Постанова
Іменем України
15 липня 2019 року
м. Київ
справа № 331/5277/16-ц
провадження № 61-17130св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовами - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовами - ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
відповідач за зустрічним позовом - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради,
відповідач за зустрічним позовом - комунальне підприємство «Наше місто»,
третя особа за зустрічним позовом - Департамент житлово-комунального господарства Запорізької міської ради,
третя особа за зустрічним позовом - комунальне підприємство «Основаніє»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені ОСОБА_3 , на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у складі судді Антоненко М. В. від 07 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів:
Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В., від 28 березня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобов'язання зареєструватися за іншою адресою.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що квартира
АДРЕСА_1 була надана його дідові
ОСОБА_4 на підставі ордера від 25 вересня 1972 року № 3532 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_2 - дружина наймача, ОСОБА_5 - син наймача, ОСОБА_6 - син наймача, який у 1973 році був знятий з реєстрації у зв'язку з вибуттям на навчання до Російської Федерації й з того часу в Україну не повертався.
15 вересня 1990 року ОСОБА_5 , батько позивача, уклав шлюб із ОСОБА_7 , яка в якості члена сім'ї наймача житлового приміщення вселилась у квартиру АДРЕСА_1 й проживає в ній без реєстрації до часу звернення до суду.
Із травня 2002 року ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 проживала у квартирі
АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить позивачеві.
Крім вказаних осіб у квартирі
АДРЕСА_2 ніхто не проживав, квартирою ніхто не користувався та будь-яких перешкод у користуванні вказаною квартирою ОСОБА_2 та
ОСОБА_4 не чинилось. Після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 залишилась проживати у вказаній квартирі сама.
Отже, ОСОБА_2 тривалий час, понад 20 років, за місцем реєстрації не проживає, що підтверджується довідкою від 30 липня 2015 року № 1172, складеною на підставі акта від 29 липня 2015 року, та довідкою
від 29 березня 2016 року № 551, складеною на підставі акта від 28 березня 2016 року.
Також позивач вказує, що в спірній квартирі
АДРЕСА_1 він проживає з часу свого народження, а саме - з 18 червня 1991 року, спочатку позивач користувався квартирою в якості члена сім'ї наймача житлового приміщення без реєстрації, а
07 травня 2008 році був зареєстрований у вказаній квартирі за згодою всіх членів сім'ї наймача. За весь період проживання у вказаній квартирі жодних непорозумінь або заперечень щодо його проживання з боку ОСОБА_2 не надходило, однак після смерті батька позивача ОСОБА_5 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 стала вимагати щоб ОСОБА_1 виселився зі спірної квартири.
На день звернення до суду ОСОБА_2 тривалий час не проживає за місцем реєстрації та не приймає участі в утриманні квартири, в зв'язку з чим
ОСОБА_1 несе додаткові витрати з оплати квартирної плати й комунальних платежів, які нараховуються за кількістю зареєстрованих у квартирі осіб.
Крім того, як вбачається з матеріалів досудового розслідування
№ 12014080060000105, розпочатого 08 січня 2014 року слідчим СВ Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області старшим лейтенантом міліції Драчовим A. А., ОСОБА_2. тривалий час не проживає не тільки за адресою реєстрації, в квартирі
АДРЕСА_1 , а й у квартирі
АДРЕСА_2 , в якій проживала з травня 2002 року.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає більше шести місяців, не здійснює оплату за користування жилим приміщенням та оплату комунальних послуг, не несе інших витрат по утриманню спірної квартири, не приймає участі у спільному побуті, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою
АДРЕСА_1 й зобов'язати
ОСОБА_2 зареєструватись за адресою: АДРЕСА_3 , вважаючи жиле приміщення за вказаною адресою фактичним місцем проживання останньої.
У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, комунального підприємства «Наше місто» (далі - КП «Наше місто»), треті особи: Департамент житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, комунальне підприємство «Основаніє» (далі - КП «Основаніє»), який у листопаді 2016 року уточнила, й просила суд визнати незаконними та протиправними дії ОСОБА_1 щодо чинення їй перешкод у користуванні квартирою
АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у вказаній вище квартирі; виселити відповідача без надання іншого житлового приміщення; визнати незаконною реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 ; зобов'язати Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за вказаною вище адресою; визнати незаконними дії КП «Основаніє» щодо переоформлення особового рахунку з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 ; зобов'язати КП «Наше місто» здійснити переоформлення особового рахунка з ОСОБА_4 на позивача
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 25 вересня 1972 pоку, на підставі рішення від 13 вересня 1972 року № 22 заводу «Дніпроспецсталь» її чоловіку - ОСОБА_4 , було видано ордер № 3532 про право зайняття квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до вказаного ордера у квартирі були зареєстровані: дружина основного наймача - ОСОБА_2 , 1927 року народження, син основного наймача - ОСОБА_5 , 1956 року народження, син основного наймача - ОСОБА_6 , 1951 року народження, які належать до членів сім'ї наймача згідно з вимогами законодавства.
