Постанова
Іменем України
26 червня 2019 року
м. Київ
справа № 539/3292/15-ц
провадження № 61-3455св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», на заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року у складі судді Даценка В. М. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації
ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування.
Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2011 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір банківського обслуговування, відповідно до якого банк надав останній кредит у розмірі 6 000 грн, з терміном повернення 05 вересня 2014 року, з умовою сплати 15 % річних за користування кредитними коштами та щомісячного здійснення кредитних платежів відповідно до графіку. ОСОБА_2 порушила свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 37 065 грн
29 коп., до складу якої входять: кредит - 4 287 грн 58 коп., відсотки у розмірі 1 900 грн 85 коп., комісія - 2 520 грн, плата за пропуск платежів 28 356 грн 86 коп.
Посилаючись на викладене, ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації
ПАТ «ВіЕйБі Банк» просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором банківського обслуговування у розмірі
37 065 грн 29 коп.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2016 року у справі залучено відповідачем правонаступника померлої
ОСОБА_2 - спадкоємця ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд не погодився з розрахунком заборгованості, наданим позивачем. Так, з наданого розрахунку вбачалося, що банк проводив нарахування відсотків за користування кредитом, комісії за розрахункове обслуговування та плату за пропуск платежів після дати смерті позичальника, тобто після 25 серпня 2012 року і до 20 серпня 2015 року включно. Однак, нарахування вказаних платежів після смерті позичальника не відповідає чинному цивільному законодавству (зокрема, статті 608 ЦК України), оскільки настання смерті фізичної особи тягне за собою припинення зобов'язання.
Після залучення згідно ухвали Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2016 року у справі відповідачем
ОСОБА_1 про це було повідомлено позивача. Однак, позивач жодним чином не відреагував на вступ у справі нового відповідача, не повідомив суд, чи підтримує він заявлені позовні вимоги за вказаних обставин. Також, позивач не повідомив суд, чи звертався він до спадкоємця померлого позичальника з вимогою погасити кредитну заборгованість.
Відповідно до матеріалів справи, договір банківського обслуговування було укладено між банком та спадкодавцем терміном до 05 вересня 2014 року. Саме від цієї дати, у відповідності до положення статті 1281 ЦК України, слід обчислювати річний строк для пред'явлення кредитором спадкодавця своїх вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину.Натомість, відомості про те, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» протягом року, починаючи з 05 вересня 2014 року, пред'явив вимоги до спадкоємця, відсутні.
Пропуск встановленого частиною третьою статті 1281 ЦК України річного строку (який є преклюзивним) припиняє права кредитора щодо пред'явлення вимоги до спадкоємців позичальника. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» відхилено.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» вірно застосував положення статті 1281 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що кредитор не дотримався строків пред'явлення вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті боржника за кредитним договором. При цьому апеляційний суд посилався також на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 08 квітня
2015 року у справі № 6-33цс15.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у червні 2016 року,
ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року справу за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
11 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві Хопті С. Ф.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано положення частини п'ятої статті 1231 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не звернулась із зустрічним позовом про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені). Спадкоємець ОСОБА_2 не виконала свій обов'язок щодо повідомлення ПАТ «ВіЕйБі Банк» про настання смерті спадкодавця та відкриття спадщини. Тому банк не міг знати на момент звернення з позовом до ОСОБА_2 , що вона померла.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 05 вересня 2011 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір банківського обслуговування, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 6 000 грн у формі відкличної невідновлювальної кредитної лінії, терміном до
05 вересня 2014 року, з умовою сплати 15 % річних та комісії за управління кредитом у розмірі 1,75 % від суми кредиту.
При цьому погашення заборгованості за кредитом та процентами мало проводитись позичальником щомісяця відповідно до затвердженого графіку погашення заборгованості. Пунктами 4.2 та 4.3 вказаного договору передбачено відповідальність позичальника у виді штрафу у розмірі 25 % від суми кредиту у випадку невиконання ним обов'язку щодо подання не пізніше 10 календарних днів з дати отримання письмової вимоги банку документального підтвердження отримуваного поточного доходу за останні півроку у випадку прострочення будь-яких боргових зобов'язань за договором, що перевищило 60 календарних днів, та пені у розмірі 0,50 % від суми боргового зобов'язання за кожен день прострочення сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією актового запису про смерть № 51, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Після смерті ОСОБА_2 залишилась непогашена заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 37 065 грн 29 коп., до складу якої входять: кредит - 4 287 грн 58 коп., відсотки 1 900 грн 85 коп., комісія
2 520 грн, плата за пропуск платежів 28 356 грн 86 коп.
Дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 05 лютого 2013 року подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. 17 вересня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно яких прийняла спадщину після ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.
Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття
1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а, отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог, (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі
№ 522/407/15-ц, провадження 14-53цс18.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк», суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір банківського обслуговування було укладено між банком та ОСОБА_2 терміном до 05 вересня 2014 року, тому саме від цієї дати, у відповідності до положення частини третьої статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід обчислювати річний строк для пред'явлення кредитором спадкодавця своїх вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину. Натомість, відомості про те, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» протягом року, починаючи з 05 вересня 2014 року, пред'явив вимоги до спадкоємця, відсутні. Пропуск встановленого частиною третьою статті 1281 ЦК України річного строку (який є преклюзивним) припиняє права кредитора щодо пред'явлення вимоги до спадкоємців позичальника. За таких обставин обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Якщо позов пред'явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред'явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.
При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження
№ 61-33766сво18) вважав, що скасування ухвалених у справі, провадження в якій було відкрито у 2015 році, судових рішень за 2016 рік, поставило б під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки безумовно вплине на застосування позовної давності та порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку й не буде відповідати ефективності цивільного судочинства, завданням цивільного судочинства та принципу пропорційності у цивільному судочинстві (статті 2, 11 ЦПК України).
Отже, рішення суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області
від 29 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович