ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 липня 2019 року Справа № 906/160/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О. , суддя Павлюк І.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року (повний текст складено 16 квітня 2019 року) у справі №906/160/19 (суддя Кудряшова Ю.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 1520,62 грн.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 1423,56 грн. пені та 97,06 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року у справі №906/160/19 відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 1520,62 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що природний газ був поставлений відповідачу в період січень-лютий 2016 року для виробництва теплової енергії. При цьому заборгованість, на яку нараховані заявлені до стягнення пеня та 3% річних, відповідачем сплачено в повному обсязі 29 березня 2016 року, що підтверджується випискою по рахунку відповідача та розрахунком позовних вимог. Отже, заборгованість Військовою частиною НОМЕР_1 погашена в повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03 жовтня 2016 року, тобто, до 30 листопада 2016 року. За викладених обставин та норм закону на таку заборгованість не нараховується неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на подання апеляційної скарги, скасувати повністю рішення господарського суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року у справі №906/160/19 та ухвалити нове рішення по справі, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що з аналізу положень статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" учасники процедури врегулювання заборгованості (яка включає у себе і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру. Матеріали справи №906/160/19 не містять належних доказів включення відповідача до реєстру. Таким чином, списання заборгованості є неправомірним, а відмова у задоволені позовних вимог - незаконною. Крім того, апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов хибного висновку щодо того, що виконання частини 3 статті 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. При цьому, посилається на численну практику Вищого господарського суду України.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року у справі №906/160/19 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
За умовам статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розгляд апеляційної скарги здійснюється без виклику представників сторін, оскільки останніми не заявлялось клопотання в порядку частини 10 статті 270 ГПК України про проведення судового засідання з викликом учасників справи.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи у порядку письмового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Військовою частиною НОМЕР_1 (споживач) укладено договір №81/16-ТЕ-10 постачання природного газу.
Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.
Газ, що продається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору).
За умовами пункту 3.1 договору, постачальник передає споживачу газ на розподільних станціях (ГРС) ПАТ "Укртрансгаз" або у точці балансового розмежування (для об'єктів, які безпосередньо приєднані до магістральних трубопроводів ПАТ "Укртрансгаз").
Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Пунктом 3.4. договору сторонами погоджено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставку, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузлавузлів обліку газу.
Згідно з пунктом 6.1 даного договору, оплата планових обсягів газу з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору №81/16-ТЕ-10 постачання природного газу в період: січень - лютий 2016 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 37874,76 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 січня 2016 року та 29 лютого 2016 року, які підписано та скріплено печатками сторін /а.с.20-21/.
В свою чергу, відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу в період січень-лютий 2016 року виконав у повному обсязі, сплативши позивачу всю суму заборгованості, однак при цьому порушив встановлені договором строки для оплати, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Житомирської області про стягнення з відповідача за період з 16 лютого 2016 року по 29 березня 2016 року пені у сумі 1423,56 грн. та 3 % річних за цей же період у розмірі 97,06 грн.
В обґрунтування своїх вимог, позивач надав розрахунок позовних вимог, в якому відображено дати надходження від відповідача платежів та хронологію їх зарахування позивачем в рахунок погашення заборгованості.
З дослідженого місцевим судом та перевіреного апеляційною інстанцією, відповідач здійснив повну оплату за природний газ за вказаний період, основний борг відсутній, остаточне погашення здійснено 29 березня 2016 року /а.с. 19/.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною 1 статті 13, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодекс України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять пункти 1, 7 статті193 Господарського кодексу України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно статті 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Вирішуючи даний спір, колегія суддів враховує положення статті 12 Господарського кодексу України, у якій визначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03 листопада 2016 року (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2017 року №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01 січня 2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01 липня 2016 року.
Разом із тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30 листопада 2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом у постановах від 29 січня 2018 року у справі №904/10745/16, від 07 лютого 2018 року у справі №927/1152/16, від 22 березня 2018 року у справі №914/123/17, від 23 липня 2018 року у справі №904/10294/17.
Верховний Суд в наведених постановах, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 7 Закону від 03 жовтня 2016 року № 1730-VIII, висловив наступну позицію, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03 жовтня 2016 року є нормою прямої дії. При цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
Отже, для правильного застосування положень Закону від 03 жовтня 2016 року, судом повинно бути встановлено, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом від 03 жовтня 2016 року, а саме до 30 листопада 2016 року.
Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Законом від 03 жовтня 2016 року, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цього Закону, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати на підставі частини третьої статті 7 Закону від 03 жовтня 2016 року № 1730-VIII.
Вказаним спростовуються доводи апелянта стосовно того, що матеріали справи №906/160/19 не містять належних доказів включення відповідача до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств.
Колегією суддів не приймаються посилання скаржника на практику Вищого господарського суду України, оскільки приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді даної справи, судами обох інстанцій встановлено, що природний газ був поставлений відповідачу в період січень-лютий 2016 року для виробництва теплової енергії.
При цьому заборгованість, на яку нараховані заявлені до стягнення пеня та 3% річних, відповідачем сплачено в повному обсязі 29 березня 2016 року, що підтверджується випискою по рахунку відповідача та розрахунком позовних вимог.
Отже, заборгованість Військовою частиною НОМЕР_1 погашена в повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03 жовтня 2016 року, тобто, до 30 листопада 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відмову у позові, оскільки на таку заборгованість не нараховується неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню.
Таким чином, доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року у справі №906/160/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року у справі №906/160/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Справу №906/160/19 повернути господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Павлюк І.Ю.