Провадження № 22-ц/803/5485/19 Справа № 200/9469/18 Суддя у 1-й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
15 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» про скасування заборгованості,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що їй на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 .
У 2001 році до належного їй житлового будинку було проведено газопостачання на підставі відповідного договору з ПАТ «Дніпрогаз».
27 березня 2018 року до її будинку прийшли троє представників ПАТ «Дніпрогаз», які здійснили демонтаж лічильника, зірвали пломби та склали про це відповідний акт.
29 березня 2018 року представниками відповідача було складено акт № 30 про нібито несанкціоноване втручання в роботу демонтованого газового лічильника, а саме було виявлено конструктивні зміни у механізмі лічильника.
В подальшому, а саме 29 березня 2018 року комісія ПАТ «Дніпрогаз» склала акт № 475 експертизи даного газового лічильника. В ході даної експертизи було встановлено, що цілісність заводських пломб та повірочних клейм не порушена.
На підставі вищезазначеного, позивач просить суд скасувати нараховані їй ПАТ «Дніпрогаз» заборгованості за послуги з газопостачання у розмірі 67 452 грн.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпрогаз» про скасування заборгованості - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою акт експертизи лічильника № 475 від 29 березня 2018 року, згідно висновків якого вона, як споживач не здійснювала несанкціоноване втручання в роботу демонтованого лічильника, так як виявлені конструктивні зміни у механізмі лічильника неможливо було здійснити без порушення його опломбування.
Відповідач в порядку, передбаченому положеннями ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 .
27 березня 2018 року працівниками ПАТ «Дніпрогаз» за зазначеною адресою складено Акт № 475 про виявленні порушення та демонтаж лічильника для проведення експертизи. Вказаний Акт було складено в присутності позивача.
29 березня 2018 року за участі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 проведено експертизу лічильника газу «Галлус G-4» заводський № 000014748, акт № 475, під час якої виявлено, що лічильник не придатний до подальшої експлуатації, так як внутрішня частина не відповідає вимогам експлуатаційної документації.
Згідно п.2 Глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРМ було складено Акт про порушення № 30 від 29 березня 2018 року.
02 квітня 2018 року комісією було розглянуто Акт про порушення № 30 від 29 березня 2018 року та прийнято рішення про задоволення акту. Здійснено перерахунок (донарахування) об'ємів природного газу населенням у відповідності до вимог абзацу 3 п.1 розділу 4 глави ХІ Кодексу ГРМ з урахуванням усіх газових приладів і пристроїв споживача за період з 27 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року в обсязі 6 780,85 м3 на суму 67 452,02 грн.
Позивач отримала розрахунок на оплату не облікованого об'єму природного газу особисто.
Встановивши вищезазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.11, 15, 16 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки заявлений позивачем позов фактично носить характер заперечень проти стягнення з неї заборгованості з постачання газу, але на теперішній час відповідачем позов про стягнення з позивача заборгованості не заявлений, тому виставлена заборгованість є різновидом претензій, отже даний позов не є належним способом захисту своїх прав та інтересів, встановленим ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою акт експертизи лічильника № 475 від 29 березня 2018 року, згідно висновків якого вона, як споживач не здійснювала несанкціоноване втручання в роботу демонтованого лічильника, так як виявлені конструктивні зміни у механізмі лічильника неможливо було здійснити без порушення його опломбування, позбавлені правового обґрунтування та не мають ніякого значення для вирішення даної справи, оскільки стягнення заборгованості не було предметом вищезазначеного позову, а викладені позивачем доводи не дають підстав вважати, що обраний нею спосіб захисту відповідає закону.
З урахуванням правових положень, які викладено у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій за результатами розгляду справи № 6-84цс14, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
Така правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України: № 6-215цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-2677цс16 від 22 лютого 2017 року, № 6-2122цс16 від 1 березня 2017 року, де зазначено, що особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права, але лише у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд під час вирішення справи не врахував пояснення позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки були предметом розгляду в суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, а лише зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Порушень матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова