вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" липня 2019 р. Справа№ 910/16283/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Скрипки І.М.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Білоус О.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 09.07.2019,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Телетранс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 (повний текст складено 21.03.2019)
у справі №910/16283/18 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телетранс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю « 1+1 Інтернет»
про визнання договору недійсним
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Телетранс» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « 1+1 Інтернет» (далі, відповідач) про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами Ліцензійний договір про надання невиключного суміжного права №2017/0369 від 01.01.2017 не спричинив настання правових наслідків, які обумовлені ним, оскільки позивачем не була отримана ліцензія провайдера програмної послуги, що сторони розуміли в момент укладення договору. З огляду на викладене, позивач просить суд визнати недійсним Ліцензійний договір про надання невиключного суміжного права №2017/0369 від 01.01.2018.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі №910/16283/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що вчиняючи оспорюваний Ліцензійний договір його сторони заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені оспорюваним договором, та, відповідно, воля сторін була іншою, ніж об'єктивне волевиявлення, з огляду на що відсутні підстави для визнання такого договору недійсним, у зв'язку з чим позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Телетранс» не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, 19.04.2019 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес) Товариство з обмеженою відповідальністю «Телетранс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі №910/16283/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
У апеляційній скарзі апелянтом також викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі №910/16283/18, оскільки рішення суду першої інстанції було отримано позивачем 04.04.2019, а тому апелянт має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:
- суд першої інстанції не повно дослідив обставини справи щодо недійсності договору, у тому числі правову природу договору, його відповідність вимогам чинного законодавства України тощо;
- суд першої інстанції не врахував та не оцінив під час ухвалення рішення аргументи позивача щодо недійсності договору з підстав його невідповідності вимогам українського законодавства, що, у тому числі, полягає у відсутності у Телетрансу ліцензій, необхідних для виконання договору;
- висновки суду першої інстанції щодо недійсності договору не відповідають дійсним обставинам справи;
- суд не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин, що випливають із договору, а саме частину 1 статті 203 та статтю 227 Цивільного кодексу України.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
05.07.2019 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просив суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві відповідач наголосив на тому, що без Ліцензійного договору про надання невиключного суміжного права №2017/0369 позивач не міг би навіть розраховувати на отримання ліцензії. Цей договір був потрібен позивачу, він свідомо пішов на його підписання. На момент укладення договору позивач мав на меті настання правових наслідків за договором, а саме отримати право на ретрансляцію пакету програм з метою у подальшому отримати ліцензію. На виконання умов договору відповідач реально передав позивачу невиключну ліцензію, а позивач сплатив за неї винагороду (роялті), що підтверджуються банківськими виписками з рахунків відповідача (належним чином засвідчені копії яких надані до суду першої інстанції). Тобто, своїми діями (сплатою винагороди за невиключну ліцензію протягом строку дії договору) позивач підтвердив дійсність та правомірність укладеного договору, адже на виконання останнього сплачував грошові кошти, тобто виконував свої зобов'язання за Договором. Отже, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Водночас, зміст договору про надання невиключного суміжного права №2017/0369 не суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Суд першої інстанції враховував цей аргумент, посилаючись у рішенні на імперативні положення статті 1109 Цивільного кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телетранс» у справі №910/16283/18 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Телетранс» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі №910/16283/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телетранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі №910/16283/18 та розгляд справи призначено на 18.06.2019.
У судове засідання 18.06.2019 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 18.06.2019, не з'явився та 11.06.2019 подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням його у плановій відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю « 1+1 Інтернет» про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи №910/16283/18 відкладено на 09.07.2019.
У судовому засіданні 09.07.2019 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання, призначене на 09.07.2019, з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою позивача від 18.06.2019.
Колегія суддів, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника, оскільки згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
01.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телетранс» (ліцензіат, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 1+1 Інтернет» (ліцензіар, відповідач) укладено Ліцензійний договір про надання невиключного суміжного права №2017/0369 (далі - Ліцензійний договір;м том 1, а.с. 97-107), за умовами якого ліцензіар на умовах, визначених в цьому договорі, надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження програм за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах, що визначені в додатку № 1 до цього договору, використовуючи ресурс Телемережі під торговою маркою Starcards, а ліцензіат зобов'язується оплатити та використовувати надане йому право відповідно до умов цього договору.