На основного наймача - ОСОБА_4 КП «Основаніє» було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для сплати відповідних комунальних послуг.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть, актовий запис № 4738. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син наймача
ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть за актовим записом
№ 398. Син наймача ОСОБА_6 був знятий з реєстрації у зв'язку з вибуттям на інше місце проживання багато років тому та наразі його місце знаходження невідомо.
Отже, вона, ОСОБА_2 залишилась єдиним членом сім'ї наймача у спірній квартирі.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 (основний наймач), на якого був відкритий особовий рахунок, помер, з метою подальшої сплати комунальних послуг на законних підставах, позивач звернулась до КП «Основаніє» із заявою про переоформлення особового рахунку на її ім'я, але їй було відмовлено у прийнятті заяви у зв'язку з тим, що у квартирі крім неї зареєстрований онук наймача, ОСОБА_1 , отже на переоформлення особового рахунку потрібна його згода.
Про те, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 позивач дізналась тільки при спробі переоформлення особового рахунку.
Разом з тим, їй стало відомо, що у квітні 2016 року КП «Основаніє» здійснило переоформлення особового рахунку на ОСОБА_1 начебто за її особистої письмової заяви (згоди), але ніякої згоди на такі дії ОСОБА_2 не надавала, отже переоформлення особового рахунку на ОСОБА_1 було здійснено КП «Основаніє» без її згоди та відома.
Вважаючи, що онук, ОСОБА_1 , не є членом сім'ї наймача, в спірній квартирі ніколи не проживав, оскільки мав власне житло (договір купівлі-продажу від 21 червня 2001 року, зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу в реєстрі за № 1868) та проживав з матір'ю за адресою: АДРЕСА_5 , вказувала на те, що вирішуючи питання щодо реєстрації місця проживання (прописки) особи в житловому приміщенні, в даному випадку реєстрації ОСОБА_1 в спірному приміщенні, орган реєстрації, на який законом покладено функції здійснення такої реєстрації, був зобов'язаний отримати письмову згоду всіх членів сім'ї, проте позивач такої згоди ніколи не надавала, а відтак реєстрація ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 вчинена з порушенням вимог закону.
Зазначала, що одразу після смерті сина - ОСОБА_5 , який до смерті проживав у квартирі № 129 , ОСОБА_1 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_7 вигнали позивача з квартири № 129 без речей та засобів для існування, привласнили її грошові заощадження, накопичені за довгі роки праці, та погрожували фізичною розправою у випадку, якщо ОСОБА_2 спробує увійти до квартири. Маючі усі підстави побоюватись за своє життя та відчуваючи реальну загрозу життю та здоров'ю, з січня 2013 року та до теперішнього часу вона вимушена перебувати у осіб, які проявили милосердя та небайдужість і погодились на її тимчасове перебування у їхній квартирі.
Багаточисельні звернення до правоохоронних органів, органів прокуратури та суду не дали жодних результатів. Усі заяви та скарги були проігноровані та залишені без розгляду.
Попри існуючі рішення судів про вселення (рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2013 року у справі № 331/1979/13-ц)
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 продовжують чинити їй перешкоди у користуванні житлом та не надають доступу до квартири, змінивши замки у вхідних дверях та встановивши сигналізацію, тим самим перешкоджають та умисно не виконують рішення суду, що набрало законної сили.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд її позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову мотивоване тим, що непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі обумовлено тривалим конфліктом останньої з її внуком ОСОБА_1 (позивачем за первісним позовом), що сторонами не заперечувалось, а відповідно до вимог чинного законодавства, вказана обставина не може бути підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням в порядку статті 107 ЖК України. В задоволенні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 зареєструватись за іншою адресою судом відмовлено у зв'язку з тим, що позивач звернувся з вимогою щодо вирішення прав іншої особи без її згоди та без відповідних повноважень
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог
ОСОБА_2 та про неналежність обраного ОСОБА_2 способу захисту її прав у цій справі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2016 року в частині зустрічних позовних вимог залишено без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалось та не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині та вважав, що рішення суду першої інстанції є правильним, оскільки ґрунтується на доказах, поданих сторонами й оцінених судом з дотриманням вимог чинного на час вирішення справи цивільного процесуального законодавства, до встановлених правовідносин застосовано норми матеріального права, що підлягали застосуванню, порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційні скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у травні 2017 року, ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Жовтневого районного суду
м. Запоріжжя від 07 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року скасувати в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 й ухвалити у справі нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги останньої задовольнити. В іншій частині ухвалені у справі судові рішення не оскаржуються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу,
Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , зазначає, що судами не досліджено надані заявником письмові докази, не надано таким доказам належної правової оцінки, не встановлено належність та допустимість доказів, наданих ОСОБА_1 , не встановлено всі обставини, які мали суттєве значення для вирішення справи.
Належним чином не встановлено правомірність реєстрації
ОСОБА_1 у спірній квартирі, не взято до уваги її доводи про те, що вона згоди на реєстрацію внука не надавала, також не встановлено правомірність проживання ОСОБА_7 (матері відповідача за зустрічним позовом) у вказаній квартирі, не надано належної оцінки судовому рішенню, яке набрало законної сили, про її вселення до квартири АДРЕСА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 331/5277/16-ц з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
16 квітня 2018 року справу № 331/5277/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу № 331/5277/16-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю .
Фактичні обставини справи
У справі встановлено, що квартира
АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_4 на підставі ордера від 25 вересня 1972 року № 3532 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_2 - дружина наймача, ОСОБА_5 - син наймача та ОСОБА_6 - син наймача.
15 вересня 1990 року ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_7 , яка в якості члена сім'ї наймача житлового приміщення вселилась у квартиру АДРЕСА_1 й проживає в ній без реєстрації до часу звернення до суду.
На той час у квартирі проживали ОСОБА_4 , наймач, ОСОБА_2 , дружина наймача, ОСОБА_5 , син наймача.
ОСОБА_1 з народження, з 18 червня 1991 року, зі згоди всіх членів сім'ї наймача набув права користування житловим приміщенням у квартирі
АДРЕСА_1 .
У червні 2001 році на ім'я малолітнього ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу було придбано квартиру
АДРЕСА_2 .
У вказану однокімнатну квартиру у травні 2002 року переселились
ОСОБА_2 зі своїм чоловіком, а в спірній квартирі АДРЕСА_1 залишились проживати ОСОБА_5 зі своєю дружиною та сином, ОСОБА_1
07 травня 2008 році за згодою всіх членів сім'ї наймача ОСОБА_1 був зареєстрований у спірній квартирі АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер наймач спірної квартири ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть, актовий запис № 4738. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син наймача ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть за актовим записом № 398. Син наймача ОСОБА_6 був знятий з реєстрації в 1973 році у зв'язку з вибуттям на інше місце проживання та час розгляду справи його місце знаходження невідомо.
Тобто, на час розгляду справи в квартирі
АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , 1927 року народження (баба), та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (внук), а фактично проживають ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_7 Квартира не приватизована. Особовий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_1 .
Встановлено судами й те, що у 2013 році між сторонами стали виникати конфлікти щодо розмежування права користування житловими приміщеннями з одночасним зверненням до правоохоронних органів.
ОСОБА_2 було вселено у спірну квартиру на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2013 року, ухваленого у справі
№ 331/1979/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , КП «Основаніє» про вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 ,
КП «Основаніє», про визнання права користування житловим приміщенням й визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення, яке набрало законної сили.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
В силу вимог частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
ОСОБА_2 , хоча її й було вселено до квартири
АДРЕСА_1 на підставі судового рішення, на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій у спірній квартирі не проживає.
Причиною непроживання ОСОБА_2 у вказаній квартирі після 24 грудня 2013 року є її власна ініціатива, з родичами спілкуватись вона відмовляється, що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , наданими останньою слідчому Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Драчову А.А., та викладеними слідчим в постанові від 16 січня 2014 року про закриття кримінального провадження від 08 січня 2014 року № 12014080060000105 у зв'язку з встановленням відсутності події кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що 24 грудня 2013 року після засідання в апеляційному суді зникла його баба ОСОБА_2 , 1927 року народження.
Докази скасування зазначеної вище постанови слідчого відсутні.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України ОСОБА_2 мала право на звернення до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 , якщо вважала що останнім порушуються, не визнаються або оспорюються
будь-які її права на спірну квартиру
АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог статті 20 ЦК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 здійснює право на захист на свій розсуд. ОСОБА_2 , як позивачу за зустрічним позовом, належить виключне право обирати спосіб захисту її порушених прав.
Статтею 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси в тому числі фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Обраний ОСОБА_2 під час звернення з позовом у цій справі спосіб захисту її прав на вказану вище спірну квартиру є неналежним, про що правильний висновок зробили суди попередніх інстанцій.
Судами попередніх інстанцій правильно встановлено та підтверджується належними, допустимими доказами, зібраними у справі, яка розглядається, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі з власної ініціативи через її небажання жити у вказаній квартирі разом із родичами: внуком
ОСОБА_1 та матір'ю останнього ОСОБА_7 .
При цьому ОСОБА_2 має реальну можливість повторно вселитись у квартиру АДРЕСА_1 як у добровільному порядку, оскільки наявність перешкод, які чиняться
ОСОБА_2 , під час розгляду справи, яка розглядається, належними, допустимими доказами не доведена, так і в примусовому порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», в порядку виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня
2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 331/1979/13-ц
Враховуючи викладені вище обставини, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права як визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо вчинення ним перешкод у користуванні житловим приміщенням особою, яка вселена у вказане приміщення на підставі рішення суду.
Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 , внука ОСОБА_2 , у спірній квартирі АДРЕСА_1 є похідною від права ОСОБА_1 на користування цією квартирою, яке було, в тому числі, встановлено вищезазначеним рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2013 року, що набрало законної сили, у справі № 331/1979/13-ц, яким ОСОБА_1 було визнано належним позивачем за позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою, та встановлено, що у лютому 2001 року ОСОБА_1 набув права користування житловим приміщенням у квартирі
АДРЕСА_1 за згодою всіх членів сім'ї, які проживали в спірній квартирі на час вселення, а саме:
ОСОБА_2 , її чоловік ОСОБА_4 , їх син ОСОБА_5 , дружина сина - ОСОБА_7 .
Суди правильно вказали, що реєстрація права користування ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 може бути скасована в силу вимог статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» у позасудовому порядку на підставі рішення суду про позбавлення ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням у вказаній квартирі або про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири.
При цьому суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою
АДРЕСА_1 та для виселення останнього й скасування його реєстрації у вказаній квартирі.
Згідно зі статтею 106 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Отже, обґрунтованим є й висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявлені у цій справі вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконними дій третьої особи у цій справі КП «Основаніє» щодо переоформлення особового рахунку з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 та зобов'язання КП «Наше місто» переоформити особовий рахунок з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 також є неналежним способом захисту прав ОСОБА_2 , оскільки чинним законодавством визначено порядок для переоформлення особового рахунку по квартирі на іншу особу. Переоформлення особового рахунку є лише наслідком зміни в установленому законом порядку, передбаченому статтею 106 ЖК УРСР, договору найму житлового приміщення, вищезазначеної квартири, та не може бути предметом самостійної позовної вимоги, а вимог про зміну договору найму ОСОБА_2 не заявляла. Відповідно, не може бути задоволено в судовому порядку й вимогу про зобов'язання КП «Наше місто» переоформити особовий рахунок.
Доказів звернення до КП «Основаніє», правонаступником якого є КП «Наше місто», для врегулювання вказаного питання в позасудовому порядку
ОСОБА_2 суду не надала.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 174 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, у разі визнання відповідачем позову за наявності для цього законних підстав суд ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Правильно суди, вирішуючи зустрічні позовні вимоги у справі, яка розглядається, не взяли до уваги визнання таких позовних вимог відповідачами: Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради та КП «Наше місто», оскільки визнання останніми вимог за зустрічним позовом суперечить закону та порушує права ОСОБА_1 , який позов
ОСОБА_2 не визнав у повному обсязі. При цьому суди вказали, що Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради та КП «Наше місто», обґрунтовуючи свою позицію, зазначали, що під час переоформлення особового рахунка на ОСОБА_1 було допущено помилку, не було отримано згоду ОСОБА_2 , тоді як сама ОСОБА_2 в мотивах зустрічного позову стверджувала, що в КП «Основаніє» їй пояснили, що переоформлення особового рахунку на її внука ОСОБА_1 було здійснено за її особистої письмової заяви (згоди). Ні ОСОБА_2 , ні Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради та КП «Наше місто» на підтвердження своєї позиції належних та допустимих доказів суду не надали.
Суди першої й апеляційної інстанцій сприяли повному та всебічному з'ясуванню обставин справи в межах заявленого зустрічного позову
ОСОБА_2 , розглянули дану справу в межах зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 повно, всебічно, з додержанням вимог чинного на час розгляду справи цивільного процесуального законодавства, тобто в межах заявлених зустрічних позовних вимог, на підставі доказів сторін, яким надали відповідну оцінку й дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків судів попередніх інстанції щодо вирішення зустрічних позовних вимог, а лише відображають позицію ОСОБА_2 , висловлену в поданому нею зустрічному позові у справі, що розглядається, та зводяться до формальної незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями й не дають підстав для їх скасування, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 410 ЦПК Українине може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 без змін, оскільки рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
В іншій частині ухвалені у справі судові рішення не оскаржуються та не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, комунального підприємства «Наше місто», треті особи: Департамент житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, комунальне підприємство «Основаніє», залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийС. Ю. Бурлаков
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко