КП "Дніпровський метрополітен" своїх зобов'язань за договором.
Несплата відповідачем заборгованості за поставлений товар і стала підставою звернення позивача з позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Задовольняючи позовні вимоги частково господарський суд прийшов до висновку, що свої зобов'язання з поставки товару позивачем здійснені у повному обсязі та в строки, обумовлені договором, в свою чергу, з урахуванням умов п.4.4 договору, відповідачем оплата товару не здійснена у строки, обумовлені договором, що є підставою для задоволення позовних вимог стосовно стягнення основної заборгованості та неустойки, нарахованої, відповідно до п.8.4 договору, а також для стягнення 3% річних, передбачених ст.625 ЦК України.
При цьому відсутність бюджетного фінансування не визнана судом тією обставиною, з якою закон пов'язує можливість неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Стосовно відмови в задоволенні позовних вимог по стягненню інфляційних втрат, то позивачем невірно обраний період прострочення виконання зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Аналізуючи правовідносини сторін, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, який регулюється параграфом 1-3 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України.
Частиною 1 ст.174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що товар був отриманий відповідачем без будь-яких зауважень, відповідно до договору строк оплати товару становить 30 днів з моменту отримання товару, яке відбулось 16.08.2018, тобто оплата товару мала бути здійснена у строк до 28.09.2018 (включно), на момент прийняття рішення судом першої інстанції доказів погашення заборгованості відповідачем не надано, то господарським судом правомірно задоволено позов в частині основної заборгованості та стягнуто з відповідача на користь позивача 149605,20 грн. заборгованості.
Крім суми основної заборгованості, за неналежне виконання договірних зобов'язань з оплати вартості поставленого товару, позивачем відповідно до п.8.1 договору нараховано відповідачу 2842,49 грн. - інфляційних втрат (за період вересень 2018), 1758,37 грн. - 3% річних (за період з 29.09.2018 по 18.02.2019), та передбачену п.8.4 договору пеню у розмірі 10 550,23 грн (за період з 29.09.2018 по 18.02.2019).
Суми пені та 3% річних перевірені господарським судом з урахуванням вимог, викладених в п.1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", встановлена їх арифметична правильність, тому в цій частині позовні вимоги обґрунтовано задоволені судом.
Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат господарським судом обґрунтовано відмовлено в їх задоволенні, з урахуванням роз'яснень, наведених у п.3.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97.
Таким чином, при розрахунку інфляційних втрат повинен братись індекс інфляції починаючи з наступного місяця, в якому мав бути здійснений платіж (29.09.2018), тобто з жовтня 2018 року. В даному випадку суд першої інстанції здійснив помилку, визначивши цей строк з листопада. Втім, з урахуванням того, що позивачем заявлена вимога за вересень 2018 року - місяць, в якому мав бути здійснений платіж, суд правильно вказав про не вірний період обчислення таких нарахувань. Відтак, підставно відмовив у частині позовних вимог про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 2 842,49 грн. за період вересень 2018 року.
Стосовно заперечень відповідача, що строк оплати поставленого товару не наступив, враховуючи відсутність бюджетного фінансування, про що обумовлено у п.4.4 договору, слід зазначити, що такі твердження відповідача є помилковими, оскільки вказаним пунктом договору чітко визначений строк оплати товару - протягом 30 днів з моменту поставки товару та передачі товаросупровідних документів на нього, та не є єдиною умовою для здійснення оплати, тобто, пов'язаним із вказівкою на подію - здійснення бюджетного фінансування. Таким чином, твердження відповідача про настання виключної обставини (не здійснення бюджетного фінансування), як єдиної підстави для неоплати поставленого товару, та, відповідно, відсутність порушення зобов'язання з боку замовника, є хибними та не приймається судом апеляційної інстанції.
При цьому слід зазначити, що таку умову договору, як здійснення бюджетного фінансування, неможливо вважати вказівкою на подію, яка неминуче має настати, що унормовано абзацом другим частини 1 ст.530 ЦК України, оскільки бюджетне фінансування здійснюється лише за наявності відповідних коштів, отже, не містить такої ознаки, як неминучість.
З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно встановлений строк виконання зобов'язання та, відповідно, період прострочення виконання зобов'язання.
До того ж, слушними є доводи відзиву на апеляційну скаргу, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (ч.1 ст.9 ЦК України); при цьому, за нормами ст.617 ЦК України, не є підставою для звільнення боржника від відповідальності недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Слід також зауважити, що посилання скаржника на затримку бюджетного фінансування не підтверджено жодним доказом у справі в розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України, крім зазначення про це у відповіді на претензію позивача. При цьому, відповідачем для виконання своїх зобов'язань, крім листа до Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради від 12.10.2018 про здійснення фінансування договору та реєстрації цього договору в Державній казначейській службі України у Центральному районі м. Дніпра, не здійснено жодних дій для оплати вже поставленої продукції, тим більше, що вказані асигнування були передбачені місцевим бюджетом, як зазначає відповідач, в підтвердження чого надав рішення міської ради № 4/33 від 20.06.2018.
Посилання скаржника на безпідставне врахування судом першої інстанції у рішенні висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України" відхиляються судом апеляційної інстанції, як безпідставні, оскільки хоча і обставини у справах різні, у викладених йшлося про тривале виконання вже існуючих рішень судів, втім, головний висновок про те, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, застосовується і в даному випадку.
Також слід зауважити, що чинне законодавство України не містить будь-яких особливих вимог до договорів, які укладаються суб'єктами підприємницької діяльності з бюджетними установами, виконання договору повинно здійснюватися на загальних підставах. Відповідач не надав доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язань, а наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за поставлений товар за договором.
Щодо доводів скаржника про безпідставність нарахування позивачем пені та задоволення судом позовних вимог у цій частині, не врахування позиції Верховного Суду про безпідставність такого нарахування, про що зазначено у справі №906/1072/15 від 12.04.2017, та, у зв'язку з викладеним, порушення норм процесуального права, зокрема, п.2 ч.4 ст.238 ГПК України, оскільки в мотивувальній частині рішення не надана оцінка і не приведені мотиви відхилення позиції Відповідача щодо неправомірності нарахування пені Позивачем, з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаній постанові, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, у справі № 906/1072/15 касаційний суд дійшов висновку, що наявність у Договорі застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання. Таке застереження є підставою для звільнення покупця від відповідальності, яка має іншу правову природу - неустойка (штраф, пеня), збитки тощо.
Аналіз зазначених норм права та умов Договору в справі, що розглядалась, дали підстави для висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 Ц К платежів, адже відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами. Втім, визначено, що висновки судів апеляційної та касаційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення пені є правильними з огляду на наведені норми та положення п. 4.1 Договору.
Слід зазначити, що у справі, яка переглядалась (№906/1072/15), сторонами в умовах договору було передбачено застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару в разі затримки бюджетного фінансування, втім, колегія суддів констатує, що в даному випадку (у цій справі) сторонами у договорі № НДВ-162/18-З від 23.07.2018 такого застереження передбачено не було, умови про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару в разі не здійснення або недостатнього бюджетного фінансування договір, укладений між сторонами, не містить. Натомість, пунктом 8.4 договору сторони передбачили відповідальність за прострочення оплати поставленого товару у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, таким чином, позивачем відповідні нарахуванні здійснені за умовами договору, а судом обґрунтовано задоволені відповідні позовні вимоги в частині стягнення пені.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 164 756,29 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281, 282, 283 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2019 у справі №904/715/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2019 у справі №904/715/19 - залишити без змін.
Судові витрати Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення .
Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.07.2019.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя С.Г. Антонік