Номер провадження 2/229/162/2019
Справа № 229/5144/18
01 липня 2019 року Дружківський міський суд Донецької області
у складі:
головуючого судді Лебеженка В.О.,
за участю: секретаря судового
засідання Слободкіної Т.І., Пантелєєвої Є.О.,
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Малиновського П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки заробітної плати, компенсації за час невикористаної відпустки, сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, вихідної допомоги, а також моральної шкоди,-
31 жовтня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_3 , звернулась до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки заробітної плати, компенсації за час невикористаної відпустки, сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, вихідної допомоги, а також моральної шкоди.
У своїй позовній заяві вказала, що починаючи з березня 2002 року і до 22 червня 2017 року ОСОБА_3 перебував у безперервних трудових правовідносинах з ДП «Донецька залізниця», (яке на разі реорганізовано у Регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця»).
22 червня 2017 року наказом від 21 червня 2017 року №2297/ДН-ОС його було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.
Утім, всупереч ст.116 КЗпП України, відповідно до якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, з нею не було проведено остаточний розрахунок.
Зокрема стягненню підлягають заробітна плата за період березень-червень 2017 року, у розмірі 28827,46 грн.
При цьому, стягненню підлягають і суми компенсації громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 2743,62 грн. за період березень-червень 2017 року станом на 01 жовтня 2018 року.
Більш того, ст.117 КЗпП України, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строк, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, відповідачем на користь ОСОБА_3 повинно бути сплачено середньомісячний заробіток за час затримки заробітної плати за період березень-червень 2017 року в розмірі 115063,76 грн.
Окрім того, на момент звільнення у ОСОБА_3 залишилось 34 дні невикористаної щорічної основної відпустки.
Статтею 83 КЗпП України встановлюється, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Таким чином, стягнення також підлягає компенсація за час невикористаної відпустки у розмірі 9929,36 грн.
Починаючи з моменту невиплати заробітної плати і до сьогоднішнього дня ОСОБА_3 перебуває у ненормальних умовах життя. Що виникли внаслідок порушення його конституційного права на оплату праці. При цьому, навіть коли роботодавець перестав виплачувати йому заробітну плату, він все одно продовжував виконувати свої трудові обов'язки задля чого витрачав останні кошти на проїзд до місця роботи. Зазначені вище порушення відповідача призвели до скрутного матеріального становища позивача, перебування на межі бідності. Все зазначене призвело до глибоких моральних страждань позивача та його емоційного спустошення, що є підставою для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 10000 грн.
Представник позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача: невиплачену заробітну плату за період березень-червень 2017 року у розмірі 28287,46 грн.; середньомісячний заробіток за час затримки заробітної плати за період березень-червень 2017 року у розмірі 115063,76 грн.; суми компенсації за час невикористаної відпустки у розмірі 9929,36 грн.; суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період березень-червень 2017 року у розмірі 3605,52 грн.; моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 05 листопада 2018 року провадження в справі було відкрито та справу призначено в порядку спрощеного провадження до судового засідання на 28 листопада 2018 року (а.с.30-31).
14 грудня 2018 року представник відповідача ПАТ "Українська залізниця" надав відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому зазначив наступне.
З 20 березня 2017 року у відповідача відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження №12017050420000286 за ознаками ст.314 КК України. Висновком торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин(обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м.Донецьк. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м.Донецьк, перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в лію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Вказані форс-мажорні обставини унеможливлювало виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно ст.ст.47,83,115, 116 КЗпП України.
Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі. (а.с.48-52).
16 січня 2019 року представник позивача ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, в якій зазначила, наступне. Так, відповідач зазначає, що починаючи з 20 березня 2017 року у нього відсутній доступ до документації підприємства ( кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої) до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. З цим же відповідач пов'язує і неможливість виконання своїх зобов'язань перед позивачем, вказуючи на обставини непереборної сили. При всьому цьому відповідач суперечить фактичним обставинам, оскільки ним було вжито ряд дій, зокрема щодо повідомлення працівників про рішення відносно скорочення, ознайомлення їх під підпис із ним, а також щодо пропонування працівникам посад для переведення замість скорочення. На той момент все це було для відповідача можливим, навість всупереч відсутності доступу до своїх потужностей. Так само відповідач мав можливість здійснити звільнення працівників та здійснити відповідні записи до трудової книжки. Крім того, із відзиву наданого відповідачем випливає, що після захоплення виробничих потужностей, працівники фактично просто рахувались на підприємстві. У КЗпП України, відсутній механізм щодо врегулювання такої позиції відповідача.
Єдиним можливим варіантом врегулювання питання робочого часу у ситуації, що склалася було запровадження простою. Статтею 34 КЗпП України, встановлюється, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Статтею 113 КЗпП України, передбачається, шо час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Таким чином, посилання відповідача щодо неможливості перевірки факту виконання позивачем своїх трудових обов'язків не відповідають дійсності, а також вимогам чинного законодавства, оскільки, починаючи з моменту невиплати заробітної плати та до моменту звільнення, позивача було переведено на простої, які повинні бути оплачені відповідачем.
Серед іншого, відповідачем умовчується про те, що всупереч вимогам чинного законодавства, а саме ст.47 КЗпП України, відповідно до якої власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу, ним було встановлено окремий порядок розрахунку зі звільненими працівниками. Працівникам було повідомлено про те, що остаточний розрахунок буде здійснений у касах м.Лиман. При всьому цьому, для розрахунку працівникам треба зібрати пакет документів більш ніж з двадцяти найменувань і надати його до відповідної комісії.
У якості підтвердження обставин непереборної сили відповідач надає копі Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №1262/21-10.2 від 16 січня 2018 року. Відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» та ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на територіях проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'зань є сертифікат Торгово-промислової палати України. Наданий у якості додатку Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати, ані за своєю формою, ані за змістом не є сертифікатом.
Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.74-75).
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі. У відзові на позовну заяву міститься клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України, визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 116 КЗпП України, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, а саме трудовою книжкою НОМЕР_1 підтверджено, що позивача ОСОБА_3 , 24 жовтня 2001 року було прийнято помічником машиніста тепловоза у "Локомотивне депо Ясинувата-Захід" Донецька залізнична дорога". 26 березня 2002 року переведений помічником машиніста електровоза. 03 вересня 2007 року переведений машиністом електровоза в цех експлуатації локомотивів. 15 липня 2016 року Локомотивне депо Ясинувата-Західне ДП «Донецька залізниця» реорганізоване шляхом злиття у виробничий підрозділ «Ясинуватське локомотивне депо «структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.26-27).
22 червня 2017 року був звільнений за угодою сторін відповідно до наказу №2217/ДН-ос від 21 червня 2017 року за п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.27).
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З розрахунків заробітної плати за період з березня 2017 року по червень 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 нараховано в березні 2017 року - 18638,70, до виплати - 14821,68 грн., в квітні 2017 року - 436,81 грн, до виплати - 436,81 грн., в травні 2017 року - 846,32 грн., до виплати - 672,98 грн., в червні 2017 року - 8905,63 грн., до виплати - 7081,61 грн. (а.с. 14-17).
У індивідуальній відомості Пенсійного фонду України застрахованої особи, зазначена наступна інформація по заробітній платі позивача ОСОБА_3 : за березень 2017 року - 11166,20 грн.; квітень 2017 року - 7422,50 грн., за травень 2017 року - 0,00 грн., за червень 2017 року - 0,00 грн. (а.с.108 зв.бік).
Із довідки про доходи, виданої ВП ТЧ Ясинувата СП «ДДЗП» філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"від 22 серпня 2017 року за підписом в.о. Начальника дирекції та заступника начальника ФЕВ нарахована заробітна плата позивачу ОСОБА_3 : за березень 2017 року - 18638,70 грн; за квітень 2017 року - 436,81 грн.; за травень 2017 року - 846,32 грн., за червень 2017 року - 8905,63 грн. (а.с.18).
Поряд з цим, відповідно до виписки по картковому рахунку Позивача, що відкритий в АТ «Ощадбанк», останній платіж було здійснено 07 березня 2017 року, а призначення платежу зазначено як (Безготівкове зарахування на рахунок заплати № НОМЕР_2 заробітна плата за лютий 2017 року», сума платежу - 1379,40 грн. (а.с.134-136).
Отже, незважаючи на те, що згідно індивідуальної відомості Пенсійного фонду застрахованої особи, страхові внески за березень 2017 року сплачені та за квітень 2017 року, враховуючи довідку про доходи та розрахунки заробітної плати, а також виписку по картковому рахунку, заробітна плата за період березень 2017 року по червень 2017 року позивачу ОСОБА_3 фактично була нарахована, але не виплачена. При цьому, доводи позивача проте, що заробітну плату за березень-червень 2017 року, він не отримував, представником відповідача в судовому засіданні ніякими доказами не спростована.
З урахуванням нарахованих сум при розрахунку заробітної плати за період березень-червень 2017 року, суд дійшов до висновку, що сума невиплаченої відповідачем заробітної плати позивачу за період з березня по 22 червня 2017 року становить 28827,46 грн. (18638,70 + 436,81+ 846,32 + 8905,63) = 28827,46 грн.).
