15 липня 2019 року м. Дніпросправа № 0440/7221/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку
письмового провадження
в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року (головуючий суддя - Олійник В.М.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Відповідач), в якому просив суд:
- скасувати податкові повідомлення рішення №0010018-0000-0421; №0010016-0000-0421; №0010019-0000-0421; №0010020-0000-0421; №0010017-0000-0421; №0010025-0000-0421; №0010029-0000-0421; №0010022-0000-0421 від 29.08.2018 року Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області на загальну суму 14115,20 (чотирнадцять тисяч сто п'ятнадцять) гривень 20 коп. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства України та підлягають скасуванню в порядку відповідно до вимог ст. 56 Податкового кодексу України, оскільки нежитлові приміщення, за використання яких Позивачу нараховано податок, використовуються ним для здійснення господарської діяльності як сільськогосподарським виробником, а не як фізичною особою.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року по справі №0440/7221/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмолено (а.с. 106-107).
Позивач - ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 112-114).
В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що комплекс нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , належить Позивачу на праві власності та використовується останнім як підприємцем, безпосередньо у сільськогосподарській діяльності як сільськогосподарським товаровиробником, а тому, в даному випадку зазначена будівля не є об'єктом оподаткування, відповідно до пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.
Відповідач - Головне управління ДФС у Дніпропетровській області подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд в задоволенні апеляційної скарги Позивача відмовити в повному обсязі.
Відзив мотивовано тим, що на момент виникнення податкового зобов'язання, норми Податкового кодексу не передбачали звільнення від нарахування податку на нерухоме майно, передбачене абз. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України для фізичних осіб-підприємців, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, дане звільнення надавалось лише юридичним особам.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 починаючи з 07.10.2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а.с. 35-36).
Видами діяльності Позивача як фізичної особи-підприємця є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (а.с. 35, 37).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_1 має на праві власності наступні об'єкти нерухомості:
нежитлова будівля загальною площею 104,4 кв. метрів за адресою АДРЕСА_2 .;
нежитлова будівля загальною площею 132,6 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 .;
нежитлова будівля загальною площею 118,8 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 .;
нежитлова будівля загальною площею 152,9 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 .;
нежитлова будівля загальною площею 693,5 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 .;
нежитлова будівля загальною площею 72,0 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 ;
нежитлова будівля загальною площею 749,8 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 .;
нежитлова будівля загальною площею 1504,8 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 .
29 серпня 2018 року Відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0010018-0000-0421; № 0010016-0000-0421; №0010019-0000-0421;№0010020-0000-0421; №0010017-0000-0421; №0010025-0000-0421; №0010029-0000-0421; №0010022-0000-0421, якими Позивача зобов'язано сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 14115,20 грн.
Правомірність прийняття Відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень є предметом судового спору у даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що до об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності Позивача, до останнього не може бути застосований абз. «ж», пп. 266.2.2. п. 266.2, ст. 266, так як Позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні пп. 14.1.235 п.14.1 ст. 14 ПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 14.1.235 п.14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власне виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Зазначене свідчить про те, що, з огляду на наявність визначення в Податковому кодексі України терміну «сільськогосподарський товаровиробник», то підстави для застосування визначень такого терміну в інших законах відсутні, що, у свою чергу, свідчить про необґрунтованість доводів Позивача щодо використання визначення терміну «сільськогосподарський товаровиробник» положеннями Закону України «Про сільськогосподарський перепис», Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» та Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».
Згідно з абз. «ж», пп. 266.2.2. п. 266.2, ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
З аналізу вищевикладених норм випливає те, що об'єкт нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі одночасного існування двох умов, а саме: якщо це будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників та якщо ці будівлі, споруди призначені для використання сільськогосподарськими товаровиробниками безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - використання будівель у сільськогосподарській діяльності.
Відтак, об'єкти нерухомості, які на праві власності належать Позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадають під дію абз. «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, так як Позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні пп. 14.1.235 п.14.1 ст. 14 ПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 14 лютого 2019 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року по справі №0440/7221/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов