Постанова
Іменем України
15 липня 2019 року
м. Київ
справа № 686/22102/18
провадження № 61-10958св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, збільшивши свої позовні вимоги, просив поновити його на посаді начальника регіонального відділення у місті Хмельницькому Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (далі - ПАТ АБ «Південниий») та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 408 829 грн.
Позовна заява мотивована тим, що він відповідно до наказу від 16 вересня 2014 року № 502-к працював на посаді начальника регіонального відділення у місті Хмельницькому департаменту регіональної мережі ПАТ АБ «Південний». Наказом від 04 листопада 2014 року № 625-к був переведений на посаду начальника регіонального відділення у місті Хмельницькому ПАТ АБ «Південний».
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я (перенесена у 2015 році операція на серці) з 23 червня по 31 серпня 2018 року перебував на лікуванні.
03 вересня 2018 року після закінчення періоду тимчасової непрацездатності він ознайомлений з наказом відповідача від 26 червня 2018 року № 517-к-рс про звільнення з роботи з 29 червня 2018 року за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки його волевиявлення на припинення трудового договору ні на час винесення наказу про звільнення, ні на дату звільнення не було, оскільки 21 червня 2018 року він надіслав відповідачу заяву від 20 червня 2018 року, якою відкликав подану ним заяву про звільнення за угодою сторін від 07 червня 2018 року, а тому трудовий договір не міг бути припинений на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Крім того, його звільнено з роботи у період тимчасової непрацездатності, а також дату звільнення зазначено 29 червня 2018 року, який є неробочим днем відповідно до наказу відповідача від 18 червня 2018 року № 424 «Про Регламент роботи відокремлених підрозділів АБ «Південний» у період з 23 по 30 червня 2018 року» на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 1-р та рішення Правління НБУ від 13 лютого 2018 року № 89-рш «Про роботу банківської системи у 2018 році».
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 14 грудня 2018 року позов задовольнив. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального відділення в Хмельницькому ПАТ АБ «Південний». Стягнув з ПАТ АБ «Південний» на користь ОСОБА_1 408 829 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що угоди сторін про припинення трудового договору не було, оскільки позивач відкликав свою заяву про звільнення за угодою сторін. Звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог трудового законодавства у період тимчасової непрацездатності та у неробочий день.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області додатковим рішенням від 14 грудня 2018 року стягнув з ПАТ АБ «Південний» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1 тис. грн. Рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального відділення у місті Хмельницькому ПАТ АБ «Південний» допустив до негайного виконання.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Хмельницький Апеляційний суд постановою від 08 травня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2018 року та додаткове рішення від 14 грудня 2018 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що звільнення позивача проведено не з ініціативи відповідача, закон передбачає звільнення працівника за пунктом 1 статті 36 КЗпП України на підставі його заяви, яка погоджена роботодавцем, у визначений угодою сторін день, анулювання такої домовленості не мало місця, а тому ПАТ АБ «Південний» дотримано вимоги законодавства щодо порядку звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, підстав для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзив на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 31 травня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Хмельницького Апеляційного суду від 08 травня 2019 року і залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним і несправедливим, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Постанова апеляційного суду є такою, що прийнята всупереч сформованій правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі № 404/3049/15-ц.
Домовленості сторін про припинення трудового договору за угодою сторін не існувало, оскільки спільна заява про це не укладалася, докази про направлення позивачу повідомлення про згоду відповідача на умови такого звільненні відсутні, одностороннє волевиявлення позивача у формі написаної ним 07 червня 2018 року заяви про звільнення за угодою сторін з 29 червня 2010 року було тимчасовим, оскільки вже заявою від 20 червня 2018 року вказана заява про його звільнення ним була відкликана як помилково і необдумано написана.
Посилання на те, що заяву позивача від 20 червня 2018 року відповідач отримав після видачі наказу про звільнення від 26 червня 2018 року, не підтверджені доказами і не враховують, що з 21 червня 2018 року волевиявлення позивача на звільнення його з роботи за угодою сторін вже не було і не могло бути змінено, оскільки заява передана поштою.
У липні 2019 року ПАТ АБ «Південний» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з його участю.
21 червня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Відповідно до наказу від 16 вересня 2014 року № 502-к ОСОБА_1 працював на посаді начальника регіонального відділення у місті Хмельницькому департаменту регіональної мережі ПАТ АБ «Південний». Наказом від 04 листопада 2014 року № 625-к він переведений на посаду начальника регіонального відділення у місті Хмельницькому ПАТ АБ «Південний».
За станом здоров'я (перенесена у 2015 році операція на серці) ОСОБА_1 з 23 червня по 31 серпня 2018 року перебував на стаціонарному, реабілітаційному та амбулаторному лікуванні у медичних закладах.
07 червня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву на ім'я голови Правління АБ «Південний» про звільнення з роботи за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) з 29 червня 2018 року.
Протягом 11-13 червня 2018 року зазначена заява була завізована трьома відповідальними особами, до компетенції яких відноситься прийняття рішення про звільнення співробітника банку: директором Департаменту регіональної мережі АБ «Південний» ОСОБА_2 , начальником Управління по роботі з персоналом банку ОСОБА_3 та Головою Правління АБ «Південний» ОСОБА_4 і прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін. Заява ОСОБА_1 була передана для підготовки наказу про звільнення до Управління по роботі з персоналом.
21 червня 2018 року ОСОБА_1 надіслав відповідачу поштовим зв'язком заяву від 20 червня 2018 року, якою відкликав свою заяву про звільнення за угодою сторін від 07 червня 2018 року.
26 червня 2018 року Головою Правління АБ «Південний», на підставі заяви ОСОБА_1 , видано наказ № 517-к-рс про звільнення його з роботи з 29 червня 2018 року за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
Згоди відповідача на анулювання домовленості про звільнення позивача за угодою сторін не було.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства,
установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 43-1 КЗпП України, і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Положеннями КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов'язок прийняти відкликання працівником своєї заяви про звільнення, якщо була досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Апеляційний суд, установивши, що 11-13 червня 2018 року заява позивача про його звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України була завізована трьома відповідальними особами, до компетенції яких відноситься прийняття рішення про звільнення співробітника банку, тобто домовленість про звільнення за угодою сторін була досягнута, а анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника, однак такої згоди відповідач не надав, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог КЗпП України.
Звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності або відпустки чинним законодавством не заборонено.
Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Аргументи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду прийнята всупереч сформованій правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі № 404/3049/15-ц на увагу не заслуговують, оскільки у цій справі та справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України встановлені різні фактичні обставини справи (наявність та відсутність у позивачів волевиявлення на звільнення за угодою сторін на час подання ними заяв про звільнення, відповідно), а тому висновки викладені у вказаній заявником постанові не можуть бути застосовані до даної справи.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішенням.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
Перевіряючи аргументи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги зміст судових рішень обох інстанцій, доводи та заперечення сторін та не вбачає підстав для скасування рішення апеляційного суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні
підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко