вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" липня 2019 р. Справа№ 925/24/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 02.07.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 12.03.2019 (повне рішення складено 15.03.2019)
у справі №925/24/19 (суддя Довгань К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Тепломережа"
про стягнення 401 874, 45 грн,-
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Комунального підприємства "Тепломережа" про стягнення 122675, 38 грн. пені, 22947,16 грн. річних та 256251,91 грн. інфляційних за невиконання зобов'язань по договору купівлі - продажу природного газу від 04.12.2013 за №1774/14-ТЕ-36.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі - продажу природного газу, а саме відповідач допустив прострочення оплати вартості отриманого за договором природного газу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 у справі №925/24/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в силу приписів частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» нараховані позивачем неустойка, інфляційні та проценти річних підлягають списанню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржене рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта зводяться до того, що застосування судом до спірних правовідносин положень Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є неправомірним, оскільки відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому не є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 30.05.2019, зазначає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно та всебічно з'ясованих обставин у справі, тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідач вказує на те, що Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено списання неустойки (штраф, пеня) , інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість, погашену до набрання чинності цим Законом, саме за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 04.12.2013 між сторонами був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 1774/14-ТЕ-36 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продавався за цим договором, використувався покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо - комерційної діяльності) (п. 1.2 договору).
Як передбачено пунктом 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 по 31 грудня 2014 газ обсягом до 1336,8 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3 договору).
За змістом пункту 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У пункті 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання п.2.1 договору позивач поставив протягом 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1410203,48 грн.
Факт належного виконання позивачем умов договору підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що містяться в матеріалах справи.
За умовами Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач здійснював несвоєчасно оплату за переданий газ та не виконав зобов'язання у строк, визначений Договором (п.6.1), нарахував відповідачу 1220675,38 грн пені; 22947,16 грн. 3% річних та 256251,91 грн втрат внаслідок інфляції, а всього 401 874,45 грн.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача господарських санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання по договору купівлі-продажу.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з такого.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як уже зазначалось, згідно пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, у відповідача на час звернення з даним позовом до суду відсутня заборгованість за поставлений природний газ. Проте, оплата здійснювалась відповідачем з порушенням строків, визначених умовами договору.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань згідно договору купівлі-продажу природного газу, який придбався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо - комерційної діяльності).
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730-VIII від 03.11.2016 року (далі - Закон).
Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів ст.1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно ст.2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Ч.1 ст.3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користуванню зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас ч.3 ст.7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3 ст.7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 905/299/18.
Суд враховує, що через несвоєчасне сплачування тарифів за послуги теплопостачання фізичними споживачами, ці тарифи не покривали собівартість наданих послуг, а дотації, які мали покривати різницю в тарифах на теплову енергію, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися органами місцевого самоврядування, перераховувалися із запізненням. Аналогічно перераховувалися кошти із Державного бюджету за надані населенню субсидії.
Судом встановлено, що відповідач остаточно розрахувався із позивачем за природний газ, поставлений в період з січня 2014 по квітень 2014 р. та з жовтня 2014 р. по грудень 2014 р. - 24 грудня 2015 року.
Відповідач - є теплопостачальне підприємство, яке відповідно до норм чинного законодавства України має ліценції на транспортування теплової енергії (серія АВ № 582573); на постачання теплової енергії (серія АВ № 582572) та на виробництво теплової енергії (серія АВ №582595).
На підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2013 № 1774/14-ТЕ-36 підприємство придбало природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо - комерційної діяльності. Заборгованість за придбаний у позивача природний газ була погашена відповідачем до набрання чинності Закону.
У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку з приводу того, що з дня набрання чинності названим Законом (з 30.11.2016) відповідачу не підлягали нарахуванню неустойка (штраф, пеня), інфляційні та 3% річних на заборгованість, а нараховані - підлягали списанню.
Враховуючи наведене, Господарським судом Черкаської області у даній справі правильно застосовано норми матеріального права, а відтак висновки про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що зроблені на підставі повного дослідження усіх обставин справи.
Суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про неправомірне застосування судом до спірних правовідносин норм Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» з підстав не включення відповідача до відповідного реєстру, оскільки вони зводяться до довільного тлумачення позивачем норм вищенаведеного нормативно-правового акту. Крім того, за змістом вказаного Закону до реєстру включаються непогашені суми боргу перед постачальником природного газу, тоді як підставою звернення з даним позовом стало нарахування позивачем неустойки, інфляційних та трьох відсотків.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, Господарський суд Черкаської області правильно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, не порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 401874,45 грн. не підлягають задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 стаття 80 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 у справі №925/24/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 у справі №925/24/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 у справі №925/24/19 залишити без змін.
Матеріали справи №925/24/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 15.07.2019.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська