"09" липня 2019 р.
м. Київ
справа № 755/19220/18
провадження № 2/755/4265/19
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2 ,
відповідач ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати недійсним заповіт на однокімнатну квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , укладений між батьком позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Позивач мотивує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, яке налічує однокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 . Позивач в шестимісячний строк звернулася із заявою в Десяту Київську державну нотаріальну контору про прийняття спадщини, але згідно з інформаційними довідками КВ-2015 № 16700 та КВ-2015 № 16699 виданих КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», квартира по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 не зареєстрована. Як з'ясувалося, зазначене спадкове спірне майно заповідане відповідачу ОСОБА_3 . Однак, позивач вважає заповіт недійсним у порядку ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки спадкодавець зловживав спиртними напоями, тому його волевиявлення у момент складання заповіту не було вільним.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гонтарєв Р.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, що містить зміст позовної заяви.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечила в повному обсязі, вказуючи на те, що волевиявлення спадкодавця на час складання оспорюваного заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі, та спадкодавець не мав алкогольної залежності.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази та показання допитаних у судовому засіданні свідків, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 07.11.2014 року, актовий запис № 693. (а.с. 35)
01.07.2003 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті належну йому на праві власності квартиру № АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3 . (а.с. 85-86)
19.02.2005 року на підставі Договору дарування, посвідченого нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 передано у дар ОСОБА_3 квартиру № АДРЕСА_1 . (а.с. 90)
Згідно Інформаційної довідки, виданої КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності» від 16.06.2015 року, квартира № АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору Дарування, посвідченого Сьомою Київською державною нотаріальною конторою 19.12.2005 року, № 4у-289. (а.с. 29)
За даними свідоцтва про смерть, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 07.11.2014 року, актовий запис № 1747, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років. (а.с. 36)
18.12.2015 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори прийнято постанову, якою відмовлено доньці спадкодавця ОСОБА_1 в оформленні свідоцтва про право на спадщину на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (а.с. 28, 35)
Постанову мотивовано тим, що спадкоємцем ОСОБА_1 не подано правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності на вищевказане майно.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 1 ст. 90 Цивільного процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 показала, що вона є знайомою позивача, знала її батька ОСОБА_4 тільки з позитивної сторони, однак чула від позивача, що її батько зловживав алкоголем, часто був у неадекватному стані, що було причиною його розлучення із матір'ю позивача.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_8 показав, що він є сином позивача та онуком спадкодавця ОСОБА_4 , знав дідуся як порядну, добру людину, який все життя займався спортом, однак зловживав алкольними напоями, при цьому дідусь не був агресивним, не проходив лікування від алкогольної залежності.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що вона є подругою відповідача ОСОБА_3 та з 2003 року була знайома із спадкодавцем ОСОБА_4 , якого знала лише з позитивної сторони, як чуйну людину. Спадкодавець ОСОБА_4 інколи вживав алкоголь, однак свідок не бачила зловживання з його боку алкоголем.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні дав показання аналогічні показанням свідка ОСОБА_9 .
Згідно статті 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. (ч. 2 ст. 1257 Цивільного кодексу України)
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення учасників справи, надавши оцінку показанням свідків, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним заповіту від 01.07.2003 року, складеного спадкодавцем ОСОБА_4 відносно квартири № АДРЕСА_1 , - оскільки позивачем не доведено той факт, що волевиявлення заповідача під час складання заповіту не було вільним і не відповідало його волі, позивачем не надано жодного доказу того, що спадкодавець, її батько ОСОБА_4 , дійсно страждав на алкогольну залежність, що могло вплинути на його волю під час складання спірного заповіту, та допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили алкогольну залежність спадкодавця, охарактеризувавши його лише з позитивної сторони.
Крім того, ураховуючи, що підставою звернення позивача з позовом про визнання недійсним заповіту від 01.07.2013 року, складеного її батьком щодо квартири № АДРЕСА_1 , є намір позивача на отримання свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом на вказану квартиру, суд вважає за необхідне зазначити, що квартира № АДРЕСА_1 спадкодавцем ОСОБА_4 за життя передана у дар його дружині, відповідачу по справі ОСОБА_3 , на підставі Договору дарування від 19.02.2005 року, тому дана квартира не являється складовою спадкової маси після смерті ОСОБА_4
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним, є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 202, 203, 215, 1233, 1257 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 15 липня 2019 року.
Суддя: В.І. Галаган