Справа № 2340/4996/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
С.О. Кульчицький
Іменем України
12 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Літвіної Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, що прийняте о 11 год. 49 хв. у місті Черкаси (повний текст складений 02 травня 2019 року), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України за участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання здійснити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України (п. 9 протоколу № 117 від 23.11.2018) про відмову позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду І групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та здійснити її виплату.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є протиправною.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 19.08.1986 по 01.09.1986, як військовозобов'язаний був призваний на спеціальні збори для участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з відомостями, які містяться у витязі із акту огляду у МСЕК до довідки сер. МСЕ №111220 від 12.07.1993 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, пов'язану з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Серія 12 ААА № 868424 позивачу 14.08.2017 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У подальшому за результатами розгляду поданої позивачем заяви та документів, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене п.9 протоколу №117 від 23.11.2018 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Рішення мотивоване тим, що згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога призначається військовозобов'язаним, призваним на збори, у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному при виконанні обов'язків військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів. Проте, ОСОБА_1 інвалідність встановлено понад 3-місячний термін після закінчення зборів.
Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно частини дев'ятої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок № 975).
Пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: <…> у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.
Вперше групу інвалідності (ІІІ) позивачу було встановлено 12.07.1993, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги - у липні 1993 року.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній у 2002 році) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Постанова № 488), встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому у 1993 році ІІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.
У свою чергу, як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17 «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Як зазначалося, позивачу у 2017 році було встановлено вищу групу інвалідності (ІІ), у зв'язку із чим останній вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Проте, відповідно до частини шостої статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовозобов'язаних, призваних на спеціальні військові збори, встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовозобов'язаних, призваних на спеціальні військові збори, на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової військових зборів або не пізніше ніж через три місяці після їх завершення, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня завершення зборів, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовозобов'язаних, призваних на спеціальні військові збори, не виникає.
Оскільки військові збори, на які було призвано позивача, завершились 01.09.1986, а другу групу інвалідності встановлено йому у 2017 році, тобто задовго після спливу трьох місяців від дня звільнення, то права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII у нього немає.
Аналогічну позицію висловлено судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року по справі №750/5074/17. У цій же справі Верховний Суд відійшов від своїх попередніх позицій про те, що військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання.
Посилання в апеляційній скарзі правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (справа № 21-446а14) та від 21 квітня 2015 року (справа № 21-135а15) є безпідставними, оскільки ці постанови ухвалені за іншого правового регулювання, яке станом на час спірних правовідносин суттєво змінилося (зокрема на підставі Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016). Посилання на справи №№ 813/1576/17, 816/488/16 також є необґрунтованим, оскільки Верховний Суд у цих справах вказував на неналежний розгляд заяв осіб, які звернулися за отриманням спірної допомоги, та не надавав оцінку суті правовідносин, що мають місце у даній справі.
Обставини того, що позивачу у справі №750/5074/17 інвалідність була встановлена до 2014 року жодним чином не свідчить про те, що висновки судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду не можуть застосовані до спірних правовідносин.
Не зважаючи на викладене, норми чинного законодавства все ж передбачають механізм отримання військовозобов'язаним одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності.
Так, відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Аналогічні положення містяться й у пункті 8 Порядку №975.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у разі встановлення вищої групи інвалідності може виникнути у військовозобов'язаного лише у випадку, коли від первинного встановлення інвалідності до моменту її підвищення минуло не більше двох років.
Як зазначалося, вперше позивачу інвалідність ІІІ групи було встановлено у 1993 році, а інвалідність ІІ групи - у 2017 році, тобто минуло значно більше ніж два роки, а тому права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ позивач також не має.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року залишити - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Літвіна
Суддя І.В. Федотов