Справа № 560/457/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
15 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року (ухвалене в м. Хмельницькому) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2019 року позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про задоволення адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
04 червня 2019 року до суду від відповідача надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 червня 2019 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та пояснення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що наказом військового комісара Славутського об'єднаного міського військового комісаріату (по стройовій частині) №129 від 20.07.2015 року позивача звільнено у відставку за п."б" (за станом здоров'я) відповідно до пункту 1частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно із довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0570677 позивачу 02.11.2015 року встановлено ІІІ групу інвалідності з 13.10.2015 року, захворювання, Так, пов'язане з проходженням військової служби.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0862570 позивачу 07.12.2016 року підтверджено ІІІ групу інвалідності з 27.07.2016 року, травма, Так, пов'язана з виконанням обов'язку військової служби.
За даними довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №1080968 позивачу 02.07.2018 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, Так, пов'язаної з виконанням обов'язку військової служби.
Позивач, вважаючи, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, яка передбачена статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", звернувся до Славутського об'єднаного міського військового комісаріату для виплати одноразової допомоги, у зв'язку з отриманням другої групи інвалідності.
Славутським обласним військовим комісаріатом вказані матеріали разом з висновком направлено до Міністерства оборони України.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.11.2018 року №117, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, скільки зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зміна групи інвалідності позивача відбулась після спливу дворічного строку, визначеного пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому він не набув відповідне право на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 статті 3 цього Закону останній поширюється зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ч. 1 статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців").
Частиною 2 статті 16 Закону №2011 - ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, згідно п. 4 (в редакції, яка діяла з 30.07.2015) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Відповідно до ч. 4 ст. 16-3 цього Закону (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що додається (далі - Порядок №975).
Згідно п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Аналізуючи доводи апелянта стосовно протиправності прийняття оскаржуваної відмови, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 за наслідками первинного огляду з 02.11.2015 року було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, у зв'язку з чим позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 217500 гривень. Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, передбаченим статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З 02.07.2018 року позивачу, за наслідками повторного огляду, було встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, тобто після спливу дворічного терміну, з моменту встановлення йому 02.11.2015 року ІІІ групи інвалідності.
Отже, позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) у понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.
Посилання апелянта на те, що норми законодавства, які діяли на час встановлення йому ІІІ групи інвалідності, та які передбачають, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми здійснюється за умови, що зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, не можуть на нього розповсюджуватись, оскільки позивач набув відповідного статусу ще на час дії норм, які не передбачали зазначені обмеження в часі, а тому незалежно від часу зміни групи інвалідності, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, з урахуванням отриманої суми, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Судова колегія звертає увагу, що редакція ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011- ХІІ як на час встановлення позивачу ІІІ групи, так і на час встановлення ІІ групи інвалідності, передбачає обмеження у виплаті різниці в розмірі одноразової допомоги дворічним терміном з моменту первинного встановлення або інвалідності, або ступеня втрати працездатності.
Так, Закон №2011-ХІІ було доповнено ст.16-3 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 № 5040-VI, в п.4 якої було визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Закон від 04.07.2012 № 5040-VI набрав чинності з 01.01.2014.
Окрім того, посилання апелянта на судове рішення у справі №295/3091/17 суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки за обставинами вказаної справи на час первинного встановлення інвалідності у грудні 2012 року, тобто на час виникнення у особи права на отримання одноразової допомоги, ст. 16 Закону №2011- ХІІ не містила норми щодо обмеження певним строком виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у випадку встановлення вищої групи інвалідності.
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин у справі №295/3091/17, ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ ще не діяла.
Крім того, суд звертає увагу, що спір між сторонами в справі №295/3091/17 полягав у тому з якого моменту, а саме: з моменту звільнення чи з моменту встановлення інвалідності у військовослужбовця виникає право на отримання одноразової допомоги.
Таким чином, правовідносини в цих справах є відмінними, від тих, які є предметом розгляду в цій справі, а тому посилання позивачу на вказану справу є помилковими.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на постанови Верховного суду України від 18.11.2014 року у справі № 21-446а14 та від 21.04.2015 року у справі № 21-135а15, оскільки обставини у вказаних справа різняться з предметом і підставами даної справи.
Щодо посилання апелянта на ряд інших рішень Верховного Суду та Верховного суду України, то колегія суддів також не приймає їх до уваги, оскільки останні не містять висновків застосування саме п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців" та п. 8 Порядку № 975 щодо наявності (відсутності) правових підстав для здійснення виплати допомоги у більшому розмірі, у разі зміни групи інвалідності у понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що як станом на 02.07.2018 року - час проходження повторного огляду МСЕК, так і станом на 23.11.2018 року - час відмови позивачу у призначенні грошової допомоги відповідачем, норма, на яку посилався відповідач як на підставу прийняття свого рішення, набула чинності та діяла.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Однак, в даному випадку вищезазначена умова позивачем не дотримана, оскільки між встановленням ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.
Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строки реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено та чітко регламентовано, то позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Відтак, рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним, а тому відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість вимог позивача про визнання рішення Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу виплати (доплати) одноразової грошової допомоги у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року протиправним.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відтак, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволені даного адміністративного позову є обґрунтованим.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Граб Л.С.