Постанова
Іменем України
26 червня 2019 року
м. Київ
справа № 755/18007/16-ц
провадження № 61-32007св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа-Страхування»,
третя особа - публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Ластовки Н. Д. від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поливач Л. Д., Махлай Л. Д., від 24 травня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа-Страхування» (далі - ПрАТ «СК «Альфа-Страхування», страхова компанія), третя особа - публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк», банк), про стягнення страхового відшкодування.
Позовну заяву мотивовано тим, що 23 вересня 2015 року між нею та
ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля марки «Toyota» моделі «Highlander», 2014 року випуску. 05 листопада 2016 року її автомобіль було викрадено. За даним фактом порушено кримінальне провадження. Вказує, що вона своєчасно повідомила страхову компанію про викрадення належного їй автомобіля та надала необхідні документи для виплати страхового відшкодування.
На її письмове звернення про виплату страхового відшкодування згідно з умовами договору страхування, страхова компанія повідомила про відсутність правових підстав для виплати такого відшкодування.
Посилалась на те, що вона не повідомила страхову компанію про викрадення у неї свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу у триденний строк з моменту такого викрадення та не додала вказане свідоцтво до заяви про виплату страхового відшкодування у зв'язку з викраденням вказаного свідоцтва напередодні викрадення автомобіля. Разом із тим вона 10 листопада 2015 року повідомляла страховика про викрадення свідоцтва про реєстрацію застрахованого автомобіля 02 листопада 2015 року, тому не могла надати це свідоцтво після викрадення автомобіля 05 листопада 2015 року.
Посилаючись на те, що відмова у виплаті страхового відшкодування суперечить умовам договору, позивач просила стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 630 000 грн, що становить ринкову вартість транспортного засобу, а також пеню у розмірі 117 922,19 грн, три процента річних у розмірі 29 295,52 грн та інфляційні втрати від простроченої суми у розмірі 11 132,88 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що страховий випадок щодо незаконного заволодіння належним позивачу транспортним засобом є таким, що виключає обов'язок страховика у виплаті страхового відшкодування. ОСОБА_1 порушено вимоги пункту 13.1.9. договору страхування щодо ненадання страховику протягом трьох робочих днів з моменту, як вона дізналась про викрадення транспортного засобу, свідоцтва про реєстрацію цього транспортного засобу, що за умовами пункту 13.1.9. договору страхування надає відповідачу як страховику право на відмову у виплаті страхового відшкодування.Крім того відсутність в матеріалах справи письмового повідомлення позивачем відповідача про втрату нею свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу у строк, передбачений пунктом 12.2.5. договору страхування, також є підставою для відмови страховиком у виплаті страхового відшкодування відповідно до пункту 16.1.9. договору.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 рокувідхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача в межах заявлених позивачем вимог, оскільки судом встановлено, що свідоцтво про реєстрацію застрахованого транспортного засобу в момент викрадення останнього знаходилось в цьому транспортному засобі, що відповідно до умов договору страхування, укладеного між сторонами, виключає обов'язок відшкодування збитків страховиком, пов'язаних із викраденням транспортного засобу. Крім того суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови страховиком у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю доказів повідомлення позивачем відповідача у строк, передбачений договором, про викрадення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про невиконання нею пункту 13.1.9. договору страхування є помилковими, оскільки вона надала докази того, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було викрадено напередодні страхового випадку, а саме 02 листопада 2015 року, про що свідчить довідка слідчого відділу Голосіївського управління Національної поліції головного управління Національної поліції у
місті Києві від 03 листопада 2016 року. Вважає, що посилання судів на те, що вона у порушення триденного строку, передбаченого пунктом
12.2.5. договору страхування, не повідомила відповідача про викрадення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, жодним чином не спростовує факту настання страхового випадку та обов'язку страховика виплатити страхове відшкодування.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» укладено договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме належного позивачу автомобіля «Toyota Highlander», 2014 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , строком дії з 29 вересня 2015 року по 28 вересня 2016 року.
Вигодонабувачем за договором є ПАТ «Ідея Банк».
Відповідно до витягу з кримінального провадження від 06 листопада
2015 року, відкритого за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, належний ОСОБА_1 автомобіль, який є предметом договору страхування, 05 листопада 2015 року було викрадено невстановленою особою.
06 листопада 2015 року позивач повідомила відповідача про незаконне заволодіння транспортним засобом та необхідність виплати страхового відшкодування, в якому зазначила про те, що на момент настання страхового випадку в автомобілі знаходились: договір страхування, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Разом із тим ОСОБА_1 вказала, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на час написання цієї заяви знаходилось у автомобілі (а. с. 41-43).
10 листопада 2015 року ОСОБА_1 повідомила ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» про те, що 02 листопада 2015 року у неї викрадено свідоцтво про реєстрацію застрахованого транспортного засобу.
За даними довідки Голосіївського управління Національної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві оригінал свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу був втрачений ОСОБА_1 02 листопада 2015 року (а. с. 37).
25 грудня 2015 року ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» листом повідомила позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на порушення нею як страхувальником вимог пункту 12.2.5. договору страхування щодо неповідомлення страховика у триденний строк про втрату свідоцтва про реєстрацію застрахованого транспортного засобу, а також вимог пункту 13.1.9. договору щодо ненадання страховику протягом трьох робочих днів, з моменту виявлення крадіжки транспортного засобу, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 44).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Страхування є одним із засобів, покликаних мінімізувати ризики, пов'язані з можливим знищенням або пошкодженням такого майна. Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних внаслідок пошкодження чи знищення майна при настанні страхових випадків, визначених законодавством або обумовлених договором. Отже, мета такого страхування - компенсування шкоди.
Відповідно до статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.
Зокрема, за підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. укладеного між сторонами договору страхування страховим випадком, є, зокрема, незаконне заволодіння транспортним засобом, внаслідок крадіжки, грабежу, розбою.
Згідно з пунктом 3.1. договору страхування, страховий випадок - передбачена договором подія, що відбулася в період дії Договору, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу на умовах договору.
У справі, що переглядається, встановлено, що 05 листопада 2016 року, в період дії укладеного між сторонами договору добровільного страхування транспортного засобу, сталось незаконне заволодіння застрахованим автомобілем, у строк, передбачений договором (06 листопада 2016 року) позивач повідомили відповідача про настання страхового випадку, отже, у страховика виник обов'язок виплати страхового відшкодування за умови відсутності підстав для відмови у ньому.
Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені пунктом 16 договору страхування.
Однією із таких підстав є невиконання страхувальником обов'язків, передбачених підпунктами 12.2.2. - 12.2.6., 12.2.8. - 12.2.12., 13.1.1., 13.1.3., 13.1.4., 13.1.9., 13.1.10 - 13.1.12 частини другої договору страхування (підпункт 16.1.9. пункту 16 договору страхування).
За змістом підпункту 12.2.5. пункту 12.1. договору страхування, страхувальник в межах договору зобов'язаний у триденний строк у письмовій формі повідомити страховика про суттєві зміни, що сталися з предметом страхування; втрату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ключів від транспортного засобу та засобів проти викрадення, пульту управління сигналізацією.
Відповідно до підпункту 13.1.9. підпункту 13.1. договору страхування у випадку незаконного заволодіння транспортним засобом протягом 3-х робочих днів, з моменту як страхувальник/вигодонабувач або його довірені особи/водій довідався або повинен був довідатись про випадок, зазначені особи зобов'язані надати страховику: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; повний комплект оригінальних ключів від транспортного засобу та засобів проти викрадення, за винятком випадків, коли вони були викрадені разом із транспортним засобом внаслідок розбійного нападу та/або пограбування (якщо свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, доручення, ключі (пульти) були вилучено органами МВС - то вище перелічені зобов'язані надати довідку про їхнє вилучення органами МВС). При невиконанні цієї умови страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування страховою компанією було ненадання позивачем страховій компанії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та несвоєчасне повідомлення страховика про його викрадення.
Положення статей 11, 525, 526, 629 ЦК України дають підстави для висновку, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання умов якого не допускається.
З урахуванням змісту статті 979 ЦК України та статті 16 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку. Наприклад, несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку (пункт 5 частини першої статті 989 ЦК України, пункт 5 частини першої статті 991 ЦК України) може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у тому разі, якщо воно позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком.
При цьому порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням визначеного договором строку повідомлення про настання страхового випадку.
Таким чином, оскільки сторони не заперечували, що вказана подія є страховим випадком, ОСОБА_1 у передбачений договором строк повідомила про настання страхового випадку, але не надала усі документи, що стосувалися страхового випадку, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 повідомила страхувальника про викрадення у неї свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу з порушенням строків, передбачених договором страхування, не перевірив чи може бути зазначене підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, за умови, що це не позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком.
За умови наявності в матеріалах справи суперечливих відомостей щодо обставин викрадення у ОСОБА_1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а саме даних, зазначених у довідці Голосіївського управління Національної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо втрати ОСОБА_1 оригіналу свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного 02 листопада 2015 року та відомостей, зазначених позивачем у заяві про виплату страхового відшкодування, щодо знаходження вказаного свідоцтва у автомобілі під час його викрадення 05 листопада 2015 року, висновок суду про обґрунтованість відмови страхової компанії щодо виплати страхового відшкодування з посиланням на підпункт 12.2.5. пункту 12.1. та підпункт 13.1.9. підпункту 13.1. є передчасним та таким, що не ґрунтується на всебічному та повному з'ясуванні обставин справи.
Крім того, суд апеляційної інстанції, вказуючи на обґрунтованість відмови страхової компанії щодо виплати страхового відшкодування з посиланням на пункт 4.3.8. договору страхування, не звернув уваги на те, що обставини, передбачені цим пунктом, не були підставою для зазначеної відмови.
У порушення статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, нез'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин.
Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, а також те, що за умовами договору вигодонабувачем є банк, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта