Провадження № 22-ц/803/659/19 Справа № 205/4349/16-ц Головуючий у першій інстанції: Нижний А.В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
11 червня 2019 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Левцунову І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 , треті особи: 19 окремий мостовий загін ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Управління-служба у справах дітей Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, виселення та вселення, -
У червні 2016 року позивачі звернулись до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачі самоправно, без жодних правових підстав, заселились до квартири АДРЕСА_1 та відмовляються виселятись з неї, внаслідок чого позивачі позбавлені можливості користуватись цією квартирою, незважаючи на те, що ОСОБА_1 та членам його сім'ї у серпні 2000 року видано ордер на таку квартиру, а місце їх постійного проживання зареєстроване саме у цій квартирі. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили зобов'язати відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (яка також діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_10 , 2009 року народження) та ОСОБА_8 (яка також діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_9 , 2016 р.н.) усунути перешкоди в користуванні позивачами жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом допуску відповідачами до проживання в зазначеній квартирі позивачів, передачі відповідачами ключів від зазначеної квартири позивачам; вселити позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (яка також діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , 2009 р.н., та ОСОБА_5 , 2014 р.н.) в жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 ; виселити відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (яка також діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_10 , 2009 р.н.) та ОСОБА_8 (яка також діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_9 , 2016 р.н.) із зазначеного жилого приміщення, як осіб, які самоправно зайняли зазначене жиле приміщення, без надання їм іншого жилого приміщення (а.с. 4-8, 99-103 т.1).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (яка також діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , 2009 р.н., та ОСОБА_5 , 2014 р.н.), посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставлять питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що власником будинку АДРЕСА_2 ) є держава в особі Міністерства інфраструктури України; тип будинку - житловий будинок ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до витягу про державну реєстрацію на а.с. 15-16 у т. 1.
Встановлено, що 22 серпня 2000 року ОСОБА_1 та членам його сім'ї - дружині ОСОБА_2 , дочці ОСОБА_11 , сину ОСОБА_12 було видано ордер №000120 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 ) (а.с. 17 т.1).
На зазначеному вище ордері від 22.08.2000 року №000120 міститься рукописний напис «службовий», однак судом обґрунтовано встановлено, що вказаній квартирі, у передбаченому законодавством порядку, статус службового житлового приміщення не надавався.
Так, згіднолиста Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 12.06.2009 року №1/16-279, повідомлено, зокрема, що житловим приміщенням у військовому містечку № НОМЕР_2 в/ч НОМЕР_1 статус службових рішеннями виконкому Ленінської районної у м. Дніпрі ради не надавався (а.с. 186 зворот).
Крім того, згідно пояснень представника 19 окремого мостового загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, спірне житлове приміщення не має статусу службового, дана квартира є відомчою та перебуває на балансі 19 окремого мостового загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколом та звукозаписом судового засідання від 11.06.2019 року (а.с. 21).
Відповідно до Розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради №190р від 14.03.2007 року “Про присвоєння адрес будівлям, спорудам та житловим будинкам у Ленінському районі”, зокрема, адресу зазначеного вище жилого приміщення у військовому містечку АДРЕСА_3 було змінено на адресу по АДРЕСА_4 (а.с. 18-20 т.1).
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно інформація щодо права на спірну квартиру відсутня, що підтверджується відповідною письмовою інформацією, яка долучена до матеріалів справи.
Встановлено судом та визнано позивачами і відповідачами, позивачі у спірну квартиру не вселялись та ніколи в ній не проживали, однак 31.08.2000 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 - зареєстрували своє місце проживання за адресою по АДРЕСА_5 ), що підтверджується копіями паспортів ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 , довідкою від 23.03.2016 року (а.с. 9, 10, 14 т.1). Згідно довідки військова частина НОМЕР_1 від 23.03.2016 року у спірній квартирі, окрім зазначених вище осіб, зареєстровані малолітні діти ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , 2009 року народження, ОСОБА_5 , 2014 року народження (а.с. 14, 12. 13 у т.1).
Судом також встановлено, що на час видачі позивачам ордеру від 22.08.2000 року №000120 та до цього часу у спірній квартирі фактично проживають відповідач ОСОБА_6 з дружиною ОСОБА_7 та донькою ОСОБА_13 ; з 2016 року - у спірній квартирі також проживає донька ОСОБА_13 - ОСОБА_9 , 2016 року народження; відповідачі відмовляються звільняти займану квартиру у добровільному порядку, що визнається сторонами, підтверджується письмовими матеріалами справи. Згідно пояснень відповідача, що не заперечується позивачами, в спірній квартирі також проживає без реєстрації ОСОБА_10 , яка до участі у справі не залучалась.
Згідно довідки військової частини від 23.11.2016 року, відповідач ОСОБА_6 здійснює оплату комунальних послуг по спірній квартирі з травня 2000 року по час видачі довідки (а.с. 113 у т.1). Саме з ОСОБА_6 , у зв”язку з користуванням спірною квартирою, були укладені договори про користування електричною енергією від 11.09.2000 року, від 07.09.2002 року, відкритий відповідний особовий рахунок (а.с. 114 - 117 у т. 1).
Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 заселись до спірної квартири у травні 2000 року на підставі усної домовленості з попереднім квартиронаймачем ОСОБА_14 , який фактично проживав за іншою адресою, що підтверджується показами свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За положеннями ч. 1 ст. 91 Житлового Кодексу УРСР наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і в порядку, встановлюваних цим Кодексом.Договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації ( ч. 4 ст. 91 ЖК УРСР).
Частиною 3 статті 116 Житлового Кодексу УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що відповідачі самоправно зайняли спірну квартиру по АДРЕСА_4 ; відповідачами не представлено суду доказів надання їм згоди наймодавцем на заселення у спірну квартиру, укладення договору найму (піднайму) спірної квартири, - колегія приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_18 .
Колегія наголошує, що самостійного права користування спірним житлом малолітні діти ОСОБА_4 , 2009 року народження, ОСОБА_5 , 2014 року народження, не набули, оскільки не були внесені до ордеру від 2000 року, народились значно пізніше; права вказаних осіб є похідними від прав їхньої матері щодо спірного житла.
При вирішенні питання щодо застосування позовної давності колегія приймає до уваги, щовідповідно до ст. 71 ЦК УРСР від 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦК УРСР від 1963 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перерви перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виходячи з викладеного, встановивши, що ордер від 22.08.2000 року №000120, виданий позивачам, дійсний протягом 10 днів (а.с. 17 т.1); враховуючи визнання позивачами, що про проживання у спірній квартирі відповідачів та про наявність перешкод їм, позивачам, для вселення у спірну квартиру останні дізнались до закінчення десятиденного строку з часу видачі ордеру від 22.08.2000 року №000120; встановивши, що з позивачами договір найму спірної квартири ніколи не укладався та до спірного житлового приміщення позивачі ніколи не вселялись; враховуючи, що внаслідок неправомірних дій відповідачів позивачі у 2000 році були позбавлені можливості вселитись до квартири по АДРЕСА_6 ) протягом 10 днів з часу видачі ордера, - суд дійшов обгрунтованого висновку, що про порушення свого права на вселення та проживання у спірній квартирі позивачі дізнались не пізніше 01 вересня 2000 року; з 02 вересня 2000 року почався перебіг трирічногостроку позовної давності для звернення позивачів до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
На а.с. 162 у т. 1 наявна належним чином завірена військовою частиною копія рапорту позивача ОСОБА_1 від 01.12.2006 року про постановлення його на пільгову чергу для отримання житла на склад сім”ї: дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_19 , син ОСОБА_12 ; до рапорту додано пакет документів про проходження військової служби позивачем, про склад сім”ї. Згідно відбитку штампу вхідної кореспонденції, військовою частиною НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 був отриманий 06.12.2006 року. На вказаному рапорті наявна резолюція з наступним змістом: “До розгляду на житловій комісії. 07.12.2006 року”. Викладене свідчить, що станом на грудень 2006 року позивач ОСОБА_1 усвідомлював, що спірна квартира у його користуванні не перебуває, права на користування спірною квартирою він і члени його сім”ї не набули та потребують постановки на квартирний облік.
Встановивши, що з даним позовом позивачі звернулись до суду лише 06.06.2016 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 4 т.1); враховуючи, що відповідачами до постановлення оскаржуваного судового рішення до місцевого суду подано заяву про застосування позовної давності (а.с. 20-21 т.2), - місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у зв'язку з пропуском позивачами без поважних причин трирічного строку позовної давності.
Доводи апелянтів про те, що вони зареєстровані у спірній квартирі у якості осіб, що проживають - не спростовує правильність викладеного вище висновку суду про порушення позовної давності без поважних причин, оскільки у спірну квартиру позивачі не вселялись та ніколи в ній не проживали, фактично проживають за іншою адресою, що визнано у судовому засіданні суду апеляційної інстанції; самий лише факт реєстрації у спірній квартирі не свідчить про переривання перебігу строку позовної давності за позовом, що заявлений у даній справі. Колегія звертає увагу, що згідно наведених вище доказів позивачі не приймали участі в утримання спірного житла, комунальні послуги з травня 2000 року сплачуються відповідачем.
Крім того, колегія звертає увагу, що ордер на жиле приміщення є лише підставою для вселення у відповідне житлове приміщення, тоді як право користування житловим приміщенням виникає на підставі договору найму, який укладається в письмовій формі на підставі ордера. Однак, з позивачами договір найму спірного житлового приміщення не укладався, що визнано відповідачами, позивачами та представником військової частини.
До пред”явлення даного позову з будь-якими іншими позовами з приводу спірного житлового приміщення позивачі до суду не звертались, що визнано представником позивачів у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до службових осіб 19 окремого мостового загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), до поліції та безпосередньо до відповідача ОСОБА_6 з вимогою щодо звільнення останнім та членами його сім”ї спірної квартири, на підтвердження чого надано копії листів та висновку від 22.01.2013 року, 14.04.2016, 25.04.2016, 26.05.2016, 27.05.2016 (а.с. 21 - 25 у т. 1) - не свідчать про переривання перебігу строку позовної давності, який сплинув до здійснення вказаних звернень та не свідчать (враховуючи, що з позовом до суду позивачі вперше звернулись лише 06.06.2016 року, у спірну квартиру не вселялись та ніколи в ній не проживали) про наявність поважних причин надтривалого порушення строку позовної давності.
Колегія приймає до уваги, що з позовами про виселення зі спірного житлового приміщення 19 окремого мостового загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ; військова частина НОМЕР_5 ) двічі звертався до суду (а.с. 121):
- 12.07.2002 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_6 про виселення (справа №2-2450/02); ухвалою суду від 27.11.2002 року дана справа була направлена на розгляд до військового суду Дніпропетровського гарнізону; згідно пояснень сторін та представника військової частини в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, рішення по суті позовних вимог у вказаній справі не ухвалювалось;
- 06.02.2013 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_20 і ОСОБА_10 , треті особи - орган опіки та піклування Ленінського району в м. Дніпропетровську та ОСОБА_1 , про визнання осіб такими, що не мають права користування житловим приміщенням, виселення та про повернення житлового приміщення; ухвалою суду від 27.05.2013 року дану позовну заяву військової частини залишено без розгляду; згідно пояснень сторін та представника військової частини в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, ухвала від 27.05.2013 року у вказаній справі в апеляційному чи іншому порядку не оскаржувалась та не переглядалась.
Наведені позови військової частини не свідчасть про переривання перебігу строку позовної давності за позовом, який завлений у даній справі фізичними особами. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦК України, залишення прозову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, колегія приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді