Апеляційне провадження № 11сс/818/971/19 Головуючий 1ї інстанції - ОСОБА_1
Справа № 643/7726/19 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія : у порядку КПК України
11 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
представника власника майна
ТОВ "НЕСТЛЕ Україна" - адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року, якою задоволено клопотання начальника відділення СВ Московського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 про арешт майна в рамках кримінального провадження №42019221040000058 від 03.04.2019 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року задоволено клопотання начальника відділення СВ Московського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 про арешт майна в рамках кримінального провадження №42019221040000058 від 03.04.2019 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України.
Накладено арешт на майно, яке було вилучене 16.05.2019 під час огляду місця події за адресою: м. Харків, пр. Московський, буд. 295, а саме: на кавовий апарат Alegria Luхe X2, серійний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Нестле Україна», код ЄДРПОУ 32531437.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_8 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вказану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання про арешт майна.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_8 , посилаючись на недоведеність зазначених в клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України, зазначив, що винесена ухвала призвела до зупинення здійснення законної підприємницької діяльності особи. Слідим суддею не враховано, що у купюро приймачі кавового апарату залишились гроші, отримані ФОП ОСОБА_8 внаслідок здійснення господарської діяльності, а також продукція, що використовувалась для функціонування кавових апаратів. Таким чином, арешт не лише обмежує його правомірну підприємницьку діяльність, а й завдає чималих збитків. Суд також не звернув увагу, що в його випадку немає фальсифікованих товарів, фіктивних договорів та предметів, суб'єкти продовжують сплачувати орендну плату, що свідчить про виконання зобов'язання і не мають на меті присвоїти чи приховати майно, адже це майно знаходиться у їхньому законному користуванні. ФОП ОСОБА_8 є законним користувачем та володільцем кавових автоматів. Ухвала не містить доводів, що кавові апарати є предметом злочинного посягання.
Вислухавши доповідь судді, пояснення прокурора, представника власника майна, перевіривши представлені матеріали судового провадження, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в провадженні слідчого відділу Московського ВП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №42019221040000058 від 03.04.2019 року, розпочате за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
17.05.2019 начальник відділення СВ Московського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження №42019221040000058 від 03.04.2019 р. В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що вилучене 16.05.2019 під час огляду місця події за адресою: м. Харків, пр. Московський, буд. 295 майно, відповідно до положень ст. 98 КПК України, може містити відомості, які у подальшому будуть використані як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищевказане майно є предметом вчинення злочину, а тому з метою збереження речових доказів та відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення, просив накласти арешт на вище вказане майно.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року вказане клопотання слідчого задоволено та накладено арешт на майно, яке було вилучене 16.05.2019 під час огляду місця події за адресою: м. Харків, пр. Московський, буд. 295, а саме: на кавовий апарат Alegria Luхe X2, серійний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Нестле Україна», код ЄДРПОУ 32531437.
Приймаючи рішення про накладення арешту на майно, вилучене в ході огляду місця події, суд першої інстанції мотивував таку необхідність саме тим, що слідчим та прокурором доведено, що вищевказане майно, вилучене в ході огляду місця події, має значення для забезпечення даного кримінального провадження, є підстави вважати, що це майно є доказом злочину, воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. З метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, суддя прийшов к висновку про задоволення клопотання про накладення арешту на вказане майно.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України», де зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вилучене під час огляду місця події за адресою: м. Харків, пр. Московський, буд. 295 майно підлягає арешту, оскільки не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню, оскільки існує ризик того, що у разі не накладення арешту існує можливість відчужити, змінити, переробити, зіпсувати, передати вказане майно іншим особам до закінчення досудового розслідування. Вимоги клопотання, на даному етапі досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна в даному кримінальному провадженні, суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав до арешту майна, враховуючи можливість використання його як доказу у даному кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
Судова колегія враховує, що вказаний захід забезпечення майна є тимчасовим заходом, а тому у подальшому його власник має право звернутися із клопотанням про скасування даного арешту і вилучене майно йому буде повернуто згідно положень ст. 174 КПК України.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на відсутність правових підстав для арешту майна не ґрунтуються на матеріалах справи. Відповідно до ст. 98 КПК України вилучене майно визнано постановою слідчого від 16.05.2019 речовим доказом по кримінальному провадженню, як майно, що зберегло на собі його сліди та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Фактичною підставою арешту майна є сукупність фактичних даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи моральної шкоди, наявність цивільного позову про її відшкодування або можливість подання такого позову та накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду. Необхідність арешту майна зумовлюється обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене чи пошкоджене.
За таких обставин ухвалу слідчого судді слід вважати такою, що відповідає вимогам ч.1 ст.173 КПК України і підстав для її скасування з мотивів вказаних в апеляційній скарзі апелянта, на думку колегії суддів, немає.
Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172, 376, 404, 405, 407, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до частини 4 статті 424 КПК України.
Головуючий
Судді