Згідно з пунктом 1.1.4. Ліцензійного договору та Додатку №1 до Договору «Програми» - поєднані єдиною творчою концепцією сукупності передач (телерадіопередач), включаючи рекламні блоки, анонси, тощо, які мають постійні назви (Логотипи) - « 1+1», « 2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «Бігуді», «УНІАН», транслюються Телерадіоорганізаціями згідно з сіткою мовлення на підставі ліцензій, перелік яких визначається у Додатку №1 до цього Договору.
Пункт 1.1.6. Договору передбачає, що «Розповсюдження» - прийом та одночасне передавання сигналу (ретрансляція), який несе в собі Програми, на Території, у повному обсязі без будь-яких змін та доповнень, зокрема: без скорочень, пропусків, перемонтажу, змін (включаючи титри), модифікацій, доповнень при переданні сигналу, без перекривання Логотипів, без видалення та/або перекривання рекламних матеріалів тощо.
Відповідно до пункту 2.2. Ліцензійного договору використання невиключної ліцензії підтверджується двосторонніми актами між сторонами, що датуються останнім числом звітного місяця та підписуються сторонами за кожен звітний місяць у двох примірниках.
Згідно пункту 4.1. Ліцензійного договору щомісячна сума винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), передбаченої пунктом 2.1. цього договору в період з 01.01.2017 по 31.03.2017 становить 30 000,00 грн., в період з 01.04.2017 по 30.06.2017 становить 40 000,00 грн., в період з 01.07.2017 по 30.09.2017 становить 50 000,00 грн., в період з 01.10.2017 по 31.12.2017 становить 60 000,00 грн. без ПДВ (як операція, що не є об'єктом оподаткування ПДВ згідно абз. 2 п.п. 196.1.6. п. 196.1. статті 196 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 14.1.225 п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Цей договір набирає чинності з 01.01.2017 та діє по 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного виконання (пункт 6.1. Ліцензійного договору).
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що розповсюдження (ретрансляція) програм позивачем в цифровій мережі могло здійснюватися виключно на підставі ліцензії провайдера програмної послуги, однак позивачем не була отримана ліцензія провайдера програмної послуги, а отже він не здійснював та не міг здійснювати розповсюдження (ретрансляцію) програм за Договором в цифровій мережі, позаяк в момент укладення договору відповідач знав, що у позивача відсутня ліцензія провайдера програмної послуги, а відтак, договір не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а також суперечить законодавству у сфері телебачення і радіомовлення, що є підставою для визнання його недійсним.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Згідно статті 41 Закону України «Про авторське і суміжні права» до майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;
б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.
Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.
Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.
Майнові права організації мовлення можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» ретрансляція-прийом і одночасна передача, незалежно від використаних технічних засобів, повних і незмінних телерадіопрограм або істотних частин таких програм, які транслюються мовником.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.
Згідно з частиною 1 статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Відповідно до частин 3, 4 статті 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Відповідно до рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 28 грудня 2011 року №2979 (у редакції рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 06 листопада 2014 року №1187) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 березня 2012 року за №351/20664, затверджено Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги (далі - Положення).
Вказане Положення визначає механізм реалізації вимог Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо ліцензування провайдерів програмної послуги та щорічної перереєстрації загальної концепції (принципи, підстави) добору програм для ретрансляції (пропозиції абонентам).
Згідно статті 23 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою. Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення, супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багатоканальне. Цифрове мовлення ліцензується як багатоканальне мовлення.
Згідно пункту 2.4. Положення суб'єкт господарювання, який має на меті отримати ліцензію провайдера програмної послуги, або провайдер програмної послуги, який має на меті продовжити ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Національної ради заяву про, видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», до якої додаються, у тому числі:
- документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника (згідно з інформацією про програми, які провайдер програмної послуги має намір ретранслювати, що наведена у додатку 3 до цього Положення);
- загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції, за формою згідно з додатком 4 до цього Положення (загальна кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, перелік телерадіопрограм). Перелік телерадіопрограм не повинен містити програми, ретрансляція яких є обмеженою відповідно до вимог законодавства України.
Як встановлено судом, в обґрунтування заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивач вказує на те, що розповсюдження (ретрансляція) програм позивачем в цифровій мережі могло здійснюватися виключно на підставі ліцензії провайдера програмної послуги, однак позивачем не була отримана ліцензія провайдера програмної послуги, а отже він не здійснював та не міг здійснювати розповсюдження (ретрансляцію) програм за Договором в цифровій мережі, позаяк в момент укладення договору відповідач знав, що у позивача відсутня ліцензія провайдера програмної послуги, а відтак, договір не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а також суперечить законодавству у сфері телебачення і радіомовлення і є недійсним.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання Ліцензійного договору недійсним з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, за приписами статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі №359/1654/15-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №910/17529/17, постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18.
Як встановлено судом, за умовами Ліцензійного договору ліцензіар на умовах визначених в цьому договорі надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження програм за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах, що визначені в додатку № 1 до цього договору, використовуючи ресурс Телемережі під торговою маркою Starcards, а ліцензіат зобов'язується оплатити та використовувати надане йому право відповідно до умов цього договору.
Водночас, як зазначив сам позивач у позові, він уклав Ліцензійний договір з метою отримання можливості в подальшому оформити ліцензію провайдера програмної послуги (том 1, а.с. 9).
За наведених обставин, твердження позивача про те, що ним було укладено оспорюваний Ліцензійний договір з метою отримання можливості в подальшому оформити ліцензію провайдера програмної послуги спростовують його доводи про вчинення такого правочину без наміру створення правових наслідків.
При цьому, сам факт неотримання такої ліцензії не може впливати на оцінку обставин щодо наявності чи відсутності підстав вважати правочин фіктивним за статтею 234 Цивільного кодексу України.
Більше того, відповідно до пункту 4.1. Ліцензійного договору щомісячна сума винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), передбаченої пунктом 2.1. цього договору, в період з 01.01.2017 по 31.03.2017 становить 30000, 00 грн., в період з 01.04.2017 по 30.06.2017 становить 40 000, 00 грн., в період з 01.07.2017 по 30.09.2017 становить 50 000, 00 грн., в період з 01.10.2017 по 31.12.2017 становить 60 000, 00 грн. без ПДВ (як операція, що не є об'єктом оподаткування ПДВ згідно абз. 2 п.п. 196.1.6. п. 196.1. статті 196 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 14.1.225 п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Так, до матеріалів справи відповідачем долучено копії банківських виписок по рахунку відповідача, з яких вбачається сплата коштів на виконання Ліцензійного договору позивачем у період з 26.04.2017 по 11.05.2018, що підтверджує вчинення самим позивачем дій, спрямованих на виконання Ліцензійного договору, та спростовує доводи скаржника про фіктивність спірного правочину.
Доводи позивача про те, що Ліцензійний договір суперечить законодавству у сфері телебачення і радіомовлення також не приймаються судом до уваги, оскільки отримання позивачем відповідної ліцензії задля виконання умов Договору є правом, а не обов'язком позивача.
У даному контексті судом також приймаються до уваги доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідача, який наголошує на тому, що пункт 2.4. Положення передбачає, що спочатку укладається договір такого типу, а вже потім позивач може претендувати на отримання ліцензії. Тобто, пункт 2.4. Положення описує як нормальну ситуацію, коли договір укладається з особою, яка ще не отримала ліцензії провайдера програмної послуги.
За наведених обставин, позивачем не доведено того, що спірний Ліцензійний договір не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а також суперечить законодавству у сфері телебачення і радіомовлення, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним Ліцензійного договору про надання невиключного суміжного права №2017/0369 від 01.01.2017 є безпідставними та недоведеними, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Телетранс» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телетранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі №910/16283/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі №910/16283/18 залишити без змін.
Матеріали справи №910/16283/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.07.2019.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.М. Скрипка
А.І. Тищенко