З урахуванням викладеного, заборгованість по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача без утримання податку й інших обов'язкових платежів у сумі 28287,46 грн.
Таким чином, оскільки позивачу в день звільнення відповідачем не виплачено всіх сум, що належать йому від АТ «Укрзалізниця», зокрема заробітну плату, з відповідача на користь ОСОБА_3 слід стягнути заборгованість нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з березня по 22 червня 2017 року у сумі 28287,46 грн.
Відповідно до положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Відповідачем не надано до суду доказів на спростування зазначеної довідки та на відсутність заборгованості перед позивачем. Станом на час розгляду справи судом заборгованість позивачу відповідачем не виплачена.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що позивач перебував з 15 липня 2016 року у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Ясинуватське локомотивне депо «структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.26 зв.бік).
22 червня 2017 року позивач звільнений за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України на підставі наказу №2297/ДН-ос 21 червня 2017 року (а.с.19).
Факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, представник відповідача не оспорює та визнає факт звільнення позивача 22 червня 2017 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.
З приводу заборгованості, яка виникла за період з березня 2017 року по 22 червня 2017 року відповідач зазначає, що відсутня первинна документація, а також доступ до неї, для нарахування та виплати позивачу заробітної плати, а тому не можливо підтвердити, спростувати або надати інформацію за вказаний період.
Таким чином, відповідачем фактично підтверджена наявність заборгованості перед позивачем за період з березня 2017 року по 22 червня 2017 року.
Відповідно до частини 2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст.8 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст.21 КЗпП України), а обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Доводи відповідача про припинення нарахування заробітної плати з 20 березня 2017 року на виконання указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а також виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, і як наслідок відсутністю доступу до первинних документів, та ухвалення рішення на підставі «розрахунків заробітної плати» та інших паперів складених після 20 березня 2017 року невідомими особами, суд не приймає з наведених вище підстав, оскільки вони не спростовують висновків суду щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі.
Крім того, згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
Також, з матеріалів справи, а саме наданої відповідачем копії науково - правового висновку щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16.01.2018 року № 126 - 221102, який складений на замовлення ПАТ «Укрзалізниця», встановлено, що:
- наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 682-Н від 12.05.2017 року «Про формування робочої комісії з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» створена робоча комісія з працівників регіональної філії «Донецька залізниця» до моменту закінчення скорочення штату працівників Донецької дирекції залізничних перевезень з метою опрацювання документів вказаної дирекції, повноти утримань та перерахування податків і зборів, формування документів обліку та розрахунку заробітної плати, відображення господарських операцій в фінансовій звітності та з інших питань фінансової діяльності;
- наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 899-Н від 26.06.2017 року «Про введення в дію Порядку остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» уведено в дію Порядок остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень», яким враховується нестандартна ситуація та особливості роботи регіональної філії «Донецька залізниця», оскільки частина структурних підрозділів та працівників знаходяться на тимчасово неконтрольованій Україною території, а виплата здійснюється на контрольованій території України регіональною філією «Донецька залізниця» через каси структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» за місцем їх знаходження (м.Лиман) та регламентується здійснення проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів відповідної дирекції робочими комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень».
Закон України від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст.47, ст.116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Проте заробітна плата, відповідно до ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.
Відповідно до частини першої ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша ст.129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій ст.10 ЦПК України.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
В рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1 (п.22).
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі (і за період з березня 2017 року по 22 чернвя 2017 року зокрема), у строки, встановлені частиною 1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства як при звільненні, так і на час розгляду справи судом.
При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати суд допускає негайне виконання рішень, але не більше ніж за один місяць, у зв'язку з чим суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі за один місяць - за березень 2017 року у розмірі 18638,70 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з березня 2017 року по червень 2017 року, суд виходить з наступного.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законами України «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків ї виплати», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078, Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427.
Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.
У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 9 рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Положеннями ст. 34 Закону України «Про оплату праці», визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Суд погоджується з наведеним розрахунком позивача щодо компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягають суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з березня 2017 року по травень 2017 року у розмірі 3605,62 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення суми компенсаціях за час невикористаної відпустки, суд дійшов до наступного.
Відповідно до наказу про припинення трудового договору (контракту) №229/ДН-ос від 21 червня 2017 року, позивач ОСОБА_3 був звільнений з ВП «Ясинуватське локомотивне депо» 22 червня 2017 року за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП.
Згідно довідки розрахунку невикористаних днів, за які надається компенсація під час звільнення, встановлено, що позивач ОСОБА_3 має невикористані дні відпустки, кількість яких складає та за які надається компенсація - 34 дні (а.с.21-24).
Положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про відпустки», передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки» порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток, у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 р. ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток, у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадяться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 не використав 34 дні відпустки. У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що компенсація за невикористану щорічну відпустку складає 9929,36 грн. (34*292,04).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до наступного.
Так, згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частина 1 ст.9 ЦК України, кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема і трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, та відшкодування моральної шкоди застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Стаття 617 Цивільного кодексу України закріплює те, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання. Якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі за місцем роботи позивачки.
З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі за фактичним місцем роботи позивачки, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна.
Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
На переконання суду зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у не проведенні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року № 6-383цс15, від 23 березня 2016 року № 364цс16, від 23 березня 2016 року № 365цс16, від 25 травня 2016 року № 948цс16, від 31 травня 2017 року № 6-2163 цс16, а також у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17.
З урахуванням викладеного, доводи відповідача про відсутність його вини у не проведенні своєчасного розрахунку при звільненні позивача є обґрунтованими.
Згідно із ст.10 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 р. № 44(5) ( із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Президії ТПП України від 26 квітня 2016 № 11 (6)) сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ, затвердженої Президією ТПП України форми, який засвідчує настання форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Пунктом 6.12 вказаного Регламенту визначено, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), після його внесення до Реєстру сертифікатів і підготовки тексту, роздруковується на бланку Торгово-промислової палати України / регіональної ТПП, що проводить засвідчення форс-мажорних обставин, і підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин, і відповідно першим віце-президентом або віце-президентом ТПП України / президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На сертифікаті ставиться печатка ТПП України / регіональної ТПП.
У даній справі відповідачем надано висновок Торгово-промислової палати України, у розділі VII якого зазначено, що цей висновок складено на бланку Торгово-промислової палати України в 5 автентичних примірниках, він підписаний фахівцями, які склали цей висновок та першим віце-президентом ТПП України, на сертифікаті поставлена печатка ТПП України.
Відсутність у вказаному висновку назви сертифікат не свідчить про те, що цей доказ є неналежним.
Отже, унеможливлення виконання обов'язків, передбачених ст.116 КЗпП України перед працівниками, що звільнені за п.1 ст.36 КЗпП України, у зв'язку з переведенням, а саме в день звільнення провести з працівниками розрахунок, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - актами тероризму на територіях міста Донецька Донецької області та міста Луганська Луганської області, що є обставинами, які не залежать від волі сторін за трудовим договором, а також мають надзвичайний і невідворотний характер, що підтверджено висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, є підставами для звільнення відповідача від відповідальності через відсутність вини підприємства, а тому і відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також стягнення моральної шкоди.
Відповідно до частин 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував.
Відповідно до частини 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.п 1 п.1 частини 2, частини 1 ст.4 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Позивач звернувся до суду з позовом 31 жовтня 2018 року (а.с.1).
Відповідно до ст.7 Закону України від 07.12.2017 року «Про Державний бюджет України на 2018 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року встановлено у розмірі 1762 гривні.
Задовольняючи позов частково, а саме позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень - червень 2017 року, суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, суми компенсації за час невикористаної відпустки, суд вважає, що розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави - 704 грн. 80 коп.
Отже, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь держави (оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати) має бути стягнуто судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки заробітної плати, компенсації за час невикористаної відпустки, сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, вихідної допомоги, а також моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ вул. Тверська, б. 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ясинувата, Донецької області, РНОКПП НОМЕР_3 , заборгованість по заробітній платі за період березень 2017 року - травень 2017 року в сумі 28827 (двадцять вісім тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 46 коп. без утриманням податку й інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ вул. Тверська, б. 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ясинувата, Донецької області, РНОКПП НОМЕР_3 , компенсацію за час невикористаної відпустки в сумі 9929 (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 36 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ вул. Тверська, б. 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ясинувата, Донецької області, РНОКПП НОМЕР_3 , суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період березень-травень 2017 року у розмірі 3605 (три тисячі шістсот п'ять) грн. 62 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська,5) на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення в частині стягнення заробітної плати за березень 2017 року в сумі 18638 (вісімнадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 70 коп. підлягає негайному виконанню, в частині стягнення заробітної плати за квітень-травень 2017 року в сумі в сумі 10188 (десять тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 76 коп., після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд протягом тридцяти днів після оголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини рішення складені в нарадчій кімнаті 01 липня 2019 року.
Повний текс рішення складено 08 липня 2019 року.
Суддя: В.О.Лебеженко